Та, що співає

Міський ринок

— РИБА! СВІЖА СТАВРИДА!!

— ПІДХОДЬТЕ! Пане гляньте, скумбрія зловлена сьогодні зранку.

— КУПУЙТЕ! КУПУЙТЕ!

Хоч містечко невелике, але шум на ринку стоїть гучний. Купці зливаються з місцевими (такі ж засмаглі), от тільки продавці гучні і усміхнені.

Батьки Тіма також мали свої прилавки: рибний — татів і мамина гончарня. Одного похмурого дня хлопець направлявся до тата і стикнувся в натовпі з особою, коли оглянувся, щоб вибачитись, застиг. Перед ним була Рітуда, вона широко посміхнулась, показала верхній ряд зубів і сховалась між людом. Він забув, що йшов до батька і направився за нею. Шукав голову покриту сірим капішоном. Людей ніби стало ще більше і він ледве протискався між ними. Так дійшов до кінця ринку і нарешті побачив її. Вона прямувала подалі від причалу і пірсів, на сторону білого піщаного берега. Тім біг з усіх сил, але так і не міг наздогнати, тоді коли вона неспішно переставляла ноги.

Опинившись на другому кінці острова, вона зупинилась і скинула плащ, а тоді розвернулась і голосно просміялась:

— Що, думав я знову гола?!

— Ні!

— Тоді чого переслідував?!

— Не знаю! Можливо хотів дещо запитати! — Через хвилину він був вже біля неї..

— І що ти хотів запитати?

— Хто ти, про сили, чи ти вбиваєш хлопців кожного року і головне — чому я все пам’ятаю.

— Ти правда пам’ятаєш? Хммм. Тебе точно щось оберігає. Може те, що твоя матір колишня сирена.

— Її також це цікавить.

— То вона врешті розказала... Мене згадувала?

— Так.

— Що казала?

— Нічого такого.

— Смерть для тебе нічого такого? Я впевнена, що вона розказувала, яка я несамовита, погана, скажена і тому подібне. — Вона уважно вдивилялась в його очі і пильно спостерігала за рогівкою. — Явно розказувала. І ти, знаючи це, всеодно послідував за мною. Чому, якщо не секрет.

Хлопець трохи знітився і відповів.

— Я хотів почути від тебе.

— Для чого слухати двічі, крім того тобі це матір розказала. Чи ти не віриш їй?

— Вірю, але…

— Все сказане перед “але” не має сенсу.

— Всяке могло бути. Хочу щоб людина сама розказала про себе і я зробив свої висновки.

— Правильна позиція. Завжди потрібно мати свою думку, вона може бути схожою з чиєюсь, але ти знаєш, що дійшов до неї сам. Пропоную присісти ось на той камінь, — сирена показала пальцем на відносно великий камінь на узбережжі (з однієї сторони його омивала вода) і вони сіли на нього, дивлячись на море. — Тоді почнемо з першого питання: ім’я. Я Рітуда, сирена, мені 683 роки, люблю ліси, але не більше ніж море. Воно таке ласкаве вже стільки років, таке просторе, рідне. Деколи виходжу на сушу, розглядаю людей і слухаю їхні розмови, хоч і ненавиджу їх до смерті.

— Чому?

— Надто особисте, щоб розказувати хлопчиську, якого бачу втретє в житті.

— Я вже не хлопчисько, мені 21.

— Для мене хлопчисько, порівняй свій вік з моїм і слухай далі.

Тім слухняно кивнув. Сирена ж поглянула на хлопця, а потім відвернулась.

— Щодо сил: ілюзія. Аще трошки магії з водою.

Рітуда витягнула руку вперед, долонею до води і почала рухати кистею, так як хвилькою і море почало хвилюватись, а тоді різко підняла долоню і хвилі зчухли. Хлопець витріщився і засміявся. Він був зачарований цим. Потім вона витягнула долоню вперед і море розійшлось, зігнула кулак і море знову покрило дно.

— Вражаюче.

— Не так, коли стільки майже 7 століть тим бавишся.

— А ти плачеш перлами?

— Що?

— Так розказував старий До.

— До, — ласкаво згадала, трохи протяжно вимовивши його ім’я, — смішним був.

— Ти і його знала?

— Я знаю всіх і все.

— Є ще одне питання. — Тім заікнувся, наче засумнівався у важливості цього питання, але все ж задав його: Юнаки кожного року пропадають.

— І що? А знаю, Наомі сказала що я їх їм? — сирена знову повернулась до нього і дивилась в його очі кольору дощових хмар. Він кивнув. — Я божеволію. Боюсь спитати, що ще наговорила. Знай: мені без потреби вбивати, я не вбивця. Хотіла б я вбивати, то робила б так, щоб це бачили всі, а потім і їх всіх. А тепер іди до батька, ти давно вже мав бути там (посміялась).

