Кара Небесна

Не зважаючи на можливість виспатись, Кара прокинулась рано і одразу взялась за діло. Їй треба було швиденько звикнути до нової зброї, тому з десяток раз розібравши і зібравши свій новий БГ-1 та набивши і розрядивши обойми кілька разів, вона взялась шукати варіанти його оптимального носіння. Стегновий варіант підходив не дуже: надто довге руків’я в порівнянні з її старим «глоком». Порившись в своїх запасах спорядження, вона знайшла універсальну кобуру, яку вона купила на минулій зброярській виставці, але так і не придумала, як її використати. Кобура була з якихось високотехнологічних валиків, що давали чудову фіксацію та направленість і набували різну форму, наче як прилаштовуючись до різноманітної зброї.

Кара приєднала кобуру з внутрішньої сторони поясу за спиною і кілька разів дістала пістолет на швидкість. Так, це, звісно, не ковбойське діставання від стегна, але теж досить хороший результат. А потім вона дістала його лівою, легко провернувши рукоятку в інший бік. Зараз і справді ця кобура забезпечувала можливість таких фокусів дуже добре. Пістолет в ній чудово повертався навколо своєї осі ні за що не чіпляючись і опинявся в її лівій майже з такою ж швидкістю, як і в правій.

«Стегнові модульні портупеї тепер підуть під обойми, ніж та викидну палицю, а чи не забагато в мене зброї?», - подумала вона. І одразу вирішила, що не забагато. Вдома не сиділося, але вона подумала, що приходити раніше, ніж вказало керівництво - це неправильно і вирішила, щоб хоч якось відволіктись почитати справу «відьми», що зжила зі світу трьох людей, а одну відправила на вісім років виправних. Як казала пані Аліна, ця жінка - чудовий приклад нечисті, з якою і бореться її відділ. Справді, її життєпис був якийсь дивний. Батько помер, коли вона була ще мала, у її матері потім була купа співмешканців, які теж закінчувались досить швидко.

Зрозуміло, що це було зовсім давно і вже не ясно, що то було. Вчилась у Києві в меді, але коли мати померла, покинула навчання і повернулась жити в село. Під час навчання одногрупник, з яким у неї наче були стосунки, повісився. Повернувшись в село, вона менше ніж за рік одружилась, прожила з чоловіком три роки і народила від нього дитину. Чоловік втопився у стані алкогольного сп’яніння. Наступний, вже неофіційний співмешканець, протягнув вісім років, але життям це було назвати складно, пив він по чорному. Тим не менше, жінка народила від нього ще одну доньку. Співмешканець помер і, враховуючи його спосіб життя, ніхто особливо не питав чого.

Потім були ще кілька різних співмешканців, що або кудись звалювали і продовжували свій шлях на дно вже десь далеко, або таки десь далеко помирали за самих різних обставин. Молодша донька померла у три роки від пневмонії. Старша вступила до ПТУ в найближчому великому місті, займалась після нього чим прийдеться, тільки б не повертатись до мами. Зараз вона заміжня, дітей немає, живе у Львові, зв’язків з матір’ю ніяких не підтримує. На повідомлення, що її мама отримала 15 років ізоляції та виправних робіт відреагувала в стилі «так їй і треба».

Але сама жесть - це було відео допиту з використанням сироватки правди. Карі ще ніколи не доводилось бачити це, бо її попередня робота цього не передбачала. А самі допити мали високі рівні захисту і доступ до їх перегляду був у досить обмеженого кола людей. «І виходить що я тепер - одна з них», - подумала Кара. Десь на середині вона вирішила що з неї досить, надто вже специфічне це знання і треба час щоб його переварити. Ефект препарату був таким, що людина відповідала на питання з задоволенням, правда приносила насолоду, от тільки не тому, хто цю правду чує, видовище і та сама правда були реально огидними. Все ж за роботою з цими матеріалами пройшло досить багато часу і вона вирішила, що таки треба їхати в бік роботи і може трішки прогулятись, бо після побаченого розвіятись їй не завадить.

Кара вийшла на Видубичах і, поблукавши в лабіринтах переходів та мостів, пірнула в Либідський тунель, що тепер був пішохідною зоною. В ньому стало більше виходів та кишень, щоб на випадок неочікуваної зливи можна було швидко звідти вийти. Їй подобався цей похмурий простір з небагаточисельними, але дуже атмосферними закладами. Тунель плавно переходив в музей графіті, а там і до потрібного офісника рукою подати. В загальній кімнаті були Юлій і Женя. На вітання Юлій щось невиразно буркнув, зате Женя покликав Кару в зброярню. Вона здогадувалась нащо і мало не підстрибувала від нетерпіння. Кара не помилилась: Женя дав їй досить велику коробку і в ній був він. Просто неймовірний еластичний бронежилет, як його називали, «шкіра дракона». Керамічна луска і надтонкі переплетені трубки наповнені якоюсь ненютонівською рідиною, що в момент різкого удару ставала твердою як камінь і просто чудово гасила інерцію.

Луска була білосніжною, може того, що бронежилет мав бути дівчачим, але от зараз їй здалось, що так навіть краще. Ну і звісно, сидів він як влитий. Кара, максимально себе стримуючи, подякувала Жені, хоч на справді їй хотілось як мінімум його обійняти і це при тому, що вона чудово розуміла, що до створення цієї деталі спорядження він ніякого відношення не має, але яке то має значення, коли людина по справжньому щаслива. Ну і звичайно в неї вже був свій шкурний план і вона його озвучила:

- А можна ще дістати наручі і поножі теж підігнані під мене?

- Та хоч повний екзоскелет. Отут ще твій Глок. Штраф за тебе сплатили з фонду відділу.

Карі починало тут подобатись все більше і більше. Тож, не втрачаючи часу, вона сканувала на станку руки і ноги. Женя знову старався тактовно не дивитись на її круглий задок. Але процедури було пройдено і вони повернулись у загальний зал. Юлій вже кудись подівся. Карі здалось, що він її уникає, хоча може в нього і справді були якісь справи. Вона ще якусь годинку почитала різні тематичні матеріали, а потім зі свого кабінету вийшла пані Аліна.

- Вітаю, Каронько. Якщо ти готова, то ми можемо їхати.

До кімнати саме зайшов колишній Карин колега з четвертого і вони мовчки кивнули один одному. Аліна теж небагатослівно з ним привіталась, а потім щось тихенько сказала Жені і жестом показала Карі, що можна іти. Кара зрозуміла, що охоронець призначався Жені і не дуже розуміла таку нездорову опіку, хоча вона поки не знала ще дуже багатьох моментів служби і робити якісь висновки було зарано.

Вони спустились вниз і розсілись на задньому сидінні старенького мерседесу С-класу яких в державній власності залишилось досить багато. Продати таку машину на вторинному ринку дуже складно, а оскільки вони непогані та і будь які комплектуючі піддрукувати в державному автопарку не проблема, то ці машини досі були на підхваті особливо по місту. На початку кар’єри Карі частенько доводилось на них кататись. Пані Аліна сказала водію привезти їх до центрального залізничного вокзалу. Карі цей її вибір здався дивним, але вона довго не наважувалась зробити зауваження. Ну не може ж вона не знати, що краще висадитись навпроти південного? Мабуть вона терзалась сумнівами аж надто явно, бо пані Аліна таки запитала.

- Каронько ти хочеш щось запитати? Не соромся, я завжди відповім як є. Або не відповім, якщо тобі це знати ще зарано.

Карі сподобалось оце визначення, зарано, воно було дуже багатообіцяючим. І вона все ж зауважила:

- Просто центральний вхід не найспокійніше і не найпримніше місце, краще під’їхати до південного.

- А всього лиш. Не хвилюйся, я знаю куди їду. Я тобі більше скажу: ми ще й по привокзальній площі з базаром гулятимемо. Але я думаю, що ти зможеш мене захистити від безхатьків та циган.

Кара зрозуміла, що з неї вже знущаються, але це її не розсердило, ну треба то треба, справді не проблема.

Площа перед центральним вокзалом була жахливою. Величезний стихійний базар, що поєднав в собі новий сільськогосподарський, на якому торгували приїжджі з навколишніх сіл, старий оптовий, перенесені радіоринок і книжковий ринок та київську блошку. На ньому можна було дістати все. Весь цей торгівельний хаос був щей багатоярусний і в нетрях цих сталевих та залізобетонних конструкцій з купою місточків і підземних переходів непідготовлена людина могла спокійно заблукати, та і підготовлена теж.

Ну а про контингент, що там ошивався, краще взагалі мовчати. Контрастом до нього виступав стерильний простір з чистими та охайними каварнями та магазинами перед південним входом. Кара не розуміла, як так виходить, ефект розбитих вікон не інакше. Водій зробив коло перед центральним входом і висадив їх в самому пеклі, як відзначила про себе це місце Кара, біля входу в «Нашу піч» поряд з доріжкою, що вела до оптового. Кару радувало лише одне: що пані Аліна, як і вона, несла свої речі в невеликому наплічнику, а не таскалась з єврокравчучкою. Зараз вони були схожі на маму і доньку, що вирішили з’їздити в невеличку мандрівку в якесь з українських міст на кілька днів. Ну власне, частково це так і було. По дорозі до сходів, що вели в нетрі так званого «оптового ринку» Кара все ж не витримала і запитала:

- Чому держава терпить цей хаос, невже СБУ не може навести тут порядок?

