Одна з популяції

Повний місяць тієї ночі сяяв дуже яскраво, і тоненькі старі штори не заважали цьому світлу заповнювати охайну кімнату цегляної сільської хати. Дівчинка спала поряд зі своєю бабусею. Друге ліжко, дідусеве, тепер було порожнім. Куди подівся дідусь — ніхто в селі не питав, навіть не згадували про це. Просто мовчки прийняли факт його зникнення. Так само, як прийняли факт зникнення ще десятьох чоловік.

Дівчинка й сама не знала, чому прокинулась. Чогось тремтіла. Але бабусю будити не хотілось, тож вона просто заплющила очі, знову спробувала заснути. Та сон не бажав приходити, і мала, роздратовано розплющивши очі, подивилась перед себе.

Вглиб кімнати.

Де навпроти вікна стояв огрядний темний силует істоти, яка зосереджено, майже гіпнотично дивилася на неї.

Мала не одразу зрозуміла, що бабуся прокинулась. І широко відкривши беззубого старечого рота в німому криці, дивилась на істоту, яка неквапним кроком рушила до них. Дівчинка теж не могла поворухнутись, лише щосили стискала ковдру маленькими тонкими пальчиками та спостерігала, як довга рука силуету тягнеться до її обличчя, аби торкнутись лоба кінчиком прохолодного пальця...

— Літунчику, привіт, я так скучила за тобою! — радісно вигукнула Таня, скочивши з ліжка. Не зважаючи на нерухому бабусю, що так само лежала з роззявленою пащею, дівчинка підійшла до істоти та привітно подивилась на неї великими оченятами, вкритими суцільною дзеркальною плівкою.

Рухаючись плавно та без поспіху, воно покрокувало до виходу з будинку слідом за дівчинкою, яка підстрибом, босими ноженятами, вискочила на двір, у своїх веселощах анітрохи не зважаючи на дрібні камінці, що впивалися в ніжні дитячі п’яти. Навіть на уламок якось залізяки, що враз розсікла ступню. Безтурботно крокуючи, та залишаючи по собі кривавий слід на запиленій землі, Таня вибігла з двору.

Коли вона відчинила хвіртку та притримала її, істота вийшла на сільську вулицю. Дівчинка лише мигцем побачила свою бабусю, що з роззявленим ротом та безтямними очима завмерла на ганку. І весело їй помахавши, пострибала вуличкою за істотою.

Люди виходили з домівок. Хитаючись, із так само відкритими ротами, вони відчиняли сараї з худобою, яка розміреним кроком, не видаючи жодного звуку, пленталася селом за істотою. До самого берега ставка, куди кури, індики, коти й собаки, кози та корови заходили мовчки, наче не помічаючи води, яка поглинала їхні лапи, тіла і зрештою голови. Один за одним, рівним строєм. Наступаючи на тіла тих тварин, що були меншими, втопилися раніше і залишались на дні, навіть не думаючи спливати.

Коли водяна плівка зімкнулася над рогами четвертої корови, до ставка ступила перша людина — голомозий зморшкуватий дід в сірій майці та розтягнутих сімейних трусах, поношених та грубих на вигляд. Босий, з нігтями на ногах, попсованими грибком, і від того надзвичайно товстими, каламутними та жовтими. Темна вода ставка швидко сховала ті нігті разом зі стоптаними ступнями, які занурилися в мул. Опісля вони, хлюпаючи, показались кілька разів, перш ніж дід опинився на такій глибині, що з кожним кроком його ступні не виринали з води. Скоро він увійшов до ставка по коліно. Коли занурився до поясу, за ним рушив молодий дужий чоловік з густим рудуватим чубом. А як і той був у воді по пояс (дідові на той час хвилі вже затікали в широко роззявленого рота), до ставка почала заходити товстенька бабця. Доки чоловік іще не сховався під рябими хвилями, у воду ступила дебела худорлява молодиця з розтріпаними косами. Її Таня відмітила тому, що в неї рот не був відкритий, натомість скляні очі виявились виряченими так сильно, ніби перед нею була не жінка, а рибина, яку оглушили, сильно вдаривши по голові.

Після того, як десята людина занурилась у ставок, знову настала майже повна тиша. Решта селян, немов укопані, стояли на березі, витріщаючись порожніми очима на темну воду. Істота уважно дивилась на них, не видаючи жодного звуку. Лише Таня, що сиділа на травичці поряд з ним, щось собі весело мугикала, граючись з очеретиною. І дівчинка майже не звернула уваги на те, як однієї миті хвилі стихли. А за хвилину ідеальне водяне дзеркало затремтіло, перш ніж розірватися від десятків тіл тварин і людей, що одночасно плавно піднялися над ставком! Повітря заповнив запах мулу, брудної прісної води та мокрої шерсті. Здіймаючись у повітря наче кульки, з яких стікала чорна вода, тіла повільно злинали все вище і вище, аж доки не завмерли на декілька секунд. Опісля почали притягуватись один до одного, утворюючи велику кулю охололої плоті, яка з лунким хрустом утрамбовувалася в єдину масу...

Скрикуючи, я зістрибую з ліжка так, ніби мене вкололи великою, гострою голкою! І важко дихаючи, намагаюсь вхопитись за реальність. Просто усвідомити, де я знаходжусь.

Прокляття! Перша ніч у новій квартирі, і вже таке сниться. Це що, якісь глюки через переміни в моєму житті? Типу я стаю дорослішою, закінчила універ, з’їхала від батьків, починаю шукати роботу. От мозок і чудить різну фігню, відтворюючи у вигляді стрьомних снів казочку, яку я написала в дитинстві?

Важко видихаю повітря, йду на кухню та дістаю з холодильника пляшку чаю з кислим лимоном, який п’ю жадібно, великими ковтками. Так, що аж горло німіє від холоду. Опісля ставлю порожню пляшку на стіл та плентаюся до ванної, аби плеснути в обличчя прохолодної води.

Ніби трохи полегшало.

Цікаво, а те, що мені зараз снилося... Мама казала, я цієї казки три частини написала. І другий зошит у тітки Ярини. Вона тут поряд живе, треба буде днями сходити та попросити пошукати, раптом у неї збереглося.

Пробувала заснути, але не вийшло. До самого ранку марились якісь звуки, схожі на маховик. Кілька разів фари машин яскраво світили у вікно... але я ж, дідько, на третьому поверсі! Чого тут серед ночі машини з такими потужними фарами їздять?

Ледь дочекалась ранку та подзвонила тітці. Вона щось дуже примарно пригадує про той зошит із казочкою, який я їй в дитинстві подарувала. Обіцяла сьогодні ввечері пошукати та сказала, щоб я завтра до неї заходила.