Результати опитування "Як давно ви на Аркуші?” 🙂

Електронні книги / #поема (34)

Літопис колишньої перекладачки Н.

Літопис колишньої перекладачки Н.

I

Я повинна написати тобі листа,

Довгого, темного на смак, як попіл,

Навмисно чорнилами. Чорнилами шкрябають вдумливо

І пишуть повільно без зопалу. І тому

Коли опускаються руки —

слід сідати за власний літопис.

Послухай…

Все переплуталось: виссю пливе замшілий матрац,

Перевернуті хмари мавпують міські фонтани,

І тікає з-під ніг небесами прозора земля,

А зорі мов мушлі виблискують в океані.

Мов квіти в травах – арабська в’язь

І щоб не загубитись у цьому світі,

Серед дикості образів я повертаюсь до

Зав’язаних вузликів власної пам’яті.

Пам’ятаєш...

Ти зрізав квіти і набравши води

У порцелянову вазу залишив букет на столі.

А тепер, я не розрізняю де квіти із саду,

І арабська в’язь почерком насталік.

Я ходжу по сухому листі перекладу перських поетів,

І серце моє, наче самотнє яблуко знічене осінню,

І тіло моя наче яблуня, що скинула шати,

І робота моя недописана. «Ґулістан» так і не розквітне,

Я більше, здається, не зможу перекладати.

І моє «здається», як арабське in šāʾ aḷḷāh,

Що так мені подобалось в кінці кожного речення,

Залишаючи можливість, на іншу можливість,

Особливо в маршрутах подорожі, а частіше в маршрутах любові.

Ти пам’ятаєш, як пожартував?

Мовляв, що я на бенкеті наїлася слів,

Немов верблюдИця, що власних горбів не бачить,

Що я неуважна, і соте ім’я б нерозчула

Із уст пророка. А я посміхнулась:

- То значить — я горда?

І ти закивав головою: - Горда.

Я ви-па-ла…ла-ла-ла… язиком забиваю цвяхи слів від дощок

Які згоріли, скла-ла-ла-дами, що осточортіли та все ще на язику,

Крутяться, і щезнуть вже тільки тоді коли виговоришся, виплюнеш їх із слиною,

Що наче чорнильна отрута, яку висмоктуєш із серця.

Осточор-ті-ло все. Змішалося, перевернулося догори дриґом.

А тому, здається, що й мої слова наповнені вщерть безглуздим криком.

ІІ

Гордості більше немає. Стільки всього вивчила, стільки всього прочитала,

Що наситилась і більше нічого достовірно не пам’ятаю.

Хоча залишились руїни мого неуцтва і нестерпний сморід диму.

Я помилялась, а гірше, що ти помилився. А ще,

Я впевнилась в тому, що більше не стану перекладати і читати твою поезію.

Я б хотіла зірвати квітку і просто вдихнути її аромат,

Щоб сідаючи за стіл, за спиною був ти, на столі порцелянова ваза,

У вазі свіжозірвані квіти, а за вікном — чуйний пейзаж.

А головне — ти-ша. Ти.

Боже, як усе надумано! Страшно, страшно, безповоротно.

ІІІ

Згадую вечір, наповнене шумом тарілок кафе.

За сусіднім столиком, якась жінка ледь не плакала

Розповідаючи, що втомилась бути актрисою,

А навпроти сидів, здається, римо-католик —

Якийсь семінарист, — пахло лілеями, душно.

Ми підслуховували їх. А тепер на тому місці я

За столиком. Та раптом: «клац» — і одна у своїй кімнаті.

І матрац просідає, наче тягне мене в свою,

Пружиною розпорпану кролячу діру

Напхану ватою. І все довкола летить шкереберть за мною у безодню:

Плаття з безголових вішалок, кружляють

Пружини і ніжки постелі, що вдягають

Прозорі панчішки, пустившись у вихорі в тан,

Лиця коханців покриті і потом, і смертю,

Шумить піаніно партитурами в круговерті

І клацає світло... даремно. Хтось бавиться з бра.

А за вікном кімнати, бачиш – дівчинка подібна мені,

Гойдає ніжками в молочних гольфах,

На гойдалці і не дивиться у моє вікно, але на озеро

Де птахи рухаються за подихом вітру.

Тепер я працюю поблизу того кафе.

Будеш сміятися — у крафтовій пекарні!

І мої бездріжджові круасани куди кращі

За твої бісквітні кремом перемащені мадригали.

Я сміюсь, бо згадала твій голос, джмелю.

