Виворіт

Вправними рухами пальців вона нахилила колбу, і приємний дзвін рідини, що стікала стінками чаші, пролунав залою. Напівпрозора рідина виблискувала у променях повного місяця та змінювала колір.

Наповнивши чашу, вона занурила лезо кинджала у рідину. І без того хвилясте лезо, змінювало форму та вигиналось. Дівчина піднесла вільну руку до кинджала та провела лезом по долоні. Декілька крапель впали у чашу, і рідина забурлила.

Після двох великих ковтків вона повернула чашу на стіл та перевела увагу на своє відображення у дзеркалі. Шкіра обличчя зблідла.

Вона відчувала, як зводить м’язи, серцебиття уповільнювалося. У очах пробігла втома. Поступово вона втрачала свідомість.

Збезсиливши, Рейна впала на підлогу. Її свідомість перетікала у інший вимір. Світ без часу, простору та матерії.

* * *

Її очі поступово звикали до цього виміру, але все було наче сон. Ілюзорна реальність. Сіра трава лоскотала п’яти, проте також без відчуття реальності.

Світло від заграви рівномірно освітлювало галявину посеред саду. Дерева навколо мерехтіли та розпливались крізь імлу, що густіла, утворюючи постаті.

Вона обвела поглядом присутніх. Майже всі в зборі.

Хвилі, що ходили обличчям кожного, повністю змінювали зовнішність, не даючи зрозуміти хто є хто. Її обличчя також постійно змінювалось. Вона могла їх розрізнити лиш по тому, хто де зазвичай стоїть.

— Вітаю у саду, номер сім, — промовив дитячий голос фігури навпроти.

Фігура навпроти поступово підросла, прийнявши подобу старця. З’явилось сиве довге волосся та зморшки на обличчі.

— Вітаю у саду, — відповіла Рейна, вона і є сьомий номер.

З імли в центрі утворилась нова фігура, не така як решта. Обличчям не ходили брижі. Можна припустити, що це витягнуте і худорляве обличчя з високими вилицями — справжнє.

— На жаль, третій більше не з нами. Багряна Фортеця пала, — мовила Леді Амарант.

Ця новина шокувала Рейну. Хоч це і заборонено правилами, а вона знала справжнє ім’я третьої. Вони познайомились ще до потрапляння у Мережевий Сад.

— Хтось втратив контроль над своєю іграшкою, — сказав другий та розсміявся.

— Та як ти смієш, це був один з нас, — обурився четвертий.

— Ви хотіли створити заворушення на півдні — отримуйте, — підтримав п’ятий.

— Заворушення? Це неконтрольований хаос.

— Так, я казав залучати некроманта — погана ідея.

— Що будемо робити з некромантом?

— А навіщо щось робити? Рано чи пізно, хтось його здолає, так само як це було минулого разу.

— Тоді він спустошив третину континенту. Навіщо нам другий Драконячий Череп? — другий перевів погляд на шостого та продовжив: — Без образ, але ці дикуни розповзаються на вільні території, як таргани та не мають чіткої ієрархії.

Члени організації продовжували сперечатися у той час, як Рейна мовчала.

Леді Амарант підняла долоню вверх і всі водночас замовкли.

— В мене вже є достойний кандидат на випадок, якщо третій не вийде на зв’язок. Перейдемо до важливих питань.

За сотні років існування Мереживо ще жодного разу не втрачало своїх членів ось так просто. Рейна не могла прийняти той факт, що в один день когось не стало та наступного разу на тому ж місці вже буде хтось інший.

— Які новини стосовно Срібного Острову? — спокійним тоном запитала Леді.

— На жаль, важелів впливу знайти не вдалось. Планую заміну, — другий затнувся. — Є деяка Ельдрія, що претендує на трон. Через чотири доби з Гранітної Фортеці вирушає корабель із нашими людьми.

— Добре, — Леді перевела погляд на п’ятого. — Чи вдалось знайти підходи до Ґріммарка?

— Гноми не хочуть пускати людей до себе і відмовляються співпрацювати. Була надія, що новий король буде лояльним, але як тільки він отримав владу — обрізав всі канали зв’язку.

— Може тоді стерти тих гномів? Хай Драконячий Череп піде на гномів.

— Валдор вже зібрався в похід на Гранітну Фортецю, — сказав шостий номер.

— Перепрошую, — вигукнув другий, — ми домовлялись, що буде попередження за два повних місяці.

— Не вийшло, — шостий розвів руками, спалах змінив його обличчя, але не вираз роздратованості на ньому. — Ці дикуни розповзаються як таргани.

Другий хотів заперечити, але Леді Амарант підняла долоню, зупинивши його, та промовила:

— Виріши проблему. Нехай Гранітна Фортеця вийде переможцем у цій битві.

