Босорка ТОМ 2

Світало... Над горизонтом з’явилась червона смуга теплого світла і розтопила нічну темряву. Зорі танули на небі одна по одній, залишаючи місце найяскравіший і найбільшій зорі — Сонцю. Скрипнули вхідні двері і на порозі старого дерев’яного будинку з’явилась молода кароока дівчина з темним довгим волоссям. Босими ногами пройшлась вона по соковитій траві, вмочивши ноги в ранкову росу. Присівши на лаві біля будинку з чашкою запашного трав’яного чаю, вона замислилась, згадала безтурботне дитинство, коли вздовж і впоперек оббігала всі навколишні пагорби, коли все життя ще було попереду і коли було безліч думок і мрій, як це життя прожити.

— І що я маю тепер? — мовила дівчина чорному коту, який вмостився поруч з нею. — Скоро знову буде повен двір людей. Тим приворот, тим — відворот, одні грошей хочуть, інші — кохання шукають. А я маю лише цей примарний образ давно минулої молодості та залишки свого часу на цій землі.

І дівчина змахнула волоссям, умить перетворившись на стареньку бабцю в благенькій сукенці. Кіт спокійно муркотів поруч — він уже звик до постійних перетворень господині.

— Євдокіє! Мені потрібна твоя допомога! — почулося від хвіртки.

Жінка озирнулась. На порозі стояла односельчанка — жінка середнього віку зі стурбованим виразом обличчя.

— Мій чоловік, здається, знайшов собі іншу! — у розпачі промовила гостя.

Бабця повільно піднялась з лави й попрямувала на зустріч відвідувачці, просканувала її поглядом, а тоді мовила тихим голосом:

— Заходь, будемо щось думати, — і миттю сховалась в будинку.

Жінка слухняно пішла слідом.

Місцеві жителі вважали бабцю чаклункою, босоркою, відьмою — словом, хто як придумав, так і називав. Ходили чутки, що багатьом вона допомогла: одним — сім’ю зберегти, іншим — роботу, хтось діточок просив, хтось — слави. З’їжджалися до неї і з навколишніх сіл. І цілими днями варила бабця приворотні зілля, накладала закляття і чаклувала над фотографіями. Ходили чутки, що зналась вона і з потойбічними силами, але все одно люди йшли до неї попри всі страхи й сумніви. А тим часом, босорка згадувала дитячі мрії — допомагати людям вона хотіла завжди, але ніколи не думала, що це буде таким чином. Де і взялися ці чудернацькі сили, хто тепер згадає, якимось чудним чином відкрились їй знання, про які не прочитаєш у книгах — магія трав, можливість бачити більше, ніж здатне людське око — духів, русалок, інших істот, здатність заглядати в минуле і майбутнє, читати думки... І волею-неволею стала вона на шлях чаклунства, доброго чи злого — сама не знала точно, але допомагала людям як могла. Кроки позаду неї вернули її з думок. Неспішно зайшла вона до просторої кімнати, підійшла до тумби, налила зі старого чайника духмяного трав’яного чаю і поставила на стіл. Поглядом вказала гості на лаву біля столу.

— Пригощайся, — підсунула чай гості, — і розказуй, що там в тебе.

— Та от, чоловік почав вечорами зникати. Каже, що у кума. А я вчора куму зустріла, та каже, що він в них давно не з’являвся. Думаю, що іншу собі знайшов... У нас же сім’я, діти. Молодшому — Андрійчику — лише 6. Як можна цьому лиху зарадити? Хочу, щоб чоловік в сім’ї залишився.

Босорка мовчки встала, підійшла до дубового серванта в кутку кімнати, взяла з нього кілька пучків різного сухоцвіту і повернулась до столу. Невідомо звідки на столі взявся великий казан. Побачивши його, жінка аж підскочила від несподіванки — вона була готова божитися, що ніякого казана на столі не було, коли вони зайшли до кімнати. Жінка обережно оглянулась по сторонах — вікна завішані товстими лляними фіранками, оздобленими вишивкою по краю, великий дерев’яний сервант в кутку, через скляні дверцята якого виднілися букетики засушених трав і баночки з дивними інгредієнтами — жаб’ячими лапами, курячими ногами, ще чимось досить дивним. Поруч стояла тумба зі старим чайником і чашками. В кутку кімнати тихенько причаївся павук, чатуючи на здобич. Все було притрушене легеньким пилом. Але казана точно не було. Стало моторошно.