Пані Аліна зупинилась і, задумливо глянувши на Кару, відповіла:

- Давай відійдемо до паркану. Постій якусь хвилину і спокійно оглянь те, що навколо.

Кара так і зробила. Навколо вирувало життя. Життя повне бруду і дрібних правопорушень. За кілька метрів від них сидів наперсточник якому якось не дуже щастило. Трохи далі стрьомна немолода циганка в жахливому лахмітті перестріла якусь дівчину і вже запустила руку в її витягнений гаманець. Кару взяла злість.

- Я бачу гадючник, який треба розігнати, – і вона показала рукою в сторону сцени з циганкою. – Це по вашому нормально? Можна я втручусь?

Хоча вона знала, що не можна, бо тілоохоронець не має реагувати на зовнішні подразники, що не несуть небезпеки безпосередньо об’єкту захисту, але цілком можуть бути відволікаючим маневром. Пані Аліна мовчала, а циганка тим часом розчинилась у натовпі, залишивши розгублену дівчину дивитись у свій гаманець і усвідомлювати те, що відбулось. Здається, бідолашна таки усвідомила і розплакавшись пішла в їх сторону навіть не дивлячись навколо. Але пані Аліна покликала її.

- Дівчинко моя, підійди сюди? Як тебе звати? Тебе пограбували.

Кара зі здивуванням відмітила, що дівчина слухняно підійшла до них і, шморгаючи носом і ковтаючи сльози, відповіла.

- Юля. Так! Боже, який кошмар. Що тепер робити?

- Юленько, а навіщо ти зупинилась і заговорила з тою жінкою?

Вона розгублено блимнула очима і відповіла.

- Вона сказала, що знає щось про мого хлопця і про мене.

- І що, цікаво, абсолютно чужа тобі людина могла знати про твого хлопця і про тебе? Що вона тобі сказала?

- Сказала, що у нас все буде добре.

- Ну от, бачиш ти заплатила за своє щасливе майбутнє і тепер в тебе все буде добре. Скільки вона в тебе забрала? Ти ж мабуть йшла на автовокзал на маршрутку додому. В тебе залишились на неї гроші?

Дівчина розгублено дістала гаманець і глянувши в нього посміхнулась крізь сльози.

- Залишилось, навіть трохи більше, ніж треба. П’ятсот гривень витягнула зараза така.

- Ну от і добре, що щось залишилось, іди зараз прямо на маршрутку і їдь додому, ти втомилась і неуважна, багато хто може цим скористатись. На тримай витри слізки, отак.

Пані Аліна протягнула їй серветку і дівчина слухняно її взявши подякувала, витерла сльози і пішла вниз по дорозі.

- І що, ми не повідомимо про пограбування поліцію? – обурено запитала Кара.

- Звісно, не повідомимо, бо ніякого пограбування не було. Дівчина добровільно заплатила за запропоновані їй езотеричні послуги їх надавачу стільки, скільки той попросив. Запам’ятай її реакцію, погляд, відповіді, вона еталонна жертва, з такими як вона завжди щось стається, пограбування, зґвалтування, вбивства. Всі, хто так чи інакше знаходяться в ролі хижаків, відчувають цей тип безпомилково, причому це не якась риса характеру, яку майже не можливо позбутись, це - своєрідний психологічний стан, в якому знаходиться людина. Та і її ніхто не змушував брати в цьому участь, як і його, – і Аліна показала на чоловіка, який підійшов до наперсточника-невдахи, а перед тим довго і з цікавістю спостерігав, як того взував попередній клієнт, що щойно склав у кишеню вигране і пішов у нетрі ринку. – Тільки відсторонившись і ставши над ситуацією можна побачити всю картину і те, що здається хаосом стає просто іншою формою порядку. От цей чоловік, що вступив у гру зараз не розуміє, що насправді грають його, хоча це абсолютно відкрита і загальновідома схема. Ти дивилась в дитинстві фільми Матриця?

Кара згадала це кіно. Там актори смішно бились та стріляли в затемнених окулярах при поганому освітленні, правда деталі сюжету Кара пам’ятала поганенько.

- Дивилась, але сюжет я запам’ятала погано, це було дуже давно.

- Передивись якось заново, дуже корисний у своїй наочності фільм. Але є один нюанс. Матриця була формою контролю людей яких використовували як батарейки, а Сіон був містом наче як вільних людей, але в оригінальній задумці авторів Сіон теж був формою контролю як і матриця, просто це була інша форма для тих кому не підходила основна модель. Те, що ти бачиш навколо - і є цей своєрідний Сіон, ну або стравлюючий клапан для людей, що не приймають загальні правила гри.

Це - альтернатива суспільству, соціальний договір якого - максимальна свобода в обмін на максимальний контроль. Це місце для людей, що хочуть для себе ще більше свободи, але менше контролю. Такі місця є в усіх великих містах і не тільки. Вони дозволяють уникати надмірного соціального напруження, створюючи ілюзію альтернативи. А те що це місце знаходиться у всіх на виду, теж дуже зручно підкреслює ціну, яку треба заплатити за можливість отримати ще більше свободи, дуже високу ціну.

Чолов’яга, що підійшов до наперсточника постійно збільшував ставку, а наперсточник, в свою чергу, поривався гру згорнути бо ну не пре ж. І в один момент чоловік програв усе та ще й залишився винним. Його миттєво взяли під руки двоє чоловіків що до цього мирно спілкувались неподалік, попиваючи каву та курячи і разом з ним та наперсточником пірнули в ринок з прохідного тротуару. Аліна махнула Карі йти за нею і вони вслід за гравцем-невдахою теж занурились в багатоярусне місиво привокзального ринку.

Трішки поблукавши в ньому, вони спустились на, так би мовити, тверду землю і пройшовшись вздовж колій, підійшли до старого цегляного будинку над входом в який висіла вивіска «Готель «Зустріч». Кара вже навіть і не думала перепитувати у Аліни, чи знає вона, що це – притон. Звісно знає. Навколо було нереально брудно, земля була всіяна пляшками, пакетами і горнятами з Нашої печі, і між цим всім пробігали пацюки. Неподалік від входу на картонці кинутій на землю спав якийсь безхатько. Точніше, він якраз проснувся, вийняв з ширінки член і, не встаючи, почав мочитись на землю. Карі стало гидко, а Аліна, як ні в чому не бувало, показала на нього і сказала.

- А от і чудова ілюстрація ціни абсолютної свободи від суспільного договору. Ціна свободи дуже висока, при чому, навіть сплативши її сповна, він все одно не вільний. Зараз він проспиться після ранкового час-пік і на вечірній знову сидітиме на котромусь з прохідних маршрутів, збираючи милостиню, частину якої йому залишать на їжу та алкоголь, яким він знову уп’ється вже до ранку.

- Невже не можна його звідси забрати? Людина не повинна так жити. Невже не можна з ним щось зробити?

- Звісно не повинна і можна. Буквально місяць тому його підліковували і пропонували цілу купу варіантів виходу з його нинішнього положення, але він вибирає цей варіант життя знову і знову. Розумієш, як би ми не намагалися зробити ідеальну державу, люди що добровільно йдуть на соціальне дно є в усіх суспільствах не залежно від їх матеріального чи культурного рівня. Їх немає тільки в наджорстоких не людських тоталітарних режимах. Наявність соціального дна - це теж свого роду ціна за свободу особистості, яку нам необхідно платити. До того ж ми можемо ненав’язливо підстеляти свіжу солому на цьому дні ну і спостерігати без особливого втручання за тим, що тут відбувається. Ти знаєш, для чого потрібна наука паразитологія?

- Мабуть для того, щоб знати як боротись з паразитами.

- Ну і це теж, але головна мета спостереження за ними та їх рухом в природі - це виявлення неочевидних на перший погляд проблем в харчових ланцюжках, супутниками яких є паразити. Якщо якийсь паразит або його проміжна форма різко зникає - це означає, що відбулось часткове або повне переривання харчового ланцюга. І тоді треба уважно придивитись до того, що відбувається і до причин, що це спричинили і вжити заходів, якщо ці процеси можуть мати негативні наслідки і не були нами ж ініційовані. Ходімо всередину.

Кара зітхнула і, намагаючись не дивитись на безхатька, зайшла з пані Аліною в мабуть найгірший притон Києва. Пані Аліна сказала на вході охоронцю, зовнішність якого не сильно відрізнялась від зовнішності безхатька, що лежав надворі, що вони до Рафіка. Але йому здається було абсолютно байдуже, до кого вони. В середині було значно гірше, ніж надворі. Там смерділо і Карі зовсім не хотілось думати над складовими цього неповторного букету. В коридорах та на сходах товклись і лежали вгашені хто чим тіла різного віку та статі. Все це кодло шуміло так само екзотично, як і пахло: скандали, розборки, бійки і голосний трах, всі ці складові, як здалось Карі, могли плавно перетікати одна в одну. Вони піднялись на третій поверх і підійшли до дверей перед якими стояв чималенький охоронець. «Карате» - подумала про себе Кара. А пані Аліна мило посміхнувшись звернулась до нього.

- Доброго дня. Передайте будь ласка пану Рафаєлю, що до нього прийшла Аліна Вікторівна Козловська.

