11 липня
Мене колотить відтоді, як вийшла від лікаря. Сказав, що в лабораторії розібратись з цими волокнами не змогли. Що то за речовина — вони гадки не мають. Цей ідіот просто пробурмотів: “Мабуть то все результат якогось запалення”. І сказав не перейматись!
Просто чудово! В мене невідомо що було в нозі, а я не маю цим перейматись! Обожнюю нашу дивовижну медицину.
Цікаво, батьки найближчими днями збираються на дачу? Чи мені не чекати на них та поїхати автобусом? Дуже незручно, і пішки потім багато йти. Але я маю знайти останній зошит з казкою.
Набираю мамин номер, але зв’язку немає. Знову нервую, мало не розбиваю об стіну телефон, та врешті падаю в крісло перед вимкненим комп’ютером. Спираю голову на руки. Останніми днями я стала надто роздратована, з цим треба щось робити.
— Люба, спокійніше, немає причин нервувати, — зітхає Костя, обіймаючи мене за плечі. Його подих на моїй потилиці магічним чином заспокоює мене, і я трохи розслабляюся.
— Мабуть твоя правда, — погоджуюсь я та розвертаюсь до нього, аби він зловив мої губи пристрасним поцілунком. А потім, підхопивши на руки, поніс до ліжка.
Мені подобається, що він значно старший за мене. І що такий високий. Але найбільше люблю, коли він у своєму темно-сірому костюмі з краваткою та накрохмаленою сорочкою. Як бачу його в ньому, просто зриває дах, і я забуваю геть про все! Не можу думати ні про що, окрім його тіла, яке притискається до мене.
Ми кохаємось більше години, а потім я засинаю. Прокидаюсь ненадовго серед ночі, Кості поряд немає. Натомість горить світло у ванній. Голова важка. Засинаю знов.
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!