Нічого
«Мені нічого вже не треба тільки погляд
Потомлений стулити і тремтячий забути сад
Де червоні порічок кущики хриплять…»
(Гійом Аполлінер)
Мені нічого не потрібно в цьому світі:
Ні блиску діамантів, ні сонця золотого жмутку,
Ні срібла Місяця оповні, ні темного агату вечорів,
Нічого.
Ні яшми теплих днів, ні затишку морів –
Отих, що теплі. Навіть шелесту тополі
І жеботіння дощу літеплого
Не треба.
Дар щонайщедріший я не візьму,
Бажання згасли, як згасає свіча,
Зникаючи у густині Ніщо.
Я тільки хочу забути
Черлені ягоди війни достиглі,
Якими сповнене усе.
Вартує втомлені повіки стулити,
Як знову ягоди червоні –
На снігу, траві – і свіжій, і торішній,
На будинках – на стінах сірих,
На дорогах: усюди ягоди
Червоні. Їх сік густий…
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!