Це не дуже вразило охоронця і він байдуже буркнув:

- Він зайнятий, підійдіть пізніше.

- Ви все ж передайте, він знайде час. Ви просто новенький і всіх нюансів не знаєте. Підіть скажіть, він не сердитиметься, обіцяю.

Вона говорила як завжди м’яко і спокійно, але навіть Кара відчула, що таки треба зайти та сказати. Охоронець, доволі солідних розмірів і стрьомного вигляду хлопчина, теж подумав, що таки треба, пом’явшись ще якусь секунду та буркнувши щось нерозбірливе, таки зайшов до кімнати і досить швидко вискочив звідти з жахливо нафарбованою дівулею, яка швиденько потрусила по коридору, а охоронець сказав:

- Заходьте будь ласка.

І вони зайшли. З-за столу назустріч пані Аліні спробував вискочити невисокий, але дебелий смаглявий чоловік, та вчасно зрозумів, що бігти їй на зустріч з ерекцією буде менш доречно, ніж просто привставши привітатись з місця.

- О, Аліна Вікторівна який сюрприз. Я такий радий вас бачити, але зовсім не чекав. Ви б попередили, все ж я б краще підготувався. Бо зараз от навіть нічим вас пригостити, тільки дешева кава з автомату.

- Ой ну ви ж знаєте, що я не за пригощаннями до вас приходжу. Але дякую за турботу. Маю їхати в справах і вирішила перед поїздом до вас заскочити. У вас є щось цікаве для мене?

Він вже сів, а пані Аліна без запрошення вмостилась навпроти нього. Кара вирішила, що їй краще постояти. «Греко-римська» - відмітила Кара. Це була одна з її звичок – вгадувати, яким видом єдиноборств займалась людина, що вперше їй зустрілась, вгадувала вона дуже часто. Кара вважала, що або сама людина, віддаючи перевагу тій чи іншій школі, розкриває певні свої риси, або навпаки, школа накладає їх на того, хто її пройшов. Простіше кажучи, до представника тої чи іншої школи треба використовувати різні підходи як в спілкуванні, так і в бійці. Рафік її теж оцінював, як здалось Карі аж занадто, але мабуть вирішивши, що охоронець є охоронець, що на нього звертати увагу, навіть якщо це вона, почав.

- Є і дуже не мало.

- Ну не тягніть, розказуйте.

- Тиждень тому до мене зайшов табір з румунською припискою. І в процесі випивання з його бароном я дізнався, що їх родина мала об’єднатись з дружньою сім’єю, що мала зайти з Угорщини. Там родинні зв’язки у нього: три доньки туди віддані. Вони разом мали почати велике коло Україною з заходом на російську територію, але без другої родини в них не вийшло б побудувати необхідні міжкордонні схеми і вони пішли малим колом. Зараз, за тиждень-другий, вони підуть на південь через Житомир, Вінницю, Одесу і Чернівці назад на Румунію. Він власне, чого за це згадав, бо просив мене пробити через мої зв’язки, чи це не наші силовики їх куди поділи. І я пробив, може звісно ви знаєте більше, але вони не заходили офіційно і неофіційно теж. На зв'язок жодним способом не виходять з весни.

- Ви можете взнати справжні імена ядра сім’ї?

- Ображаєте, звісно я їх взнав, – покопирсавшись у шухляді, Рафік протягнув пані Аліні листок А4, списаний іменами та прізвищами в стовпчик майже до самого низу. Він не дивлячись на свій досить тупувато-бандитський, як здалось Карі, вигляд говорив грамотно і по ділу. Пані Аліна взяла листок і проглянула список. А Рафік тим часом продовжив:

– По іншим справам в мене немає конкретної інформації.

- По іншим справам? – перепитала пані Аліна.

- Ще до того, як ви мене про це попросили, та і після, було багато не дуже конкретних скарг на силовиків, що вони тут расизм з геноцидом розвели, хоча ніякої інформації про те, що державна політика по циганському питанню якось змінилась я не отримав. Я так скажу, але це дуже суб’єктивно: я почав тут працювати за кілька місяців після перевороту і звісно, привокзальний ринок не мав ще теперішнього розмаху, але в цьому році циган через мене пройшло значно менше, ніж зазвичай. Звісно, найменший потік був одразу після перевороту, але це було нормально, адже вони просто не знали, що чекати від країни, а тепер причин для зменшення міграції наче немає, але вона зменшилась, можливо змінили маршрут, але привокзальна площа - це одне з найжирніших пасовищ.

- І більше ніхто прямо не запитував про зниклих родичів чи знайомих?

- Ні. Як би так сказати, вони приймають наші правила коли таборяться тут, але не поспішають на близький чи дружній контакт, це було скоріше виключення. Та і зникла вся родина, причому безслідно. І ще мені здалось, але це суто відчуття, що вони чогось бояться.

- Дякую, ви мені дуже допомогли. Постарайтесь все ж розговорити ще когось, без фанатизму звісно і головне: з’ясуйте, з якої країни мали зайти табори які не зайшли, коли саме був останній сеанс зв’язку з ними і де вони в цей момент знаходились. Це - дуже важливо для мене.

- Звісно, Аліно Вікторівно, я з’ясую.

Вони ще певний час засипали один одного компліментами, але пані Аліна все ж розпрощалась з смотрящим і залишила його кабінет. Кара була під враженням і хвилин десять, поки вони піднімались назад на Привокзальну, мовчала. Але потім все ж наважилась.

- Я думала, що нове СБУ не співпрацює зі злочинцями.

Пані Аліна майже не відреагувала на це зауваження і спокійно відповіла.

- Ти, мабуть, знаєш, що після певного послаблення в вісімдесятх-дев’яностих правоохоронні органи повністю взяли під контроль організовану злочинність майже на всьому пострадянському просторі. І якщо тоді було вирішено робити вигляд, що злочинці наймали собі силовиків, то потім ця концепція була повністю згорнута і силовики майже відкрито почали призначати своїх людей на всі незаконні потоки.

- Але чому ми залишили цю ганебну практику?

- Бо це було зручно і практично. Не дивись вовком. Всі спецслужби світу так чи інакше користуються послугами криміналу і підтримують це явище в певних рамках. У Штатах, наприклад, кримінал відіграє націєутворюючу роль. Адже варто вивчитись, стати американцем, отримати хорошу роботу і людина покидає національне гетто, де над нею могли знущатись національні мафії. Ти коли-небудь чула термін «американська мафія»? Не чула, бо її там нема. Зате в їх національних гетто працюють мало не всі злочинні клани світу. Як ти помітила, привокзальна площа- це неприємне злочинне кодло. Але воно організоване і підтримується спеціально. Як ти думаєш, для чого.

- Ну ви казали про альтернативу загальному соціальному договору і її високу ціну. Але все одно невже не було інших варіантів? Тут же мабуть відбувається стільки злочинів.

- Ти дуже добре вчишся. Як ти думаєш, куди піде людина, що задумує злочин, щоб до нього підготуватись?

До Кари тепер реально дійшло і вона справді по іншому оцінила все, що побачила.

- Інший рівень свободи має інший рівень боротьби зі злочинністю.

- Так досить непогано сказано. Ми змішали і доповнили дві моделі співпраці з криміналом: радянську, де кримінал був додатковим каральним органом для тих, хто в дрібницях порушував тодішні закони та пострадянську, де кримінал був вже просто чорною бізнес-моделлю. Звісно ми багато що згладили в першій і обрізали найжирніші шматки:ринок проституції та легких наркотиків в другій та пустили їх у вільне плавання. Тепер ці ринки майже не залежить від СБ, зате те, що залишилось завдяки цьому підходу тепер під наглядом.

От наприклад, учора сюди приїхав чоловік з села і спробував продати банку опіуму, йому було мало, що держава приймає бадилля за гроші. По закону він мав отримати штраф, який в його випадку одразу б перейшов у три-чотири роки виправних, а натомість він отримав в око і сердитий поїхав додому до сім’ї. А ще вчора жінка намагалась тут продати дитину циганам, адже це так очевидно: їх же тут повно чого б не продати. З малюком, звісно, не все добре, але він в лікарні і шансів прожити нормальне життя у нього зараз більше, ніж було з такою мамою. А ще, як ти розумієш, це місце генерує чорну готівку, з якої СБУ фінансує деякі свої неформальні витрати, включно з твоєю зарплатою зараз.

Кара знову мовчала, переварюючи отриману інформацію. І вже тільки коли вони вийшли на потрібний перон, запитала.

- Але чим ми тоді відрізняємось від попередників?

Пані Аліна не розсердилась, а навіть засміялась і відповіла.

- Я, здається, тобі формулу вже озвучувала. «По плодам їх судіть їх». У нинішньої України є колонії на Місяці, робочий міжпланетний корабель, міста-порти на всіх океанах і я вже мовчу про флот, авіацію та інші технології і це всього за п’ять років і під досить відчутними санкціями. Так звісно, щоб все це тягнути нам майже не ховаючись доводиться займатись тим що інші країни старанно приховують, це неприємно але ми проходимо шлях, що вони пройшли вже сотні років тому назад.

- Ви маєте на увазі торгівлю наркотиками?

- І її теж.

- І ви так просто мені про це все розповідаєте, хіба мені можна це знати з моїм допуском?