ІV

Немає виходу. Небо згорає топазом,

Та кажучи правду не знаю якого кольору небо,

Ані імла, чи бронза води — сіро-зелено-жовто-коричневе щось, —

Я ніколи, по-справжньому і не вдивлялась;

Наче полюси слів раптом втратили вісь

І злетіли, як колеса старого велосипеда.

Ось — м’яч, що ганяють надворі хлопчаки.

Світ уявний, придуманий, перекладений і зовсім недосконалий.

Тільки я поза грою, а тому хто «за полем» —

Залишається тільки аналіз.

Та з моєї точки не розсудиш чи точний удар

м’ячем залітає в дев’ятку у’явних воріт.

Та щоб розпочати гру потрібні правила, ілюзія, фантом, міт.

V

А міт — це осмислене минуле теперішнього,

гербарій між сторінками книг, і самі сторінки.

Те листя, мов сухі скибки серця, що залишила я

Читаючи якось в саду, кольору осені,

Кольору плаття в якому сиділа тоді

І волосся моє колихалось послушно за вітром.

І тільки тепер, пригадавши, я створюю міт,

Збагнувши, що він, це можливість відчути повітря часу

Забути про книгу, яку бездумно гортаєш в одному напрямку,

Ковзаючи тягучими літерами наче вузькоколійкою історії,

Що змальовує мене в саду за тією книгою.

Можливо там говорилося, щось про можливості інших світів,

Бо пригадую — щоразу поверталася на початок сторінки.

Можливо, виною тому спів сусідки

З її захаращеного виноградом саду,

Що колихалась на широкій гойдалці у величезному солом'яному брилі.

І я оторопіла.

Я думала про головний убір тієї панянки,

І про те, що можливості інших світів — це бажання торкнутися міту,

І жити в солодкому маренні, а насправді вони серед нас,

У вертепі несправжніх масок, зі співом сусідки-іншопланетянки.

Хіба я не знала, що станеться із Саломеєю?

Хіба не підтвердить ту історію Офелія і тисячі тих, хто читають,

Як і я, в саду, навмисно відволікаючись від суті свого життя?!

Дивно. В котрийсь із днів батьки збиралися на покупки

І перед тим, як піти до саду і зануритись у читання, я почула від них:

- Не захоплюйся. Дивись, не забудь про відчинені двері, - і додали:

- Бо немає нікого вдома.

От, що прибило мене на берег роздумів тоді.

Я так і не змогла прочитати книгу.

Немає нікого.

Я стала немов картиною, придатком для їхнього дому,

Персонажем непрочитаної книги. Тоді я подзвонила тобі.

Я сказала: - Приходь, нікого немає вдома.

Поезія — це занадто страшний будинок

З чудернацькими вікнами, дверима

Іноді без дверей, без даху, фундаменту,

Тому я боюся тебе, розумієш?

VI

Що стало крапкою? Мабуть Один поет.

Він написав вірша, якого я переклала.

І так полюбила його. Я читала тобі:

Дерева проганяли тишу висохлим листям,

І все ж була тиша. Був простір позбавлений голосів,

Обтесане повітря в якому вітер не розносив

Стружку автомобільних сирен.

І я побачив, як блискавка розчахнула дерево.

А тоді дістав нотатник і записав:

Усі люди подібні олівцям в руках долі

І списуються на папері витканому з павутини сну.

Я заридала від його слів.

А коли зустрілася із ним, він сказав мені:

Цей вірш більше ваш ніж мій. Сказав, як ті, що

під кінець століття розплітають волосся автора

вплітаючи лиш вітер публіки, її аплодисментів.

Тоді все прояснилося. Відкрилися очі, любий, що

Я, як перекладачка прийшла туди куди змогла прийти,

Як жінка, як людина, що шукає початок шляху,

Як та актриса в кафе.

Здається, я намацала ту нитку, що виведе мене із лабіринту.

Тому дозволь спитати:

Чи не відкриєш двері, що ведуть до тієї,

Що перестала перекладати і марити поезією,

Де безліч дверей можливих світів,

В якому ти не поет, але все ще існує поезія?

VII

Я наче дивлюся у дзеркало хаосу.

Усмири мене, приборкай, припни,

Але ти приходиш і розповідаєш про можливі світи,

Про які я не дочитала і яких так боюсь.

Твої правила гри фатальні.

Я не хочу танцювати під льодом, чи співати за течією ріки,

А зіграти в ту гру, що закінчиться звично із зрозумілими правилами,

Не вигадуючи любові, жахливого порозуміння і всепроникнення.

