Виворіт

Живчик ледь не впав, коли вони заносили лицаря у хатину. Вони поклали того на ліжко. Якщо цю груду грубо оброблених дощок можна назвати ліжком, звісно.

— Ти можеш йому допомогти? — звернувся Келвін до знахаря.

Кронос сидів на тому ж місці, що і раніше. Повернувся у вихідне положення.

— Ти можеш йому допомогти? — повторив своє питання Келвін.

— Розітри кровоцвіт до стану порошку, — відповів Кронос та вказав долонею на стіл.

На тому цього разу вже не було гармидеру. Лише ступка та колба з водою.

Не встиг Келвін сформувати нове питання, як у розкриті двері увійшов капітан. Його вуха відтягнулися назад, розгладжуючи зморшки на лобі. У руках він тримав плетений кошик із травами. Його погляд був прикований до потерпілого та живчика, що сидів на підлозі обпершись спиною на ліжко.

Келвін не гаючи часу висмикнув кошик з рук капітана та пішов до столу.

— Гівнюк, кинув нас, — відхаркнувши кров мовив живчик.

— Нікого я не кидав, ліс мене не пропускав, — виправдовувався капітан.

— Так, ліс тут, особливий… — підтримав розмову Келвін, дістаючи з кошика трави.

— До біса той ліс, цей пес летів, аж п’яти світилися, — живчик захрипів та відкашлявся.

Капітан махнув рукою та зробив крок у напрямку живчика, гучно вдаривши о підлогу.

— Заткни пащеку цуценя! — ледь не переходячи на крик відповів Ґрейсон. — Я біг шукати для вас допомогу, і от, знайшов, — він вказав долонею на Кроноса.

Келвін лише хмикнув, не відволікаючись від процесу перемалювання трав. Він перебирав трави у спробах зрозуміти що з цього кровоцвіт.

— Це воно? — запитав Келвін та обернувся до знахаря, показуючи лист із червоними жилками.

— Так, — відповів Кронос не відкриваючи очей.

Покрутивши у руках товкачик, щоб зрозуміти яка сторона правильна, Келвін почав розтирати листки кровоцвіту. Листя випустило сік, і через деякий час маса забарвилася у червоний.

Ґрейсон підійшов до іншої сторони столу. Скрививши носа він роздивлявся суміш голодними очима.

— Смердить, наче щось здохло, — відпустив коментар капітан.

— Постав на вогонь воду зі срібнолистом.

Це чи не єдина назва з алхімічних трав, яку знав Келвін. Але легко б сплутав з будь-якими іншими травами. Він дістав жменю листя з кошика та почав один за одним заштовхувати листки у склянку.

— Скільки потрібно?

Не отримавши відповідь, Келвін продовжив наповнювати колбу.

У якийсь момент листки срібнолиста закінчилися. Келвін перевірив, чи не змішалося у кошику з іншими травами. Знайшов декілька, але не був впевнений, що це такі самі листки. Він порівняв з тими, що вже плавали у колбі. Схожа форма, але зубчастість на контурі гостріша.

Залишивши ці листки на столі, він перевів погляд на таган, що нависав над каменем у стільниці. З отвору у камені стирчало вугілля. Він постукав по кишенях у пошуках кресала, але воно лишилось у таверні.

Обернувшись, він хотів запитати чим можна розвести вогонь.

Не відкривши очі й не повернувши голови, Кронос підняв руку із зігнутими пальцями, ніби вони тримали невидиму кулю. В ту ж мить вугілля під таганом спалахнуло. Почувши різке шипіння та потріскування, Келвін сіпнувся.

— Як закипить — додай пару крапель та помісти корінь звіробою.

Він поставив колбу на вогонь, та продовжив молоти листя кровоцвіту. У ступці накопичилось багато соку.

Заглянувши у кошик, Келвін витягнув декілька коренів.

— Що з цього звіробій? — запитав Келвін, протягуючи капітану два корені.

— Звідки мені знати? — здивувався капітан та відхилив голову назад.

— Ну, ти ж збирав.