— Точно!

Тім зіскочив з каменя у воду і вибіг на берег. Пробігши десять метрів — зупинився.

— Ми зможемо зустрітись знову?! — у його голосі прозвучала надія. Він як дитя очікував і дивився своїми великими очима.

— Тобі так треба?

— Так!

— Я ж страшна! Ххх!

— Ти красива!! — почав йди спиною вперед і дивився на неї посміхаючись.

— Просто назви моє ім’я!

— Обов’язково!

Рітуда посміхнулась у відповідь і, спершись на лікті дивилась на море, Тім же побіг до батькового прилавку.

Хлопець сміявся так широко, що важко підібрати слів до його радості. Вона здалась йому мирною і зовсім не такою страшною, як розказала мати.

— Де тебе чорти носили?! — грозно і з докором прокричав Роан.

— Вибач батьку.

— Нідочого твої вибачення тепер. Ти втратив таку прекрасну можливість. Не дівчина, а золото!

— Яку?

— Купець з Іспанії має чудову доньку: вродливу, виховану, мудру. Ідеальна жінка, а ти вештаєшся десь. От він і поїхав. Можливо через наступні півроку він приїде і ми поговоримо про цю справу серйозно.

— Добре що поїхав. Хай не повертається, — упевнено заявив хлопець і сперся на одвірок.

— Що це має означати?

— Як що? Я не хочу одружуватись з тою, якої не знаю.

— Так ви б познайомились. Повір сину, вона красуня з красунь. Крім того, купець багатий. А так як вона їхня єдина дитина, то поїдеш з ними. Будеш жити в достатку і забудеш, що таке ранні виходи в море і недоспані ночі.

— Тебе , як завжди, цікавлять тільки гроші.

— Не тільки, краса і працьовитість також, але раз вони багаті, то можна і слуг найняти. Як ти думаєш, чому я одружився на твоїй матері? Вона красуня і ще яка.

— Тому коли вона постаріла, ти чіпляєшся до молоденьких?

— Що ти таке патякаєш? — розгублено.— Зовсім розум втратив?

— Я бачив, як ти в шинку приставав до молодих.

— Так, я люблю красу тіла, твоя матір постаріла і не така вже приваблива. Я думав, що це вічне кохання, але глибоко помилявся, це була лише симпатія, захоплення, не більше.. Я пам’ятаю як сьогодні той день коли перший раз побачив її, вона так вразила мене, вона наче хмарка пливла берегом. Але що було то було. Я чоловік, мені потрібні жінки, така моя природа

— Як ти можеш так говорити?!

— Ти як з батьком говориш виродок! — той вже хотів на нього замахнутись рукою, але раптом перед ним опинилась дружина.

— Ти як посмів підняти руку на сина? Я не для цього його ростила, недосипала, віддавала все найкраще, щоб ти його бив, — зарепетувала Наомі і відштовхнула його.

— Ти жінка! Як смієш лізти в чоловічі справи?!

— Мій син значить справи мої!

Роан вхопив її за шию і притис до стіни. Тім хотів відбити татька, але той його штовхнув і хлопець головою вдарився в стіл. Чоловік душив жінку. В його очах горіла ненависть, тим часом вона задихалась і зрошувала щоки слізьми. Той кого вона любила всім серцем, зрадив, вдарив, перекрив кисень. Наомі вже була готова померти і мирно закрила очі, але тут почувся спокійний голос, з нотками гніву і влади:

— Відпусти її. Негайно.

— А ти ще хто така?! — ще голосніше прокричав чоловік. На шум почали сходитись люди.

— Яка різниця хто я. Просто відпусти, — це була Рітуда. Вона вп’ялась йому в очі, а тоді її блиснули синім полум’ям і той миттю відпустив. Наомі почала відкашлюватись, але ноги зовсім не тримали і вона спустилась стіною на підлогу. — Правильно, — опісля — зникла в натовпі.

Хлопець лежав в крові. Прибіг лікар і надав обом допомогу, а Роана відвели звідти подалі його приятелі.

Прокинувся Тім у себе в кімнаті, коло нього сиділа мати і гладила волосся. Надворі ще було видно.

— Як ти? Ніде не болить?

— Я впорядку, а от ти постраждав. Голова не болить?

— Ні.

— Коли ти був малий і брехав, то закривав вуха, бо якось я тобі сказала, що вони червоніють від брехні. З того часу ти закривав їх руками, як щось натворив. Але ти виріс і більше не ховаєш їх, та я і далі можу розпізнати неправду. Тому повернись на другий бік, я прикладу ще льоду.