Рейну обурювало те, що другий отримає під контроль Срібний Острів, місце, що містить магію у чистому вигляді. Про себе вона називала його нарцисом, що хоче отримати найкраще місце та ще й щоб хтось інший розібрався з дикунами. Але з іншого боку, всі присутні тут — нарциси в якомусь сенсі, тільки без тієї частини, де показують іншим свою зовнішність.

Кивком другий показав свою згоду.

— Щодо тих заяв Узберто, щодо виходу Туманів із Альянсу, наскільки цьому можна вірити? — звернулась до Рейни головна.

— Ніскільки. Він трохи веде гру, для підвищення авторитету.

— Добре, але хай не дуже заграється, тримай його під контролем.

Раптом, Рейна відчула, наче хтось вхопився за талію. Вона обернулася, але інші члени організації знаходилися далеко, а відчуття дотику нікуди не зникло. Дотик долоні на потилиці посилив її тривогу.

— Здається, хтось знайшов мене, — із хвилюванням мовила вона.

— Йди. Наступного разу відчитаю за правила, — промовила Леді, її вилиці здавалися ще гострішими ніж зазвичай.

— Добре, до зустрічі в саду.

— До зустрічі в саду, — відповіли інші номери.

Вона закрила очі…

* * *

…і відкрила їх у реальному світі.

Велика рука підтримувала її голову. Доброзичливе обличчя із дещо широкою нижньою щелепою та зеленими очима дивилося на неї.

Вона не знала як реагувати, тому підвелася та відійшла до вікна. Її серце швидко билося, коли вона кинула погляд на двері, які була впевнена, що зачинила.

— Не знаю що тут відбувається, але це не виглядає нормальним, — мовив Узберто, обводячи приміщення поглядом.

— Я… — затнулась вона, роздумуючи, — я так сплю.

Його вираз обличчя показував, що він не дуже повірив у це.

— Через травму дитинства, — вона вагалась, — або прокляття, іноді не можу заснути. Ось, дивись, це сонний корінь. Він допомагає заснути.

— Я думав, ти померла. Твій дух покинув тіло, — наполягав він.

На випадок, якщо він колись не повірить, у неї в кишені завжди є запасний план. Але король із розрідженими мізками завжди потребуватиме догляду, бо без ляльковика не буде здатним прийняти жодне рішення, навіть дупу підтерти не зможе.

Вона вирішила поставити все на карту. Запасний план, так запасний план.

— Ти ж казав, що магія крові не заборонена у королівстві.

— Так, не заборонена, але це небезпечно.

— Я в повному порядку.

— А це? — він вказав на долоню, з якої досі стікала кров, — Дай допоможу.

Однією рукою він підняв її долоню, а іншою провів над раною. Спалах священного вогню — і рана загоїлася, залишивши лише легке поколювання.

Не відпускаючи її руку, що була менша у два рази, він дивився їй в очі з німим питанням.

— Раз на місяць. Іноді частіше.

— Як це залишилось непоміченим стільки часу?

— Поріз швидко загоюється, та я не часто показую руки ось так, — вона посміхнулася і підняла руки на рівень обличчя, виставивши долоні вперед.

— Ти маєш сходити в храм, до жриць, вони мають знати, як тобі допомогти. Завтра віддам розпорядження, щоб тебе прийняли без черги.

Вона намагалась не видавати схвильованості. В неї не було у запасі якогось прокляття, яке не могли б зняти жриці. А якщо виявиться, що ніякого прокляття немає, вони одразу це зрозуміють.

Розрідити мізки жриці, що буде її лікувати? Ризиковано, але хоч якийсь план вже є.

— Вже пізно, я спробую хоч якось заснути… — вона намагалась випровадити короля.

— Так-так, я вже піду, — сказав він та направився до дверей.

Рейна зачинила двері за королем і побачила, що защіпка зірвана. Вона таки замкнула двері, а цей силач так переймався за її здоров’я, що виламав двері. Тяжко видихнувши, вона зрозуміла, що цього разу забула про закляття маскування. Але як зробити так, щоб паладин бачив дух крізь стіну, коли його нема? На щастя, цю проблему вже не потрібно вирішувати — тепер є більша, за якою буде ще більша, аж допоки її не розкриють. Якщо вона втратить контроль над ситуацією, звісно.

Прокручуючи в голові можливі варіанти розвитку подій, вона повернулась до столу, що слугував їй вівтарем. Йдучи майже ковзаючими кроками по килиму, щоб ворсинки лоскотали ступні — при кожному випірнанні з Мережевого Саду з’являється гіперчутливість, що одночасно дратує і заспокоює.

Вона підняла кинджал, піднесла до долоні, але в останній момент передумала повертатися до Саду — ймовірно, всі вже розійшлись.

— Ти маєш відмовитися від виходу з Альянсу, — сказала вона своєму відображенню.