— Зараз подивимось, куди твій благовірний ходить — сказала бабуся і почала кидати в казан трави.

Потім плеснула в долоні та казан наповнився водою. Гостя аж відскочила від несподіванки. Тоді босорка клацнула пальцями й під казаном прямо на скатертині загорівся вогонь. Відвідувачка повільно сповзла по стіні. Вона не раз чула про дивовижні здібності босорки, але бачити на власні очі їй цього ще не доводилось.

— І краще щоб і не доводилось, — наче прочитавши думки, мовила босорка. — Підходь ближче, кіно починається.

Жінка здивовано підняла брови, швидко схопилась на ноги й, простеживши за поглядом босорки, заглянула в казан. Від побаченого очі повільно округлились і наповнились слізьми. У казані як на екрані її чоловік із цією самою кумою, що заперечувала його відвідини їх, і обіймався, і цілувався...

— Все! — крикнула жінка. — Не хочу більше дивитися!

— Іноді незнання може бути приємніше. — тихо мовила босорка. Тоді взяла чисту банку і набрала з казана відвару. Після цього вогонь під казаном вмить зник, а його вміст наче випарувався. — Ось напої цим свого чоловіка і він навіки буде з тобою... Якщо звісно ти цього ще досі хочеш...

Жінка мовчки кивнула, взяла банку і тихо вийшла з кімнати.

— Ну от котику, тепер можемо і поповнити запаси трав, — мовила босорка до свого вірного друга, коли вони залишились удвох.

Старенька узяла лляну торбинку, одягнула хустинку і вийшла за ворота. Кіт попрямував за нею. Ступаючи по все ще мокрій від роси траві, бабуся прямувала в долину, де цвів чебрець.

— У червні день довгий, котику, а трави краще збирати до полудня в ростучий місяць.

Босорка присіла і почала обережно зривати квітку за квіткою складала їх у свою торбинку і тихенько наспівувала народних пісень. Вона любила збирати трави, варити зілля, робити свічки, але дуже не любила, що деякі люди хочуть використовувати її магію у своїх корисливих, іноді навіть злих, цілях. Хоча вона й розуміла, і, здавалось, уже давно прийняла своє призначення, але все одно часто було боляче відкривати людям правду. Так за роздумами прийшла година.

Насолодившись вдосталь збиранням трав, босорка повернулась у своє обійстя.

— Тепер ці трави треба розвісити, щоб сохли, — мовила босорка до кота. — Я відчиню літню кухню і напалю піч. А ти піди знайди домовика будемо снідати.

Кіт слухняно побіг до будинку — шукати, куди ж заховався їхній домовик. Босорка ж тим часом запалила піч, принесла з льоху банку молока і варення, нарізала хліба. Домовик з’явився тут як тут, як тільки побачив смаколики.

— Знову приходила дамочка шукати свого нестелепного чоловіка? Казав я тобі — не берись за ці справи, лиха не оберешся! — сказав домовик.

— Не можу я їм відмовити, бо вони ж не бачать того що бачу я!

— Як не бачать, то, певно, і не треба! Не даремно не всім дано бачити надприродне, — відповів домовик.

Скрипнула фіртка та у двір зайшла юна дівчина, років 16. Босорка і домовик виглянули крізь відчинені в літню кухню двері. Дівчина помітила прочинені двері та двох людей, які виглядали за столу. До неї доносився дивовижний аромат суміші запаху молока, варення, хліба і сіна, яким була виставлена долівка літньої кухні. Вигляд господарів її теж насторожував: старенька бабуся з бородавчастим обличчям і маленький, наче дитина, дідок, який сидів прямо на столі перед мискою з варенням з повною бородою крихт хліба. Сонце вже піднялось досить високо над горизонтом і засліплювало очі так, що ні босорка, ні домовик не могли добре розгледіти дівчину.

