І.4. Розберіться якомога скоріше
Оперативна група чомусь затримувалася, і я, в очікуванні, почав повільно обходити площу. Ярмарок сьогодні, що й зрозуміло, не задався. Покупців розігнали Волот і його хлопці, а продавці, що нудьгували за прилавками, теж поволі згортали лахи.
— Невдало ранок почався, так?
Я обернувся. Поряд, поставивши руки в боки, стояла Солоха, найстарша київська відьма, і дивилася на мене з таким осудом, ніби то я був винен в сумному початку цього ранку.
— Згодний, — вимушений був підтримати бесіду я. — Ну що ж, будемо розбиратися…
— Та ви вже розберіться якомога скоріше, шановні, будьте такі ласкаві! — з натиском сказала Солоха. — Бо все це дуже погано смердить. Саме так — смердить, а не пахне! Скільки тут живу, а такого не пам’ятаю.
— Якого — такого? — машинально перепитав я, і знову наразився на осудливий погляд старої відьми.
Втім, вона швидко змінила гнів на милість і пояснила для мене, нерозумного зайди з лиця:
— Не пам’ятаю такого зухвалого і дивного вбивства в середмісті, та ще й в такий день!
— Та в який такий день?!
Щось я сьогодні дійсно непробачно туплю. Але Солоха, як видно, вже встигла змиритися з цим фактом, і знову пояснила:
— В день осіннього рівнодення, ось в який! Це не збіг, Максе, ой не збіг! — вона сумно хитнула головою.
— От що! — сердито сказав я. — Прошу без зайвої містики, пані відьмо! Бо маємо достатньо реальних проблем. А що ви там казали про дивний спосіб? Це про що?
— Навіщо тіло вбитого обвели крейдою? Хто це зробив? Вбивця?
— Гадки не маю, — був вимушений визнати я. — Є якісь думки з цього приводу? Стривайте! Звідки ви знаєте?!
— Щось таке пригадується мені… — Солоха задумливо відвела погляд в бік. — Щось таке вже було колись… Ох, стара я стала, Максе! Пам’ять вже не та.
Отакої! Стара вона стала… Так я і повірив цим театральним зітханням і заламуванню кінцівок. Та Солоха всіх нас переживе, а потім вийде заміж і станцює на наших поминках.
Я звичайно помітив, що хитра відьма проігнорувала моє друге питання: звідки в неї взялася така докладна інформація про те, в якому вигляді і як було знайдено тіло. Та я й так здогадувався. Марія! Ось куди вона чкурнула, поки я балакав з шефом. Останнім часом моя кохана і Солоха стали дуже близькими. Що й не дивно: молодша відьма навчається у старшої.
— То я піду, мабуть, Максе, — якось невпевнено сказала Солоха. — Коли щось згадаю, обов’язково тобі розкажу. А ти вже постарайся, хлопчику, ти розкрий цю справу, соколе наш ясний, бо щось в мене серце не на місці…
— Ну ви й скажете, сокіл… — зашарівся я. Приємно, одначе, коли тебе хвалять.
— Тільки на тебе я й сподіваюсь, Максе, — зітхнула Солоха. — Ти ж не покинеш нас наодинці з цією бідою? Волот з малими вовченятами сам не впорається, Клим з Мамаєм на таких справах не знаються, а Танський — той взагалі в хмарах витає…
І тільки зараз я з неабияким здивуванням зрозумів, що насправді стара відьма налякана. Дуже налякана.
— Не покину, пані Солохо, — сказав я, але вона вже махнула рукою і почимчикувала геть. Якусь мить я дивився їй вслід, коли нарешті на площі з’явився білий бус з оперативниками, і я переключився на справу.
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!