Синьоока панночка й Бліда Чверть

У середу Ясний пан покликав Синьооку панночку снідати. На столі у вазі, як завжди, стояли свіжозірвані волошки.

— Що тобі сьогодні наснилося, доню? — одразу спитав Ясний пан бо побачив у дівчинки темні кола під очима.

— Наснилося мені, — батьку, — що пішла я в пустелю щоб помилуватися заходом сонця. Аж тут піднявся сильний вітер й зібравши у великий вихор усі піщинки, переніс їх з наших земель де інде.

— Будемо сподіватися, доню, що то просто сон, — сумно відповів Ясний пан. — Обіцяв я пані Блідій Чверті показати пустелю. А ти що будеш сьогодні робити?

— Залишусь вдома, тату, — відповіла дівчинка та пішла в свої покої навіть не поснідавши.

А Ясний пан та Бліда Чверть сіли на воза та поїхали роздивлятись оази в пустелі.

У своїй кімнаті Синьоока панночка наказала Хлопчику на побігеньках принести окропу та дістала із золотої скрині сушений любисток. Колись давно її навчала сестра, що любисток захищає від злих духів. Згадалось панночці про хусточку.

Тоді дістала вона з золотої скрині, що їй від сестри у спадок лишилася, хусточку та пішла короткою дорогою до пустелі.

А як дійшла, то побачила, що вітер усі піщинки розвіяв й немає жодної живої душі навколо. Тільки лежить мишка-піщанка з поламаною лапкою та плаче. Взяла у руки мишку Синьоока панночка, дмухнула на ніжку, та і загоїлась.

— Скажи мені, будь ласка, сіренька мишка, що тут трапилось?

— Приїхали зранку пан разом із пані в білій сукні, — почала розповідати мишка. — Пан почав медитувати та й заснув. А пані об землю вдарилась, перетворилась на великого білого птаха, розкрила дзьоба, каркнула тричі й злетіла в повітря. Аж тут піднявся сильний вітер, закружив усі піщинки у великий вихор та відніс за обрій. Ледь-ледь нашому пану вдалося втекти.

Подякувала мишці дівчинка, а тоді ступила три кроки та закопала в землю хусточку. Тієї ж миті стала пустеля, як і була, навіть краща. А панночка повернулась додому.

Як тільки прийшла вона додому, то почула, що кличе її Ясний пан. Він сидів за столом у вітальні, а на колінах у нього сиділа Бліда Чверть й обіймала за шию.

— Доню, — сказав Ясний пан, — все що сьогодні ти бачила у своєму сні справдилося. Як тільки ми з пані Блідою Чвертю під’їхали до нашої пустелі, піднявся сильний вітер та відніс увесь пісок за обрій, не залишилось жодної піщинки. Тепер там сама пуста земля.

— Не журися, тату, — відповіла на це Синьоока панночка, — а дозволь купцям їхати караванами по нашій землі І коли вони будуть проїжджати, нехай замість податі сиплють на землю пісок. Так пустеля відновиться і ти знову будеш милуватися оазами та слухати тишу.

Недобре глянула на дівчинку Бліда Чверть. Зашептала щось на вухо Ясному пану.

— Доню, раз немає більше чим пишатись мені у ґаздівстві крім тебе, може ти розважиш завтра нашу гостю?

— Звісно, батьку, — відповіла Синьоока панночка. Вона наказала Хлопчику на побігеньках зробити на ранок козячого сиру та начавити меду, а сама пішла в луги, пошукати трав для запашного чаю.