І.4. Розберіться якомога скоріше

Оперативна група чомусь затримувалася, і я, в очікуванні, почав повільно обходити площу. Ярмарок сьогодні, що й зрозуміло, не задався. Покупців розігнали Волот і його хлопці, а продавці, що нудьгували за прилавками, теж поволі згортали лахи.

— Невдало ранок почався, так?

Я обернувся. Поряд, поставивши руки в боки, стояла Солоха, найстарша київська відьма, і дивилася на мене з таким осудом, ніби то я був винен в сумному початку цього ранку.

— Згодний, — вимушений був підтримати бесіду я. — Ну що ж, будемо розбиратися…

— Та ви вже розберіться якомога скоріше, шановні, будьте такі ласкаві! — з натиском сказала Солоха. — Бо все це дуже погано смердить. Саме так — смердить, а не пахне! Скільки тут живу, а такого не пам’ятаю.

— Якого — такого? — машинально перепитав я, і знову наразився на осудливий погляд старої відьми.

Втім, вона швидко змінила гнів на милість і пояснила для мене, нерозумного зайди з лиця:

— Не пам’ятаю такого зухвалого і дивного вбивства в середмісті, та ще й в такий день!

— Та в який такий день?!

Щось я сьогодні дійсно непробачно туплю. Але Солоха, як видно, вже встигла змиритися з цим фактом, і знову пояснила:

— В день осіннього рівнодення, ось в який! Це не збіг, Максе, ой не збіг! — вона сумно хитнула головою.

— От що! — сердито сказав я. — Прошу без зайвої містики, пані відьмо! Бо маємо достатньо реальних проблем. А що ви там казали про дивний спосіб? Це про що?

— Навіщо тіло вбитого обвели крейдою? Хто це зробив? Вбивця?

— Гадки не маю, — був вимушений визнати я. — Є якісь думки з цього приводу? Стривайте! Звідки ви знаєте?!

— Щось таке пригадується мені… — Солоха задумливо відвела погляд в бік. — Щось таке вже було колись… Ох, стара я стала, Максе! Пам’ять вже не та.

Отакої! Стара вона стала… Так я і повірив цим театральним зітханням і заламуванню кінцівок. Та Солоха всіх нас переживе, а потім вийде заміж і станцює на наших поминках.

Я звичайно помітив, що хитра відьма проігнорувала моє друге питання: звідки в неї взялася така докладна інформація про те, в якому вигляді і як було знайдено тіло. Та я й так здогадувався. Марія! Ось куди вона чкурнула, поки я балакав з шефом. Останнім часом моя кохана і Солоха стали дуже близькими. Що й не дивно: молодша відьма навчається у старшої.

— То я піду, мабуть, Максе, — якось невпевнено сказала Солоха. — Коли щось згадаю, обов’язково тобі розкажу. А ти вже постарайся, хлопчику, ти розкрий цю справу, соколе наш ясний, бо щось в мене серце не на місці…

— Ну ви й скажете, сокіл… — зашарівся я. Приємно, одначе, коли тебе хвалять.

— Тільки на тебе я й сподіваюсь, Максе, — зітхнула Солоха. — Ти ж не покинеш нас наодинці з цією бідою? Волот з малими вовченятами сам не впорається, Клим з Мамаєм на таких справах не знаються, а Танський — той взагалі в хмарах витає…

І тільки зараз я з неабияким здивуванням зрозумів, що насправді стара відьма налякана. Дуже налякана.

— Не покину, пані Солохо, — сказав я, але вона вже махнула рукою і почимчикувала геть. Якусь мить я дивився їй вслід, коли нарешті на площі з’явився білий бус з оперативниками, і я переключився на справу.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.