- Те, що я тобі розповіла тобі може розповісти і бабка біля під’їзду. Ні, вона ще суворіше розповість, ця інформація без конкретики не має жодної цінності. Але ти маєш розуміти: ти потенційний співробітник 10 відділу. Тобі доведеться знати і розуміти дуже багато процесів, явищ, а головне - тобі треба буде розуміти людину, адже вона завжди ключ як до проблеми, так і до її вирішення, та і суспільство в цілому адже його прояви мають свої особливості та нюанси. І не все, що ти дізнаєшся, тобі сподобається.

Вони підійшли до потрібного вагону і Кара зовсім по іншому поставилась до поїздки. Це був вагон ІО. Після реформи Укрзалізниці приватні компанії і власники отримали можливість дочіпляти свої, найрізноманітніші, вагони до пасажирських поїздів. Звісно найшвидше, як і в інших галузях, зреагувала ІО і тепер за замовленням можна було дочепити вагони-дискотеки, ресторани, люкс-вагони для однієї персони чи компанії або отакий от напівлюкс з кількома купе, що мали свій туалет, душ і, навіть, окремий вхід.

Найпопулярніший напрям для таких вагонів був звісно південний в літній сезон, до моря, коли відрив починався ще в поїзді. Це був зовсім інший рівень комфорту ніж старі плацкарти, купе чи СВ. Карі ще не доводилось кататись на таких вагонах. Пані Аліна приклала до потрібних дверей телефон і вони відкрились, впускаючи їх у власне двомісне купе. Кара глянула на перон з певним сумом, бо так і не встигла купити книжку в автоматі. Це була її своєрідна традиція, тілоохоронцю зовсім не можна слухати музику на завданні, бо слух в багатьох ситуаціях важливіший за зір, але іноді можна відволіктись на книгу, якраз отак як зараз в закритому купе.

Автомати продавали десять найменувань по жанрах і іноді були своєрідною лотереєю, бо наступна книжка в чарунці могла бути не тою, що попередня яку ти щойно купив. Але Кара подумала що з такою сусідкою сумувати не доведеться. Формат нічних поїздів був дуже зручний, адже приїхавши рано-вранці можна за день або як слід погуляти, або встигнути вирішити свої питання і наступної ночі повернутись назад. Купе і справді було просторе і зручне, протилежні від вхідних двері виходили в загальний коридор, значить тут ще мав бути провідник. Вона, за звичкою, перевірила кімнату, двері та коридор і всілась на своє диваноподібне ліжко.

Стюард представився через колонку, розповів куди їде поїзд скільки часу проведе в дорозі ну і про те, що можна замовити і як його викликати, все стандартно так навіть краще не буде стукатись і заглядати. Кара про всяк випадок одразу звірилась з базою, як виглядає їх провідник та інші пасажири, перевірила схожість через камери вагону, чи при них їх мобільні телефони, адже людина без телефону автоматично потрапляла в чорний статус і до неї вже треба було придивлятись уважніше.

Таку перевірку дозволяв зробити і її старий допуск. Пані Аліна іронічно посміхнулась, але не прокоментувала. А за десять хвилин поїзд вже рушив. Кара ще якийсь час думала, чи питати взагалі про мету їхнього візиту в Харків, чи просто мовчки їхати. Зрештою, вона вже наче не просто охоронець, якому немає діла до справ охоронного об’єкту, а вже більш широкий спеціаліст, ну в майбутньому, і в теорії їй мабуть треба таки цікавитись чим саме вони будуть там займатись. Але пані Аліна здається і тут вгадала хід її думок і запитала.

- Тобі мабуть цікаво, чому ми їдемо в Харків?

- Ну звісно, мені все цікаво.

Вона помовчала кілька секунд думаючи, а потім видала:

- Я маю бути присутня на допиті одного вампіра.

Якби Кара щось жувала чи пила, вона б мабуть вдавилась, а так обійшлось просто здивовано піднятою бровою. І оскільки пані Аліна знову задумалась Кара вирішила таки уточнити.

- Справжнього, чи це така метафора?

- Метафора звісно, але від цього не легше. Ми не втручаємось в приватне життя, такий вже наш суспільний договір, але спроби повністю відгородити своє приватне життя від держави та ще і тоді, коли оце саме приватне життя досить екзотичне - це вже дуже нехороша ознака. Такий собі гламурний вампір зібрав собі прайд з семи жіночок.

Кара одразу захотіла пожартувати, щось типу - і Гетьмана задавила жаба, але стрималась.

– Все б нічого, але разом із ними проживають і неповнолітні діти цих жінок. І це наче нічого, великий приватний будинок з багатьма кімнатами. А от те, що в доньки одної з його співмешканок підчас планового аналізу крові, взятого в школі, було виявлено цілий букет венеричних хвороб - це вже серйозний привід для допиту з використанням сироватки правди.

Кару дещо пересмикнуло, бо вона одразу згадала відео, яке дивилась сьогодні вранці. Виходить, їй доведеться це побачити вживу? Але було ще щось, про що Аліна явно мовчала. Була ще якась причина, що змусила загальноукраїнського керівника сегменту зірватись на допит в інше місто. Кара вирішила спитати прямо.

- Але ж місцевий спеціаліст нашого сегменту мав моніторити обстановку в такій сім’ї, чи не так?

Кара не помилилась, пані Аліна помовчала ще кілька секунд і таки відповіла.

- Так в тому то і проблема: жодних засобів відстеження всередині будинку, повна інформаційна герметичність. Це вже був привід напружитись і встановити хоч якесь стеження, але керівник місцевого сегменту на мої прямі запитання щодо цього персонажа відповідав, що в нього все на особистому контролі і хвилюватись немає причин, просто стиль у людини такий: спіймав успіх і далі експлуатує.

- Отже, на допиті ми можемо дізнатися не тільки про розбещення неповнолітніх, але і про порушення посадових обов’язків та присяги?

Пані Аліна знову промовчала. Кара розуміла, що ця тема їй важко дається. І що скоріш за все, їх чекає веселий деньок. Подальша розмова якось не клеїлась, що звісно трохи розчарувало Кару, але в неї таки з’явилась можливість почитати щось тематичне з приписів її сегменту та і якщо щось буде незрозуміло можна буде уточнити у автора. Адже пані Аліна багато з тих приписів і писала, а ще було багато відео з її лекціями і вони були рекомендовані не лише 10 відділу, але і деяким іншим. Відео вона правда зараз не подивилась, а от читання таки пішло і все як на зло було зрозуміло. Поки Кара читала, пані Аліна вмостилась на своєму ліжку і, одягнувши окуляри та вставивши у вуха їх навушники, почала щось дивитись. Кара теж за годинку лягла спати.

Подорож пройшла без проблем та пригод. Вранці вони вивантажились на вокзалі і їх одразу зустрів охоронець та провів до службового «бугая» - величезного захищеного електроджипа. Охоронець та водій були мовчазні і Кара теж вирішила не питати в пані Аліни, куди вони зараз їдуть, щоб не виглядати некомпетентною, та і вона здогадувалась. І таки не помилилась, машина виїхала за місто і окрім Слобожанської тюрми попереду підходящих пунктів призначення, на екрані Кариного телефону більше не було.

Кожен округ, область чи полк, як тепер називали територіальні одиниці України, мав одну велику в’язницю одного стандарту, в якій і утримувались всі, для кого це було потрібно. Тюрми мали три контури: суцільні прямокутні будівлі, що знаходились одна в одній. Зовнішній працював мало не як готель для тих, хто відбував якісь виправні роботи, це був оптимальний спосіб житлового забезпечення таких людей, адже тюрми були біля найбільших міст в яких і є найбільше роботи. Та і в прямому сенсі як найдешевший готель цей зовнішній контур теж працював.

Середня частина призначалася для тих, хто знаходився під слідством, з нього уже не можна було зв’язуватись з зовнішнім світом, щоб ні на кого не впливати. А центральній, найсуворіший, тут утримували людей, що мають бути ізольовані від суспільства, адже вони для нього шкідливі і небезпечні. Судова система була заточена більше на відшкодування і в переважній більшості випадків, що при старих законах закінчувались тюрмою, зараз використовували штрафи або виправні роботи, якщо цей штраф у людини не було можливості сплатити. Ізоляція була крайнім випадком. В самій тюрмі знаходився і карний суд, щоб не потрібно було возити підсудних туди-сюди, дрібниця наче, а теж логістичні витрати.

Машина заїхала в арку першого контуру взагалі без проблем, але на в’їзді в його простір вже був шлюз. Пройшовши його, їх «Бугай» проїхав по містку над парковою зоною з біговими доріжками та спортивними майданчиками, і зупинився перед воротами другого контуру. Вони швидко відчинились і їх транспорт запустили в середину. Власне сюди їм і було потрібно. Кара вперше була в тюрмі, раніше по роботі її в жодну з них не закидало і їй було по своєму цікаво, але і трохи моторошно, хоча навіть внутрішній контур був п’ятизірковим готелем в порівнянні зі старими українськими тюрмами. Всі навколо були досить мовчазні, їх зустрів чоловік який представився заступником коменданта Іваном Коцаковим і повів всередину. Ніякого обшуку не було, а питання, яке все ж виникло щодо Кари, хто вона і що тут забула, вирішилось одною фразою пані Аліни про те, що вона з нею. Більше питань не було. До їх супроводу приєднались два охоронці у формі. Заступник підвів їх до відкритої камери і сказав:

- Формально ми чекаємо тільки вас, але якщо вам потрібен якийсь час, ви можете залишити речі тут і … - тут він зам’явся і Кара розуміла, що подальші слова про сходити в туалет і привести себе до ладу після подорожі можуть бути на його думку образливими. Але пані Аліна його заспокоїла.

