щось між оповіданням і романом-потоком свідомості

Gibran Alcocer - Idea 10

Глибока довга ніч. Дівчина запланувала свій сон на 8 годин (а точніше будильник відобразив 7 годин і 59 хвилин), та вона поспала лише 4 з половиною.

Першу годину вона вертілась, вмощувалась, намагалась зрозуміти в якій позі їй буде найкомфортніше. Заснула. Наступні 4 години тривали з дванадцятої ночі до 4:08 ранку. Раптом вона прокинулась і якісь дивні почуття охопили її. Все її єство тлумилось в ній не даючи ні хвилини на утихомирення і спокій, на сон. Думка за думкою находили на її розум і ні глибокі вдихи й видихи, ні повільне моління "Богородице Діво", ба навіть колискова не могли це зупинити. З усього цього у неї заболіла голова.

На годиннику 5:20. "Чорт, лише година" подумала дівчина тицьнувши двічі вказівним пальцем лівої руки по екрану свого мобільного. Вона хотіла аби ця ніч закінчилась, аби голова перестала боліти. Її мучили дві причини: екзамен в університеті і поїзда за кордон до сестри. І як же впевнено вона обрала квиток на той же день що і екзамен. А повітряна тривога? А аварія автобуса, який маршує з її села, із легковим автомобілем чи вантажівкою? А зламана рука чи ще якісь негаразди? Ні, їх немає. Вона настільки впевнена у своїх діях, що не дозволяє зовнішнім чинникам вриватись у її плани. Тож незважаючи на тривогу, яка перервала екзамен на його тридцятій хвилині і тривала близько стільки, скільки і екзамен в цілому, опісля неї всі благополучно його довиконали.

І ось уже ввечері вона в автобусі, на кордоні, паспорти уже здали, але хто його знає, чи то український, чи то польський уже, але їх ось уже як годину не несуть. Сніг за вікном все густіє, а точніше лапатішає. Біленькі сніжинки легко без вітру не спішать падати на землю, вони наче танцюють повільний вальс, такий повільний, що споглядаючи його дівчина заснула. Прокинувшись, засмутилася, бо нескінчений танок закінчився. Смішно, що ця дівчина ненавидить зиму, але сьогоднішній вечір чимось зачепив її душу так само як і хатинки заметені снігом, повз які проїжджали раніше, у вікнах яких яскраво світять енергозберігаючі лампи. Задумавшись про всі події, вона вирішила, що сама зима не така вже і погана, якщо споглядати на неї з вікна будинку чи автобуса, а що їй просто не до вподоби балонові куртки, колготи, відчуття холоду на пальцях рук і ніг, хоч ті в рукавицях, а інші в зимових утеплених чоботах.

“Якщо не виходити з дому, то мабуть, усе буде добре. А якщо придбати гарячу путівку на узбережжя якось моря, бризки якого охолоджують тіло, яке нагрілось від палючого сонця, тоді зима зовсім не страшна.”

Так думала і мріяла та дівчина, засинаючи на незручному кріслі автобуса, очікуючи на паспорти і швидке прибуття до сестриного дому.

В загальному поїздка затягнулась з шістнадцяти годин на двадцять. Але дівчина жодного разу не заїкнулась навіть при собі, що їй тут зовсім не хочеться бути, навпаки, ця подорож змінила її буденність, принаймні розбавила на деякий час.

(До речі, екзамен складений на відмінно.)