Поки палає обрій

Де чорноземи ледве дишуть

Серед скалічених лісів.

Там на свідомість тисне тиша

І крики мертвих голосів.

Земля, що спалена у попіл,

Виправдує своє ім'я.

Одвічний синьоокий спокій

Злизало біле полум'я.

Понад зґвалтованим колоссям

Червоний обрій нависа.

Через нього пливуть колóси -

Кити горбаті в небесах.

Пірнають зграєю у хмари,

Випорскують, як з-під води,

Лишаючи доріжки пару -

На небі різані сліди.

Проміння сонця висікає

На шкірі іскри золоті

І в глибині очей зникає -

Вони скляні. Вони пусті.

Кити летять. Земля палає,

Рілля здіймається, кричить.

Птахи на згарищі співають,

Сльозами захлинаючись.

Беземоційно задивляюсь,

Піднявши погляд догори.

Стою, назад не обертаюсь -

Там вже нічого не горить.

Секунда - тиждень. Час стікає

Червоним струменем з-під вій.

Не ворухнуся, бо чекаю -

Без сліз, без сумніву, без мрій.

Одна - поза залізним муром -

Свого життя наприкінці,

Стоїть людина із гарпуном

В сухій опаленій руці.