- Так, дякуємо. Я сама вимагала, щоб все було скоріше, тож тягнути ми не будемо.

Вона залишила свій наплічник в кімнаті і Кара зробила теж саме. Заступник кивнув і вони знову всі пішли по коридору. Кара відмітила, що двері камери з їх речами закрились автоматично. Коридор вивів у досить великий хол, в якому було вже кілька чоловіків в різних костюмах та формі. Після того, як всі, хто не знав пані Аліну, з нею перезнайомились, вона сказала, що тягнути не варто і майже всі присутні завантажились в кімнату поряд з холом. Та розсілись півколом за невеликими столиками навколо поки що порожнього стільця. Але пустував він не довго.

Охоронці завели в кімнату стрункого і гарного чоловіка з довгим волоссям і посадили його на той стілець. Карі він не сподобався не дивлячись на те, що його обличчя було свого роду жіночним. В ньому було щось неприродне і огидне, і Кара не могла зрозуміти, що саме їй так не сподобалось, бо суто об’єктивно він був таки гарним. «Може тому, що мені подобаються геть інші чоловіки», - відмітила про себе Кара і про себе ж посміхнулась. -«В рамках, в яких вони мені взагалі подобаються».

Так чи інакше майже все її життя її оточували бійці і воїни, а це був зовсім інший типаж. Кара в дитинстві дивилась з мамою якийсь, як їй здалось, нудний фільм про вампірів, здається з Томом Крузом і Бредом Пітом, от він мабуть під них і косив. «Хоча може ще якісь новіші фільми з такими типажами виходили», - подумала вона. Говорити почав немолодий товстуватий чоловік, який представився пані Аліні як Микола Гатенко, він звернувся до підозрюваного.

- Доброго дня пане Генадій я - Микола Гатенко окружний карний суддя. У зв’язку з тим, що у трьох неповнолітніх дітей, що проживають з вами, їх матерів та вас виявлено однаковий набір венеричних хвороб, а також через герметичність вашого життя, та те, що вищезгадані неповнолітні ніде окрім школи і дому поміченими не були 10 та 8 відділи подали запит на ваш допит з використанням сироватки правди. Я вислухав їх доводи та ознайомився з фактами, що вони надали і даю на цей допит згоду. Ви відмовились від послуг приватного адвоката, але адвокат зобов’язаний бути присутнім підчас допиту тому вам надається державний захисник. Це - Віталій Карпов, він зараз пояснить ваші права.

В розмову вступив досить молодий хлопець, було видно, що він хвилюється. Час від часу він затинався, але тримався в цілому молодцем. Карі було його по своєму шкода, цілком може бути, що це його перший раз. Але чому цей «вампір» не найняв собі нормального адвоката? Кара могла легко по зовнішньому вигляду впізнавати багатих людей, це доглянутість волосся та шкіри і ще щось, що описати вже складніше, але воно складається в цілісний образ і помилитись дуже важко. Цей чоловік був явно не бідним і точно міг дозволити собі нормального адвоката.

- Доброго дня, пане Генадій. Я - Віталій, ваш державний захисник. Все, що ви скажете по справі, яка стала причиною вашого допиту може бути використано для вашого по ній вироку. Інформація отримана як побічний ефект не по цій справі, навіть якщо вона має кримінальний характер, не буде використана проти вас та будь кого іншого, якщо звісно, в ній не будуть озвучені злочини першої групи важкості. Жінки, що проживають з вами та їх діти не надали пояснення, звідки в них могли з’явитись ці хвороби, що може мати ознаки залякування. Якби ви надали якусь інформацію про те, як так могло статись можна було б уникнути допиту.

Кара собі подумала, що з таким адвокатом і прокурора не треба, а підозрюваний відповів.

- Дякую. Я ні в чому не винен і боятись мені нічого. Ми живемо душа в душу, я люблю своїх діток хоч вони і не мої рідні і жодного разу їх не ображав. Ваш колега, що он стоїть в куточку, в курсі мого сімейного життя і він знає, що не зважаючи на певну екзотичність, ми - зразкова родина.

Він озвучив це неприховано знущаючись. Але Кара вирішила не заглиблюватись в причини такої його поведінки і зиркнула на чоловіка, на якого вказав вампір. Це був досить молодий непоказний хлопець. Виходить, це - керівник їх Харківського сегменту. Він був якось не дуже радий його згадці і відверто нервував. Місця розсістись вистачило не всім і Кара про всяк випадок перемістилась так, щоб бути між керівником харківського сегменту і пані Аліною, до підозрюваного і так було далеченько.

- Зараз вам зроблять укол сироватки правди, – сказав адвокат і затнувся після цих слів, але якось взяв себе в руки і продовжив. – Після її введення вам зафіксують руки, щоб ви собі не нашкодили.

Останні слова йому дались особливо важко, але Кара вже бачила на відео, що не в шкоді справа, пацієнту підчас допиту так добре що, імовірно, незафіксованими руками деякі цілком могли робити собі ще краще. В кімнату зайшли двоє медиків та двоє охоронців і без особливої тяганини перші зробили укол, а другі зафіксували його руки за стільцем в наручники, приєднані до підлоги. Медики та охоронці вийшли, а суддя запитав у присутніх.

- Допит має стандартний 5 рівень секретності. Чи всі присутні мають цей рівень? – всі ствердно відповіли і навіть Кара не без певної гордості. – Будь-яку інформацію, отриману вами під час цього допиту заборонено розповсюджувати чи будь кому передавати без згоди суду та самого допитуваного. – Він глянув на годинник і продовжив. – Можемо починати. Хай питає обвинувачення, по темі будь ласка.

Запитав чоловік у чорній формі. Це був представник слідчої служби та державного обвинувачення ССО, або, якщо ще коротше, восьмого відділу. Ну і питання було таки по темі та лаконічне.

- Пане Генадію, чи були у вас статеві зв’язки з неповнолітніми дітьми, що проживають з вами в одному будинку?

І він відповів. З подробицями і смакуючи. Якби Кара не дивилась те відео з бабкою, цілком можливо, що її б знудило, а так просто довелось кілька разів глибоко вдихнути, а от адвокатинятко, як прозвала вона про себе хлопчину, було шкода, він сидів геть зелений. Далі пішли уточнюючі питання і на них вампір теж відповідав так само огидно плямкаючи та хихикаючи.

Потім слідчий запитав про його першу дружину, від якої він в спадок отримав свій шикарний будинок і яка втопилась в Єгипті на відпочинку. І отримав відповідь, що це він її довів до самогубства. Він торгував як своїми нинішніми жінками, так і їх дітьми. Змушував жінок добивати своїх родичів, щоб отримати їх спадок, а потім - продавати його щоб забезпечувати йому комфортне життя. Карі врешті вдалось якось відсторонитись від цього жахливого потоку бруду, стати наче над ним.

Мабуть, це вже був досвід. Зрештою - допит це не її справа, а от реакція на нього одного з учасників допиту - це вже стосувалося Кари. Її, вже мабуть колишній, колега з місцевого окультного сегменту 10 відділу стояв в кутку, білий наче смерть. І Кара зараз намагалася його тримати в полі зору постійно, бо всяке може бути. Хоча прямого звинувачення в його сторону ще не прозвучало, щоправда як і уточнюючого питання на цю тему. Але це було ненадовго. Слідчий, здається, трохи вимотався і запитав чи не хоче хтось ще щось запитати. Адвокат по хорошому мав би хоча б заперечити, але бідолаха був в шоці і добре хоч не знепритомнів. Тож запитала пані Аліна.

- Яку у вас стосунки з Денисом Мінаєвим?

- О, я люблю Дениску. Ми, можна сказати, одна родина. Він теж, як і я, любить моїх діток, ну знаєте, послуга екзотична і дорого коштує. Тому для нього не проблема була їздити вам по вухах, прикриваючи мою дупу, бо ж він і свою одночасно прикривав.

І вампір огидно захихотів. Закладений ним Денис, на якого всі тепер дивились, спробував наблизитись до пані Аліни, але Кара перегородила йому дорогу. Тож, він мало не криком звернувся до неї з відстані:

- Аліна Вікторівно, він бреше! Присягаюсь, я нічого такого не робив, це якась підстава. Я не знаю як, але на нього не подіяло. Ви ж мене добре знаєте, ви ж самі мене вчили, я б ніколи такого не зробив.

Вся ця тирада ніяк не зачепила пані Аліну і вона, вислухавши все це з кам’яним виразом обличчя, розпорядилась:

- У зв’язку з отриманими нами свідченнями, я як цивільний полковник та голова окультного сегменту 10 відділу даю запит на арешт мого підлеглого підсотника Дениса Мінаєва та запит на його допит з використанням сироватки правди, – і вже менш офіційно додала наче і не сумнівалась в задоволенні запиту. – Заберіть його і очей з нього не зводьте, його допит має відбутись одразу після завершення цього.