— Доброго ранку! — гучно привіталась дівчина і вклонилась спочатку босорці, потім домовику.

Домовик аж підстрибнув від несподіванки — зазвичай люди його не бачать. Босорка здивовано підняла очі.

— Доброго ранку, юна пані! Що привело тебе в таку рань до нас? — запитала вона.

Дівчина опустила очі.

— Кояться зі мною незрозумілі речі: варто мені про щось подумати, як це трапляється, варто мені на когось розізлитись, і та людина страждає від неприємностей. Я вже боюсь з кимось спілкуватись, боюсь до людей виходити, щоб не накликати на них біду.

Босорка знічено дивилась на дівчину. Такого вона ще не зустрічала. Хоча... Вона пригадала, як сама була юною і як здивувалась раптовій появі в неї дивних здібностей.

— Скажи, дитино, ти одна в сім’ї? — запитав домовик.

— Ні, у своїх батьків я — сьома дочка.

Босорка і домовик переглянулись.

— Важка тебе чекає доля, дитино, — мовила бабця. — Велика сила дана тобі, непідвладна іншим. Але використовувати її треба з мудрістю. Лише від тебе тепер залежить використати її на добро чи на зло. Допомагати людям — це справа благородна, можеш використати своє вміння для цього. Але добре думай, кому насправді треба допомагати, — багато у світі недобрих людей, корисливих, які звертатимуться до тебе по допомогу. Але, допомагаючи їм, ти нашкодиш іншим.

— Але як же я буду знати, кому допомагати, а кому ні? — запитала дівчина.

— Ти навчишся бачити людей наскрізь, читати їх думки й приховані мотиви, як я зараз бачу тебе. Ти — добра душа, в тобі немає і краплини зла. Якщо щось і трапляється лише від твоїх думок, як ти вважаєш, то це лише через те, що ти не маєш контролю над ними. Думка має велику силу, тому завжди думай про що думаєш.

В очах дівчини читалась розгубленість.

— Думати про що думаю? — повторила, перепитуючи вона.

— Так. — посміхнулась босорка. — Не хвилюйся, ти навчишся. В думці зосереджена величезна творча енергія. Все починається з думок: з позитивних — доброта, благородність, допомога тим, хто її потребує; зі злих — біди, розпач, горе. Пам’ятай про це завжди й лихі думки самі зникнуть.

Дівчина вражено дивилась на босорку, намагаючись зрозуміти, що та їй наговорила, а потім запитала:

— А звідки ви це все знаєте?

— Бо я колись була така, як ти… — тихо відповіла босорка. — А тепер іди, тренуй свої вміння. А я займусь справами. Чую, вже наближаються люди, зараз знов до роботи на увесь день…

Дівчина знизила плечима, ще раз вклонилась господарям і мовчки пішла геть. Знову скрипнула фіртка і якийсь чоловік гукнув:

— Ей, хазяйко! Є тут хто?

«Ну ось, починається», — подумала бабця і попрямувала «на прийом». Хто тільки не приходив: закохані дівчата за приворотом, розчаровані дружини за помстою, стурбовані матусі за допомогою з дітьми, збентежені чоловіки за статками й чоловічою силою. Босорка всім приділила увагу: показала справжню магію, чаклувала, приворожувала, варила зілля, виливала віск, лише встигала омивати руки й обличчя холодною водою між клієнтами, намагаючись звільнитись від їх енергії та змити їх негатив.

Нарешті ввечері, коли всі привороти були зроблені, зілля зварене, всі відповіді почуті й всі клієнти розійшлись, босорка з розгону плюхнулась на лавку перед будинком і зітхнула, спостерігаючи, як сонце сідає за обрій. Де не взявся котик, виліз бабусі на руки й замуркав.

— Ну ось, вже нічка, котику, час спати.

Босорка підняла очі у небо — недалеко від Сонця уже було видно першу зорю. «Венера» — подумала бабця, перевела погляд на свого кота і запитала:

— Невже це і є моє призначення на Землі в цьому втіленні? Це все, що я можу зробити для Всесвіту?

Кіт мовчав. Село потонуло у сутінках. Закінчився ще один день з життя босорки.