Вся унікальність у нашій душі

Люди — вовки в овечій шкурі,

Ніколи ти не взнаєш, ким прикинуться вони:

Вони і добрі, і жахливі, і похмурі...

Буває, ігнорують скільки не дзвони.

Ми думаєм, що інші чимось кращі,

Що нас не люблять, бо ми диваки...

Душі людської непролазні хащі,

Де дуже видно, що ми не такі.

Та людям тим ніколи не збагнути...

Красу у інших треба лиш знайти,

Щоб власне серце змогло спалахнути,

Щоб легше було друзів віднайти.