Суддя не сперечаючись дав дозвіл. Двоє охоронців швидко зайшли в кімнату і вивели його з собою. А Кара прониклась від звання її керівниці. Цивільний полковник - це штука серйозна. Фактично такі звання мала досить невелика група найвищих державних чиновників, обов’язком яких на момент військового або надзвичайного стану керувати в спайці з військовими великою кількістю підлеглих наприклад в голови шляхів та сполучення, в відомстві якого, мабуть, найбільша кількість підлеглих серед всіх державних структур. Але навіщо таке звання жіночці, у відділі якої в одному з найбільших округів країни працює всього троє людей, Кара не дуже розуміла. Але Аліна знову звернулась до «вампіра».

- Як тобі вдавалось змушувати всіх цих людей робити те, що тобі треба?

- Я всіх бачу наскрізь, люди - це просто сміття під моїми ногами, вони такі нікчемні і примітивні. Я використовував гіпноз в комбінації з психотропними речовинами, разом вони дають просто чудовий результат..

- Хто навчив тебе цьому? – спокійно продовжила Аліна.

- Я мене навчив і дав засоби, щоб я міг ефективно служити його волі.

Кара подумала, що це мабуть пішли якісь побічні ефекти, бо він почав нести якусь маячню, але глянувши на пані Аліну вона свою думку змінила. Зараз начальниця виглядала мало не таким самим живчиком як Денис в момент, коли його заклали, коротше як труп. Вона десь ще секунди три просиділа отак мовчки, а потім трохи тремтячим, але все ж жорстким голосом наказала:

- Всім залишити кімнату. Подальший допит має 10 рівень секретності.

Судячи з того, що всі не протестуючи таки зазбирались до виходу, повноважень в неї і справді було багато. Першим з кімнати вилетів адвокат, за ним вийшов обвинувач та інші, в кімнаті залишились тільки комендант тюрми та суддя, але Аліна зиркнула на них досить сердито і перепитала:

- Якщо ви сумніваєтесь в доцільності моєї вказівки, з вами зараз зв’яжеться Ольга і мої слова продублює, ви цього хочете? – судячи з реакції, вони не дуже хотіли зв’язуватись з Ольгою і нехотя пішли до дверей. – Каро, тебе це теж стосується. Залиш кімнату!

Кара знала, що з одного боку не може порушити її наказ, а з іншого - що вона цим порушує купу приписів. Вона була в розгубленості. Щось заперечувати на словах просто не мало сенсу. Вона вже відчувала, що пані Аліна на неї сердиться. І не помилилась.

- Каро, я сказала: вийди!

Робити було нічого, хто вона така, щоб сперечатись з жінкою, що запросто витурила за двері окружного суддю та слідчого з комендантом. Але все ж обов’язки були на першому місці. Кара швидко обійшла крісло з підозрюваним і, перевіривши як він зафіксований, про всяк випадок трохи тугіше заклацнула наручники. І пішла до виходу, наостанок ще раз глянувши на вампіра.

І те, що вона побачила їй не сподобалось. Їх погляди на якусь мить зустрілись і вона не побачила в його очах отого блаженного та неадекватного кумару, що був там весь допит, там була люта радість, наче все склалось саме так, як він і хотів. Карі здалось, що навіть колір його очей теж змінився з сірого на карий. Вона на якусь мить затрималась, думаючи як сказати про це пані Аліні. Але та ще раз грубо виставила її за двері. Кара розуміла, що вона в свого роду афекті, не зрозуміло від чого, але логічні доводи вона вже не почує. Її грали, а вона цього не помічала і пояснити їй це зараз просто нереально.

Кару почало брати зло та вона все ж вийшла за двері, але стала в них як вкопана і не дала їм зачинитися остаточно. До неї наблизився комендант і хотів зробити зауваження з цього приводу, але глянувши їй в очі, тактовно відійшов. Карі було все одно, що про неї подумають і чим це для неї закінчиться, її охоронний об’єкт у смертельній небезпеці і не розуміє цього. В попередній кар’єрі її підопічних в подібних ситуаціях можна було згребти і виволокти будь яким методом, а тут все виявляється складніше.

Хоч Кара і стояла за дверима, але всі її чуття залишились там в кімнаті. Дівчина стала наче одним нервом, що чекає свого подразника і вона його почула, це був ледь чутний металічний теньк розірваних сегментів ланцюга наручників. Кара розвернулась і влетіла в кімнату як куля. Не збавляючи швидкість, використовуючи всю інерцію, вона вдарила ногою в обличчя вампіра, що душив на землі пані Аліну. Після такого удару не те, що піднятись, а і залишитись живим було б чудом, але здається, удар не справив на підозрюваного враження. Не звертаючи увагу на те, що його обличчя перетворилось в кроваве місиво, він майже миттєво підхопився і знову кинувся до жінки на землі.

Кара заступила йому дорогу, але отримала від нього прямий удар кулаком в груди і відлетіла мало не в протилежний кінець кімнати. Якби не бронежилет з чудовим розподіленням удару, в неї б була начисто зламана грудна клітка. Кара про себе відмітила, що те що щойно сталось, неможливо її вдарив натуральний чахлик, так такі теж можуть гарно битись, але за рахунок швидкості і техніки, а не отак за рахунок чистої сили, вона і пропустила удар просто через те, що не бачила в ньому жодної загрози.

Вампір знову кинувся до Аліни, що на щастя була жива і почала активно відповзати до дверей, але його схопили слідчий і комендант, що забігли слідом за Каро. Але утримати його їм не вдалось. Вампір, а тепер Кара його так називала вже без жодної іронії, вчепився зубами коменданту в обличчя і відкусив шматок. Це у жодному разі не сприяло тому, щоб комендант і далі продовжував його тримати, він упав, зі страшним криком тримаючись за обличчя, а Вампір вільною рукою схопив слідчого за груди і, судячи з крику останнього просто зім’яв його м’язи як ганчірку і як ганчірку, після цього відкинув в інший куток кімнати всього слідчого.

Кара вже була на ногах і вже не думала про те, що це просто фізично неможливо. Ситуацію треба було прийняти як факт: ця істота, не дивлячись на свою зовнішню крихкість, фізично сильніша, а значить і битись з нею треба як з фізично сильнішим. Кара розбіглась і, вкотившись йому під ноги, збила його з них. Але Вампір в падінні відштовхнувся руками від підлоги та так, що інерції вистачило знову опинитись на ногах. Він знав чого хотів і знову попрямував до пані Аліни, але Кара тепер була позаду, тож він отримав чудовий удар з розвороту її п’яткою в голову і таки знову приліг, але теж ненадовго.

Підчас спроби встати Кара стрибнула йому на спину і ще раз приклала його на підлогу, відштовхнувшись ногою від його голови. Все треба було робити швидко. Заламувати його було мало реально, досвід попередників Карі не подобався. Але це спробували зробити охоронці, що теж вже вбігли до кімнати. Поки вампір не встиг їх дістати, Кара ще раз врізала йому носком черевика в обличчя, але і цей удар, що остаточно перетворював його колись гарне лице на місиво, не зробив його менш бадьорим.

Вампір якось умудрився крутнутись, підминаючи одного з охоронців під себе і, судячи з вереску, того встиг вчепитись в його тіло. Монстр крутнувся ще раз і охоронець, що кричав, випустив його руку але на цьому його проблеми не закінчились: звільненою рукою вампір вчепився йому в обличчя. Кара спробувала віддерти його руку, але марно. Кілька технічних ударів вампіру в горло теж не допомогли, хоча кожен з них був смертельним. Він здер з обличчя охоронця кілька шматків м’яса і Карі дивом вдалось ухилитись, щоб ї її личко не спіткала таж участь. Охоронець, що залишився вже не тримав вампіра. Це Бондар, що вже знову був на ногах тримав охоронця за горло так, що його ноги не діставали до землі Вампір не поспішаючи вийняв з його кобури пістолет і у Кари більше не залишалось жодних варіантів для подальших дій. Вона швидко закрила собою траєкторію до пані Аліни і вихопила пістолет. Ззаду вона почула хрипке.

– Не стріляйте.

Але зараз було якось не до наказів, завжди можна з’їхати, що не розчула. Вампір відкинув охоронця і той, пролетівши кілька метрів, упав на підлогу. Спочатку на Кару піднялись повні ненависті очі, це мабуть єдине, що залишилось умовно цілим на цьому лиці а потім він підняв руку з пістолетом. Поки вампір її піднімав Кара в автоматичному режимі випустила в нього всі 20 експансивних куль з її БГ і вона була не одна. Поки вона та інші бились з ним в кімнату набігло вже чимало людей і вони теж тримали його на прицілі. Тіло вампіра упало не землю і Кара, не звертаючи увагу на його рухи кинулась до нього і, наступивши на руку, вибила з неї пістолет, але тільки обеззброївши його вона зрозуміла, що його рухи мало схожі на конвульсії.