— Я? Збирав? — капітан вказав рукою на знахаря. — Він відправив мене до якогось друїда, — капітан перевів погляд на знахаря та продовжив. — Він, до речі, не був радий мене бачити, та просив кошик повернути.

— Обидва корені — звіробій, — мовив Кронос, — але з різних місцевостей.

Поки вода закипала, Ґрейсон встиг відміряти кімнату кроками декілька разів. Келвін відчував, як від ваги капітана прогиналися дошки під ногами.

Хрипи Живчика затихали. Капітан ринув до нього, став на коліно та ляснув йому по обличчю. Живчик одразу захрипів та закашлявся.

— Не спати на варті, — суворо мовив він.

Капітан взяв руку другого лицаря, пальці іншої приклав до зап’ястя. Келвін затамував подих в очікуванні. Видихнув з полегшенням коли піймав погляд капітана.

«Навіщо все це? Хіба він може прочитати якесь закляття лікування?», — думав Келвін. Він подивився на Кроноса, той як і раніше сидів нерухомо.

На дні колби утворилися маленькі бульбашки. Вони набухали та повзли стінками вверх. Досягаючи поверхні, вони вибухали та здіймали тонкий шар піни.

Келвін взяв товкачик та приставив його до горлечка. Краплі одразу забарвили піну у червоний. Декілька крапель стікали зовнішньою стороною колби.

Запхавши у колбу корінь звіробою, Келвін розвернувся до знахаря.

— У кровоцвіт додай суцвіття місячного шавлію та продовжуй розтирати.

Келвін зазирнув у кошик і очима перебирав вміст. Він не знав який вигляд має потрібна рослина. Але суцвіття у кошику було лише одного виду.

— Це воно? — запитав він, піднявши цвіт над головою.

— Так.

Отримавши ствердну відповідь, він одразу кинув суцвіття у ступку і пелюстки одразу змінили колір, увібравши сік кровоцвіту. Поки він розтирав, рідина у колбі продовжувала бурлити. Разом з піною над горлівкою здіймалися краплі. Вони стікали стінками аж до полум’я.

— Злий есенцію в іншу склянку, потім змішай з відваром.

Інші колби стояли у шафі навпроти столу. Поруч з ними Келвін також знайшов щипці.

Він поставив колбу на стіл та обережно злив вміст зі ступки. Потім він перелив вміст з розігрітої колби.

— Що тепер?

— Кожному половину.

Капітан вирвав колбу з рук Келвіна й рушив до ліжка. Він підійняв голову лицаря.

— Допоможи-но, — капітан махнув рукою. Коли Келвін наблизився він продовжив: — Тримай так.

Келвін перехопив голову лицаря. Йому здалося, що та до біса важка. Не встиг він обдумати, чи можна щось заливати непритомному у рота, капітан вже притулив горлечко колби лицарю до рота.

Рідина потекла в горлянку, викликавши рефлекс ковтання. Руки, одна за одною, сіпнулись, голова подалася назад.

— Тримай міцніше, — гримнув капітан.

Безліч дорогоцінних крапель, не потрапивши до рота, стікали вусами та бородою лицаря. В міру того, як колба порожніла, Келвін відчував напруження.

— Знахар сказав половину, — тривожним голосом зауважив Келвін.

— Ще трохи, йому потрібніше.

— Досить, — сказав Келвін та направив колбу горлечком вверх, ледь не вириваючи її з рук капітана.

Поклавши голову лицаря, вони вдвох стали чекати на якийсь результат. Але лицар так само лежав непритомний.

— Як знати, що вийшло? — занепокоївся Келвін.

— Якщо помре — не вийшло, — відрізав Кронос.

— Ні-ні-ні, мені це не подобається, — капітан занервував, його рука потягнулася до меча.

Лицар захрипів і закашлявся. Ґрейсон від радості постукав тому по плечу. Потім протягнув залишки зілля живчику.

Келвін полегшено зітхнув і закинув голову назад. Його погляд випадково зачепився за полицю з колбами. Одна з них мала точно таке ж забарвлення, яке вийшло у нього.