Раніше я б і не подумала вірити вигадкам моралістів,

Що придумали сюжет та літературу і кинули на берег голову Орфея,

Тепер я більше вірю і менше хочу знати.

Мене розпишуть фарби твоїх слів, і вип'є горло твоє поцілунком,

І я впаду засохлими пелюстками у вогонь покірності, та я не хочу цього!

Я хочу мати можливість сказати:

- Нікого немає вдома, тому, хто читатиме в саду.

2021 - 19.08.2023

...

Володимир Каразуб

Відьми з Диких Земель

За мотивами гри "Dragon Age: Original"...

~•••~•••~•••~

"Я підштовхую історію, коли це потрібно. Але іноді її доводиться штовхати"

Флемет

~•••~•••~•••~~

На південь, до найнезвіданої мерзлоти

Є небезпечне місце повне відьом, варварів та чудовиськ...

Там шукають надії найдивніші сни,

Там нишпорять пороки та страхи, там багато дивних збіговиськ...

Оповіді легенд про те, що на тих болотах живуть

Старі велетні-дерева з серцем зі сталі...

Що немає там світла... Лише сніг і пустка живим "затишок" пророкують,

А крижана темрява поглинає гріхи, біль, сум небувалий...

Що там світ туману, що приховує зло -

Прокляття ввібрало помсту матері безкрилої,

І лють клинків окропила кров'ю давно

Густі рани землі, ставши добротною могилою...

Що там виповзає з темряви нежить, катувати дурнів,

І погань грається по стилих венах дурманом...

Руїни та привиди, що все ще чекають на свої дев'ять кіл...

Там холод і голод шириться у глибині душ бездоганно...

Там мешкає відьма, що живе віки не за законами смертних -

Вирощує "дочок", сміється над світом, сперечається з богами...

Де світло змикається з пітьмою її дочки-перевертні,

Уникаючи побуту людей, красу ховають за розбитими дзеркалами...

У їхніх снах незнайомі обличчя та маса дивних дверей,

Таємниці доріг, гори, спрямовані на небо, за обрій...

Дивачкам, що виросли серед дерев, звірів та тіней,

Чужий людський світ - небезпечний, недобрий...

Відомо їм, що приходить із темряви, з-під гір,

Вражає собою, опоганює все живе, землю...

Коли Стародавній Бог прокидається – починається Мор.

Зло завжди на чеку... Тих, кого веде Клич, не сплять, внемлють...

Вироджується світ, висихають поля та моря,

Небо ніби безодня з щільно-чорними хмарами як у нуарі...

...Відьма Диких Земель невпинно твердить дочкам:

"Нехай знайдете ви шлях у темряві... Підказки в моєму Гримуарі..."

Чи то помста, чи то кара Творця за Стародавніх Богів

Жадібним дурням, що жагою гордості старовинні -

Вини гралися з Тенью, закликаючи її зі снів,

Магією крові вляпавшись на віки в моровому павутинні.

Хай прибуде порятунок, або ж світ у прірву впаде -

Не нам вирішувати... Людське серце часом чорніше за морок...

Кожен у цій подорожі своє місце чи смерть знайде.

Але хто скаже, чий шлях у пітьмі - то порожній сполох?

...Оповіді легенд не завжди земний затишок пророкують...

Той, хто вірить, - буде вірити; той, хто мовчить, - мовчатиме бездоганно.

Відьму з Диких Земель бачать то там, то тут...

Кажуть, вона теж Стародавній Бог - перероджуватися їй притаманно...

~•••~•••~•••~~

P. S. "Якщо запитати, чи реальна вона, Флемет розсміяється і скаже, що не обмежує себе необхідністю бути одночасно лише в одному місці."}÷)

~серпень•2020~

Зі збірки "Казки, які не розказані на ніч"

P S. Шикарний кліп з дивовижною декламацією від Sandra Mey можна подивитися у вкладці "Буктрейлер"

...

Lexa T. Kuro

.

В одне вікно дивились двоє.

Хтось бачив зорі, поле, море.

А другий бачив все інакше.

Він бачив те, як він становиться все старше.

Перший бачив своє справжнісіньке кохання,

А другий вічне покарання.

І сенсу вже не було дивитись,

Але вони стояли щоб змиритись.

Змирились з тим, що така то є, насправді, людська доля.

І що коли один дивиться на смерть, то інший бачить поле.

До речі, другим був я сам,

А першим був я сам, але з минулого.

...

Оскар Хейдс

Труп

Могили мовчать,

А розмовляти їм не потрібно.

Крізь тіло засохлі рози стирчать,

А воно все стогне жалібно.