Вампір намагався відповзати. На його зрешечених кулями грудях, що оголились підчас бійки наче вздутими венами проступила якась піктограма. Вона проявилась всього на долю секунди і майже одразу перетворилась на суцільну гнійну рану. Кара була у шпиталі і знала цей запах людського гною, що різко наповнив кімнату. Але і зараз тіло Генадія продовжувало смикатись. Збоку до нього підійшла пані Аліна, мовчки дістала невеликий пістолет і тричі вистрелила йому в область шиї, рота та лоб. І тільки після цього Вампір остаточно затих. А пані Аліна спокійно заховала пістолет і хрипким, тихим, але від того не менш сталевим голосом сказала:

- Все що ви тут чули і бачили після мого останнього запитання підлягає під 10 рівень закриття. Передавати цю інформацію будь-кому або обговорювати її навіть між собою заборонено. За півгодини у вас буде на руках офіційний прес-реліз того, що сталось завчіть його на пам'ять і ніколи ні при яких обставинах не відхиляйтесь від нього. Де заступник коменданта? Мені потрібна інша кімната для допиту. Негайно посильте охорону Дениса Мінаєва,– а потім вона наблизилась до Кари і зовсім тихо сказала. – Дякую!

В кімнаті вже на всю метушились медики, надаючи допомогу пораненим. Пані Аліна більше нічого не сказала і вийшла з кімнати. Карі не залишалось нічого іншого, як піти слідом. Вона чудово розуміла, що питати що то було немає сенсу. Все вже було пояснено усім, не ваше собаче діло. Але зрештою, вона та її підопічна цілі, а це вже хороший результат. В холі до пані Аліни підбіг охоронець і, затинаючись, повідомив.

- Денис Мінаєв покінчив з собою, ми вже нічого не змогли зробити.

- Як? – прохрипіла вона. Судячи з усього, охоронець не дуже зрозумів, що контекст питання був скоріше «як ви це прогледіли, а не яким саме методом». Бо бідолаха відповів скоріше друге:

- Він вдихнув шкарпетку і задушився нею. Ми не побачили нічого підозрілого на відео, він наче просто приліг і заснув.

Кара, звісно, розумом усвідомлювала, що це – катастрофа, але видихнула з певним полегшенням. Принаймні тепер пані Аліна не виганятиме її при допиті, бо допитувати вже нема кого і їй не доведеться знову за неї переживати. Звісно, їй було дещо соромно за цю думку, але як вже є. Кара знала, що зараз буде метушня і усвідомлення всіма причетними всіх наслідків. Що всі силовики, які мали контакти з Денисом Мінаєвим тепер на карантині. Але її мучило все ж одне питання, яке треба було уточнити мабуть до всього цього кіпішу.

- Пані Аліно, я розумію все про не розголошення і секретність просто хотіла запитати, може це важливо. Я, мабуть, єдина хто побачив як у нього на грудях проявився чорний знак, може звісно це бачили камери, ну я до того, що я його пам’ятаю і якщо треба можу намалювати поки не забула.

Пані Аліна мовчки і довго на неї подивилась так, що Карі стало аж не по собі, потім без жодних слів дістала блокнот та ручку і протягнула їй. Кара по пам’яті перемалювала піктограму, вона було схожа трохи на якийсь китайський ієрогліф але це був не він. Кара була загалом трохи ознайомлена з китайською, ну так в рамках професії, коли можеш впізнати, чия мова або напис, це - вже превага навіть коли не знаєш, про що саме говорять чи що там написано. Коротше, Кара знала, що китайські ієрогліфи скоріше прямокутні, а ця піктограма була квадратною і складалась з горизонтальних вертикальних та похилих рисок різної довжини і їх було значно більше, ніж в ієрогліфах. Аліна забрала в неї блокнот з ручкою, лиш мельком глянула на малюнок і втомлено сказала.

- Дякую Каронько, вибач і постарайся все ж забути. Я б дуже хотіла, щоб ти більше ніколи з цим не стикалась.

А потім був цілий день допитів та судів. Допитували жінок вампіра. І з їхніх свідчень виходило, що він просто знищив їх життя. І навіть якщо хтось із них і не був заплямований вбивствами родичів, то все одно вони всі були співучасницями, бо знали про це. Хворі як тілесно так і психічно, використані, без копійки грошей. Хоч пані Аліна і виступала за максимальне пом’якшення, але найменший строк вийшов три, а найбільший - сім років спочатку ізоляції, а потім виправних робіт і позбавлення батьківських прав.

Ну і щоб хоч якось компенсувати їх повну сраку, суд вирішив реалізувати все наявне майно вампіра і розділити ці гроші між ними, щоб по завершенню їх строків в них було хоч щось за душею, якщо там залишилась та душа. Кара думала, що допит бабки це було щось гнітюче і неприємне, але то були ще квіточки в порівнянні з допитами жінок вампіра. Вони були жахливі, звичайні і досить різні жінки в якийсь момент проміняли свої теж звичайні, життя на примарну романтику з загадковим красенем. І платили за цей вибір озвучену ним ціну.

Це було огидно. Кара не уявляла, що у одної людини від іншої може бути така непереборна залежність, що можна отак пожертвувати тупо всім і вона не могла зрозуміти заради чого. Все таки весь цей шум навколо гіпнозу та якоїсь хімії був їй не дуже зрозумілий, та і в допиті жінок це ніяк не сплило, хоч і питали. Вони просто не помічали таких впливів і казали, що просто виконували його прохання, бо хотіли їх виконати. Але о другій ночі це все нарешті скінчилось і Кара була просто щаслива з того, що пані Аліна таки вирішила не ночувати в тюрмі.

Карі було все ж якось не по собі ночувати на такому ж ліжку, де сьогодні її таки зовсім колишній колега запхав собі в трахею власну шкарпетку щоб не розповісти про щось під сироваткою. Це ж що можна таке приховувати, що було б гіршим за те, що про нього і так засвідчив вампір? Вони поселились в шикарному готелі «Поборовський» на проспекті Перемоги зовсім поряд з площею і з вікна їх номера навіть було видно пам’ятник Лицарям неба. Височенний бронзовий монумент з ангелом на вершині чиї гострі направлені в небо крила та спис утворювали своєрідний тризуб.

Це був пам’ятник найбільшій в сучасній історії людства небесній битві, в якій Україна перемогла хоч і увійшла в неї з значно меншими силами. Та головне це те - що той бій був справді чесний, можна сказати останній чесний бій між рівними учасниками, адже з обох сторін була по суті однакова техніка та пілоти з однаковою школою. Один з бомбардувальників з повною запаковкою 500 кілограмовими бомбами впав зовсім поряд з містом і вікна повилітали дуже у багатьох, але в цілому Харкову майже не дісталось, тому саме тут і встановили цей монумент.

За кілька днів після завершення цього бою, що тривав безперервно майже півтори доби, Поборовський офіційно оголосив Росії війну. Війну, на яку Кара так і не потрапила. Пані Аліна вже спала в своїй кімнаті, а Кара ще довго стояла у вітальні їх номера і дивилась на підсвіченого ангела. Вона знала, що теж причетна до цього всього, просто її війна інша, без епічних пам’ятників та парадів. І як не крути, а вона піднялась по службі і тепер по справжньому близька до переднього краю захисту держави. Їй подобалось бути причетною до силового блоку, подобалась повага і що вже гріха таїти, певний острах тих, хто дізнавався, що вона працює в СБУ.

Це було приємно, це була відповідальність, і вона любила свою роботу. Мабуть мозок і справді поставив якийсь блок від незбагненного, бо по справжньому подумати про те свідком чого вона стала їй так і не вдалось. Купа людей була серйозно покалічена сьогодні, добре хоч ніхто з них не помер, а на ній не було і подряпинки, не те що синця. Це дуже лестило її самолюбству хоч Кара і знала, що зазнаватись чи розслаблятись не можна ніколи. Врешті їй все таки захотілось спати, але вона не пішла до своєї кімнати, а влаштувалась на дивані. Він був просто еталоном зручності, хоча після всього, що сталось, вона, мабуть, вимкнулась би не те, що на м’якесенькому дивані чи рівній підлозі, а навіть на щебені.

Наступного дня пані Аліна відвідувала місцевий 10 відділ, адже треба було багато чого вирішити по Мінаєву. Кара участі в цих розмовах не брала, а просто сиділа в коридорах. Це її, звісно, трохи злило, але що поробиш, не все ж і одразу. А ввечері вони завантажились в такий саме вагон, як той, що привіз їх до Харкова і поїхали назад до Києва. Пані Аліна майже не говорила з Карою, ну так суто по ділу. Але Кара її таки розуміла, вона зазнала поразки. Якої саме, Карі було не ясно, але якби поразки зазнала вона сама, то ще не факт, що трималась би краще за цю дивну бабусю. Тому намагалася не приставати з жодними питаннями і вести себе як і належить охоронцю – так, наче її і немає поряд.

Ранковий Київ зустрів їх похмурою вогкою мрякою. Кара здала пані Аліну з рук в руки іншому охоронцю, що чекав їх біля свого «коня» на Південному вокзалі і, отримавши на сьогодні від начальниці вихідний, знову з полегшенням зітхнула. Все, що сталось в Харкові здавалось якимось сном. Спати вона не хотіла і що робити цілий день ідей поки теж не було. Тож, лишалось лиш одне: заїхати додому, кинути речі і освіжитись.

Але підчас освіжаючих процедур їй все ж прийшла в голову одна ідея. Десь за годинки три Кара гонорово зайшла у двері ломбарду поблизу метро Позняки. Оператор впізнав її і задоволено посміхнувся. Звісно, він був дещо розчарований способом оплати, але настільки несильно, що, поборовши певну внутрішню жабу, все ж презентував Карі ще і шолом, хоча вона була на сто відсотків впевнена, що попередній власник заклав свій мотоцикл разом з ним, Шолом підходив їй не дуже, зате їй не доведеться шукати зараз якийсь сурогатний варіант на перший час. Батарея теж була не зовсім повна, але яке те все мало значення?