Тім не мав куди дітись і заперечень не висував, тож покірно повернувся, а за якийсь час запитав, де батько.

— На ринку.

— Я йому покажу як тебе ображати! — Хлопець вже хотів підвестись, але та його зупинила.

— Не потрібно, воно того не варте.

— Ні, варте. Він завдав тобі болю, тому повинен за це заплатити.

— У цьому винна я. І ніхто інший. Все життя мене відганяли від суші, але я всеодно виходила, і одного разу ці вихідки закінчилась коханням. Все життя я була красунею, бездоганна шкіра, блискучі очі, шовкове волосся. Ставши людиною, я всього цього позбулась. Шкіра хоч залишилась білою, але стала твердою, очі вигоріли, а волосся починає сивіти. Я мала бути готова до цього моменту, але я опустила його.

— З якої сторони ти винувата? Він також любив, він винен, бо не любив душу. Бо має тягу до багатств. Винен він і тільки. Ти полюбила його таким який він є, завжди вірна йому, а він он як вчинив. Не смій більше звинувачувати себе в його зраді. — Хлопець торкнувся рукою маминого лиця. — Він поплатиться за це, обіцяю.

— Не так я вже і ненавиджу його, адже якби не він, не було б тебе. Я дізналась про його зради давно і тоді це розбило моє серце. Я хотіла піти, але ти не успадкував моїх сил, тому я не змогла забрати тебе до моря. Тоді вирішила залишитись і піклуватись про тебе сама.

— Така як ти ні з ким не зрівняється. Впевнений, було повно русалів, які ходили за тобою. Чи правильно буде сказати плавали? Хихих.

— Жартівник з тебе такий собі. Відпочивай, я скоро повернусь.

Наомі пішла на зустріч з Рітудою до моря. Вона кликала її, чекала, але та не появлялась, бо була в іншому місці: прилавок Роана. Коли люди розійшлись, повернулась, пройшла в приміщення і почала:

— Ми вже зустрічались раніше, просто ти не пам’ятаєш.

— Якого біса ти знову тут? Забирайся!

— Я сюди прийшла нагадати те, що ти обіцяв мені двадцять три роки тому. Згадай. — Її очі блиснули синім вогнем і його голові промайнула їх зустріч:

— Бережи її, люби, цінуй і ніколи не зраджуй.

— Ти хто така?

— Її сестра. Ти мене не будеш пам’ятати, але пам’ятатимеш мої слова. Вона дуже мені дорога і якщо з нею щось станеться, бодай волосинка впаде, першим до кого я прийду, щоб відповідав за це — будеш ти. Я зніму твою шкіру, за нею доберусь до печінки, тоді проколю легені і ти будеш захлинатись. А коли ти вже майже помреш, вирву твоє серце і ти здохнеш, як собака. Стру людям пам’ять про тебе і твоя смердюче тіло згниє, або буде роздерте чайками. Так що бережи її більше ніж зіниці власних очей. Зрозумів?

— То була ти. — З жахом і страхом промовив той. — Як ти заставила мене забути, а тепер згадати? Ти відьма?!

— Хих. Не така низька. Я куди страшніша відьми. — Сирена почала зводити кіхтяві пальці в кулак прорізаючи гортань Роана. Він зловився за закривавлене горло, викашлював свіжу насичену червону кров і на колінах спідлоба дивився на неї. Рітуда зверхньо дивилась на нього і продовжила, — Ти будеш помирати довго і в муках, в самотності, бо ніхто тебе ні не побачить, ні не почує. Так ти і помреш, це твоє покарання за те, що завдав біль Наомі.

Після цього вона зачинила за собою прилавок і пішла до моря. Там сирени і зустрілись.

— Не мене шукаєш? — грайливо питала Рітуда, хоча чула, що Наомі вже давненько її гукає.

— Тебе. Де ти була?

— Дивилась що люди продають.

— Мало віриться. Що ти зробила з Роаном тоді в прилавку, для чого?

— Просто заставила відпустити. А що мала дивитись, як ти помираєш? Щей від рук того кретина. Він ніколи мені не подобався.

— Зі своїм чоловіком я буду розбиратись сама, а тебе я попрошу не втручатись.

— Гаразд, на наступний раз коли він буде тебе вбивати я спершу спитаю тебе: чи мені вирвати його серце, чи допомогти йому тебе вбити, а потім все ж вирвати його гниле серце.

— Просто не наближайся до моєї сім’ї цього достатньо. — Наомі сказала все що хотіла і пішла в сторону додому.

— Твій син сам шукає можливості зустрітись зі мною. Бережи його, а то і йому вирву серце.

Наомі зупинилась ще раз глянула на усміхнену сирену і продовжила йти. Рітуда ж вдихнула солоного повітря і нирнула на глибину.