Частина 1

Ще з ранку в кафе було людно, майже всі столики були зайняті. Дівчина, яка мала вийти на вечірню зміну, сьогодні не вийшла, і під кінець зміни я відчувала, що ледве могла стояти на підборах. Хотілося роззутися, дати відпочинок ногам і побути хоч трохи в тиші. Надвечір за вікнами кафе сутеніло швидше, ніж зазвичай, і погода вже остаточно почала псуватися, обрушуючи на місто снігопад.

На годиннику вже майже дев'ята. За годину наша з Віолою зміна нарешті закінчиться. З відвідувачів залишилося лише троє парубків, які перечікували негоду в кафе, чекаючи на таксі. Але розуміючи, що це марно, оскільки оператори не передзвонювали вже понад годину, теж залишили спорожніле кафе.

Прибираючи за ними столик, всі мої думки поверталися до заметілі, що лютувала за дверима. Охоплювала тривога, швидше за все, мені таксі викликати теж буде марною спробою, а додому дістатися важко, бо живу далеченько.

Коли відчинилися вхідні двері й під тихий дзенькіт дзвіночків увійшов високий хлопець, я сподівалася, що це нарешті приїхало таксі, яке замовляла та компанія. Хлопець струсив з волосся сніг, а потім провів по мокрому волоссю долонею, прибираючи з чола довгий чуб.

— Амалія, привіт! — широко посміхнувся хлопець.

— Привіт, Роберте. Я тебе не одразу впізнала. Зачекай трохи. Віола вже перевдягається. Зараз вийде. — відповіла ледве стримуючи розчарування у голосі, що це не таксист.

— Погода просто жах, треба скоріше додому йти. А ти чому не поспішаєш? Поглянь, що там робиться.

— Не хвилюйся. Якось доберусь. — Я обернулася на звук швидких кроків, помічаючи подругу.

— Роберт! — з писком кинулася до нього на шию Віола. Потім обернулася до мене. — Біжи, переодягайся. Охоронець сказав, що вже йде кафе зачиняти.

— Зараз піду. — я стомлено зітхнула, знову кидаючи погляд на завірюху за вікном.

— От бляха, Амалія, як ти дістанешся? — Віола побачила, що на вулиці снігу намело майже на пів вікна.

— Та все нормально. Може, підвезе хтось, а може сама добіжу. Мені йти близько години, не замерзну. — відповіла я, швидше заспокоюючи себе, ніж подругу.

— З такою негодою можна й захворіти. — Роберт знову провів долонею по волоссю, з якого крапав талий сніг. — Я б покликав до себе, але господиня у якої я винаймаю кімнатку, сказала, щоб не приводив сторонніх, Віолу вона вже знає. А якби й провів тебе, тихенько, то в мене стоїть маленький диван, стіл та шафа, навіть стільця немає, тож сісти більше ніде.

— Так, ми з Робертом підшукуємо собі нове житло, але все так далеко від роботи та універу, або занадто дорого, тому досі нічого не знайшли.

— Не біда, біжіть вже. А я, може, тут попрошусь переночувати.

— Гарна думка. Звичайно дозволять тут на канапці поспати. — усміхнулася подруга. І вони пішли.

Я швидко переодяглася і пішла шукати охоронця, питатися за ночівлю. Тільки вийшла з кімнати персоналу, як раптом світло блимнуло і зникло. Я злякалася, бо за мить мене засліпило яскраве світло ліхтарика, одразу прикрила очі рукою і почула басовитий голос:

— Амалія, ти ще тут? А я думав, що ви усі разом пішли. Ось, йшов двері зачиняти, як раптом вимкнулося світло. Дитинко, там негода вирує, потрібно бігти додому. — вже не молодий, але дуже добрий охоронець співчутливо похитав головою.

— А я саме до вас йшла, попросити дозволу переночувати, на канапці.

— Ох, я б охоче залишив тебе, але світла немає і навряд чи буде, напевно дроти обірвалися від пориву вітру, а в нас електричне опалення. За кілька годин вже буде прохолодно, ти замерзнеш тут уночі. Був би генератор... — він скрушно похитав головою. — Але директор не хоче витрачатися, скільки вже йому говорив про це. Тому біжи швидше додому.

— А як же ви?

— А я звиклий. Дублянка, шапка, теплий шарф є. А ще мені дружина рукавиці з вовни зв'язала, рукам як у грубці спекотно. А якщо зовсім холодно буде. Ось! — він дістав з кишені флягу. — Це в мить зігріє. Так що за мене не хвилюйся і біжи швидше додому.

Я тільки головою кивнула, виходити в таку погоду і брести по кучугурах сил немає. І так втомилася за цілий день, так ще й нове взуття ногу натерло. Але робити нічого. Зібралася з духом та вийшла. Охоронець відразу зачинив за мною двері та помахав рукою.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.