Кара мчала на чорному як ніч електроциклі ІО «Чорт».

«Себе і справді треба балувати», - подумала Кара, але тільки після того як трохи збавила швидкість після подолання двохсотки. Її, звісно, трохи мучило сумління, що вона отак нагло порушувала правила, користуючись своїм допуском, щоб дізнатись, де є фіксуючі засоби і обійти їх, зовсім трохи. За якісь сорок хвилин вона вже була біля затопленого гранітного кар’єра біля Малина, де вона проходила водолазну спецпідготовку вже працюючи в четвертому відділі.

Швидко роздягнувшись, вона шубовстьнула зі скелястого берега в уже по осінньому льодяну прозору безодню, радуючи своїми голими формами нечисельних відпочивальників та пірнальників. Їдучи назад, Кара зупинилась біля двох машин, поліцейського «пріусу», що був на постаменті і під склом і вже зовсім ржавого зрешеченого великим калібром мерседесу, що стояв поряд під відкритим небом. Це був пам’ятник так званій ментівській війні.

Деякі з колишніх високопосадових і не дуже функціонерів МВС, що були звільнені і позбавлені всіх пільг та привілеїв, але не були засудженими і пішли по загальній амністії, вирішили, що жити і працювати чесно - це не для них і почали спочатку дуже обережно, а потім все нагліше займатись шантажем, вимаганням і рекетом. В них було багато компромату на найрізноманітніших людей, при чому не лише кримінального, типу доказів про торгівлю наркотиками чи участі в більш важких злочинах, а й просто неприємного, типу знаменитого запису свідчення, де один відомий політик розказував про свій не дуже добровільний гомосексуальний досвід. І вони масово пустили їх в хід, бо запаси грошей без поповнень швидко закінчувались, а жити не на широку ногу їм було не з руки.

Це все відбувалось під час активних бойових дій українсько-російської війни, коли всі сили були на фронтах і порядок в тилу майже нікому було наводити. Але кілька тих, кого шантажували, пішли на принцип і зізнались як в минулих злочинах, так і в тому, що їх шантажують, отримали дуже м’які покарання, а ті на кого вони вказали, навпаки - дуже суворі. І це запустило справжню лавину. Тисячі тих хто терпів і боявся дали свідчення проти ментів навіть якщо їх і не шантажували ще. Надто багато людей мали до них рахунки і вони ці рахунки виставили через нову державу. Менти дуже чітко зрозуміли, що от зараз їм реально гайки і пішли вабанк.

Вони спробували влаштувати зворотній преворот, захоплювали адмін. будівлі, вбивали свідків, та патрульних. Оце і був пам’ятник одному з таких випадків. Патрульні спробували зупинити машину з чотирма вже оголошеними в розшук ментами, що їхала в Київ і були ними розстріляні. Але до Київа вбивці так і не доїхали, їх перемололи з «Сороки» важкого ударного безпілотного вертольота, без будь яких сентиментів. Кажуть, вигребти фарш з машини знайшли час тільки на наступний день, кадровий голод. Кара пишалась тим, що до цієї війни, хоч це і не була війна насправді, вона таки була причетна, бо охороняла кількох свідків і навіть провела арешт тих, хто на них нападав.

Щоправда це були не самі менти, а якраз таки інші їх жертви, що в обмін на мовчання про їх попередні злочини пішли на злочини нові. І якраз її перша нагорода, що недавно її покинула, була саме за цю справу. Кара мало сльозу не пустила, згадуючи якою вона тоді була ще малою і зеленою, а це ж не так і давно все було. Але емоції-емоціями та раз вона вже спішилась, то можна і перекусити. Не так далеко від пам’ятника була заправка. А біля неї «Наша піч», в якій можна було підняти заряд не тільки електроцикла, а й свій власний. Кара вирішила пройтись ці двадцять метрів пішки, а «чорт» тихенько котився за нею сам.

«І чого я так довго тупила і відкладала питання власного транспорту, ну правда ж я тепер легка як вітер нащо мені та машина?» - від солодких думок її відволікло повідомлення у вусі, звітувала домашня система охорони про проникнення в її квартиру. Кара була як мінімум здивована. Але глянувши на екрані, хто ж там копошиться вона здивувалась ще більше. Це був «копчений», як вона його про себе прозвала там в «Пекучій Африці». Вона кілька секунд тупила, просто дивлячись на екран, як цей чоловік порпається в її речах, а потім посміхнулась і скомандувала.

- Секретар,мені потрібен життєпис цієї людини.

І він з’явився на екрані. Кара, розслаблено попиваючи каву, гортала його справу, що тепер була геть уся для неї відкрита, шукаючи те, що їй було потрібно і знайшла та скомандувала своєму секретарю Вершини:

- З’єднай мене з Русланом Микитенком для міжвідомчого спілкування.

У вусі Кари певний час були гудки, а потім їй відповів здивований чоловічий голос.

- Пані Каро, доброго дня. Ви мабуть мені з приводу того випадку телефонуєте. Мені дуже незручно за ту ситуацію і я прошу у вас вибачення за свого підопічного.

- Та ні, що було те було, я за цей випадок дзвоню.

- За який «цей»? – стривожено запитав він.

- Ваш громадянин Германії, що надає 6 відділу консультативні послуги і якому рекомендовано сприяти всім іншим відділам, за можливості звісно, зараз порпається в моїх трусиках у спальні і… - Кара придивилась до екрану, скривилась і продовжила, – нюхає їх. Я просто не знаю, може це теж входить в рамки сприяння, тож я вирішила вас набрати, бо ви вказані відповідальним за нього?

У вусі повисло тривожне мовчання, але Микитенко все ж відповів.

- Прошу мене вибачити, так не мало статись. Він сьогодні вже мав летіти в Берлін, не вслідкував. Як я можу загладити свою провину?

- Ну, я зараз за містом і буду рухатися в сторону квартири не поспішаючи, хотілося б, щоб коли я приїду, там вже все було чисто. Ну і, звісно, я хотіла б дізнатись, як він взнав, хто я і де живу?

- Я все виправлю і дізнаюсь. Ще раз прошу пробачення, і за той раз, і за цей і дякую, що зв’язались безпосередньо зі мною, я ваш боржник.

Соплі на довго він не розтягував і на тому спасибі. Кара із задоволенням доїла свій божественний пічний борщик з горщечка і, допивши каву, вийшла на вулицю. Прохолодний осінній ранок вже давно перейшов в майже по літньому спекотний день. З її обличчя ніяк не сходила задоволена посмішка. Вона знову застрибнула на свого «чорта» і помчала назад туди, де і мала знаходитись та, хто літає на чорті, на Лису гору.

Кара любила там гуляти і як же класно, що це дивне місце тепер посередині між її домом і роботою. Кара залишила електроцикл на проїзній стежині і, трохи пройшовшись, стала на обривистому пагорбі над трасою та коліями. Десь там трохи збоку, в бетонних хащах Позняків бідолаху-помстуна пакують в велику коробку і, мабуть, як бандероль повезуть в аеропорт, ні ну а що, це теж всіляке сприяння, зрештою, якби цього сприяння не було, вона мала повне право його без жодної полеміки пристрелити, і все що б їй за це було - це запитання від поліцейських, які б забрали труп, чи не потрібні їй послуги психолога.

Кара дістала телефон і клацнула себешку з просто вбивчо-іронічною посмішкою і видом на свій район. З нового телефону вона ще нічого на свій профіль Вершини не скидала. В кожного відділу СБУ були свої приписи стосовно взаємодії співробітника з соціальними мережами і Кара суворо їх дотримувалась. Власне отакі себешки без жодних прив’язок до місця роботи, охоронних об’єктів, місць де вона їх супроводжувала, власного житла чи свого частого перебування - це єдине, що вона могла виставляти на показ. Ну і звісно текстово їй теж не рекомендовано було висловлювати свою думку про будь що.

Але не дивлячись на таку скромну взаємодію з Вершиною вона навіть умудрялась заробляти там якусь сотню гривень на місяць переважно за рахунок тюркських і арабських лайкарів, що відсипали їй відчутні об’єми вподобайок, можна сказати, майже ні за що. Хоча з іншого боку Кара розуміла, що в якійсь мірі її Вершина створює ідеальний для когось образ жінки, бо вона там гарна і мовчить, от тільки вона не була впевнена, що з радикальним зменшенням кількості одягу на ній, монетизація сторінки збільшиться, бо тоді буде видно дуже відчутні м’язи, тож Кара своїх шанувальників не шокувала. А взагалі монетизація наповнення Вершини стала справжнім проривом, при чому монетизувався будь який продукт. Алгоритми впізнавали перезаливи і відсипали за них їх справжнім авторам. Тому Вершина за кілька років як магнітом всмоктала в себе все наповнення десятків різних мереж та сервісів запропонувавши найкращі умови по збереженню взаємодії і що головне, оплаті інформаційного, інтелектуального та візуального продукту.

Вдома вже нікого не було, а на ліжку її чекала величезна коробка цукерок Рошен «Президентських». Кара і справді їх любила. Їй було по своєму приємно, що міжвідомчий діалог вийшов таки конструктивним.