Занурення

— Риба!

Крикнув старий божевільний.

Очі його закотились й порожні, мов доміно шоколадка.

Поруч у кріслі скоцюрблена жінка,

біла й холодна, як крейди невдалий відтінок.

Сон розуму ніжно її обіймає, вона ж час від часу усмішку Джоконди дарує, усім,

хто ще може дивитись,

та бачити в аркушах чистих

тендітно-стрункі оригамі,

які розрівняли до первозданної форми,

і вірити, що бог з ними зробить так само.

А бог, юний, смішний та кудлатий, сидить біля хвіртки й тримає невидиме лезо.

Наморщує носа,

гладить загоєні шрами — ріки на стегнах та надто тоненьких зап'ястках.

Якщо він сильніше натисне, то станеться диво,

якого від нього так довго чекають.

Але він не хоче. Магії ледве на фокус лишилось. Остання надія на космос.