Кара
Я не забула: ти питала —
Здригався голос з глибини,
Коли усе в тобі волало:
«Не буде же цієй війни?!»
Хотілось міцно обійняти
І відвезти від всіх жахів,
Мою душу вщент крилатих
Роздирало сто птахів...
Вони несли мені не щастя
Та і гукали не весну —
Вони слідами на зап'ястях
Сповіщали про війну...
Прости, що я тоді мовчала,
Ховала погляд в небесах,
Хоча усе тоді кричало
В твоїх натомлених очах...
Та відчувати чорні хмари,
Знати долю наперед —
Це моя найтяжча кара,
Душі моєї очерет...
Могла би хоч усе змінити —
Мали б сенс далекі сни...
Дай Бог іще тебе зустріти
І бути поруч без війни!..
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.