Крізь нього проростає коріння,

Яке скріпить з землею його назавжди.

Його мольба колись була сильна,

Але крізь шепіт лунало лиш: «спи».

Колись він просив про любов та кохання,

А зараз він молить відігнати журбу.

Сьогодні почуємо зітхання останнє,

І згадаємо як він співав три роки тому.

...

Оскар Хейдс

Благаю

Ти змушуєш поводитись мене

Як наймерзенішу тварину у світі.

А я всього навсього хочу вбити себе,

І благаю не втрачати кожної митті.

Я просто прошу приставити до скроні

Твій срібний і старий револьвер.

Я обіцяю, що не буду кричати від болю,

І що більше не втягну тебе у цього рода афер.

Я знаю, що виглядаю я жалюгідно,

Стоячи на колінах перед тобою.

Я знаю, що це виглядатиме дивно,

Але я не прошу забрати тебе із собою.

Я просто боюсь зробити це сам,

Але це те, про що я благаю найбільше у світі.

Я обіцяю, що більше не розводитиму драм,

Лиш попрошу на могилу приносити квіти.

...

Оскар Хейдс

Безглузда поема

Вона вірила у те, що павуків не можна вбивати,

Що перш як розкраяти хліб його потрібно перехрестити,

Коли ненароком він падав, вона піднімала скибку

Щоб на неї дмухнути та поцілувати.

Її пальчики пахли ветхістю старих непрочитаних книг,

На стінах висіли натюрморти,

Пейзажі, на яких невпізнавані птахи

Кудись відлітали, летіли у чорних контурах розкритих крил

Та ніколи не покидали її кімнати

І не випурхали з периметру її картин.

Вона любила

Махати рукою на банальщину не розібравшись в ній

Віддаватись поночі у стотисячних застібках цноти,

І цитувати Павла в першому посланні до Коринтян,

Навіть не знаючи, що безтурботно цитує цього замордованого апостола.

Вона любила коли він мудрагельствував про поезію,

Вдавала, що наче розуміє безглузді образи,

Наче його тиради, мозковиті вивихи та сентенції

Були фіміамом, що ширився її квартирою

Вкриваючи птахів ще більш густішим, містичним туманом.

«Твоя поема предивна, казала вона очима,

Але приємна, і цікава звуками, коли читаєш,

І тому, я люблю це прекрасне просте безглуздя,

Яке навряд чи стану колись перечитувати».

Так,

Вона була усім для нього:

Кімнатою, стінами, птахами на тих картинах,

Любов’ю, словами, поемою справедливо безглуздою,

Вона дуже любила його, надихала та часом квилила,

Коли він убивав павуків, і кидався хлібом.

07.02.2023

...

Володимир Каразуб
Увага!
Сайт працює у режимі альфа-тесту. Про помилки пишіть Аркушу або на support@arkush.net!
Новини
Результати опитування "Як давно ви на Аркуші?” 🙂
29.04.2024

Слава Україні, аркушики! 🇺🇦

Нещодавно ми продовжили опитування у нашому телеграм каналі на тему "Як давно ви на Аркуші?” 🙂

... Детальніше
Блоги
Привіт, Аркуш і талановита спільното!Аліса Корж
20.05.2024
Всім привіт! Раз вже вирішила вести тут блог, то треба, мабуть, представитись) Мене звуть Аліса і я ... Детальніше
А у нас перший учасникКнигоманія
19.05.2024
У конкурсі "Любов, смерть і некроманти" з'явився перший затверджений учасник. Чому тільки один? Спра ... Детальніше
Ілюстрації до прологуЄва Лук'янова
15.05.2024
Привіт усім! В минулому блозі обіцяла зробити візуалізацію до прологу моєї нової книги "Коли сонце н ... Детальніше
Чорничні ночі Leila Holden
21.05.2024
Хочу запросити вас до чату «Чорничні ночі». Даний чат присвячений авторам, які пишуть на тему ЛГБТ Ц ... Детальніше
Про романтику 😉Аркуш
20.05.2024

А як у вас з романтикою в непрофільних творах? 😉

... Детальніше
Квантове вгадуняткоЯрина Мартин
23.12.2023
Текстів на Квантовій Україні щось мало, сподіваюся це зміниться, а поки решта авторів дописують, щоб ... Детальніше
На Аркуші вже:
10962читачів
125334коментарів
Щиро вдячні всім, хто підтримав нас переказами на рахунок!
А також всім, хто приєднався до нас на Патреоні!
Наші патрони
Всі кошти підуть на розробку та розвиток Аркуша! А підтримати нас можна тут: