(Не) нудний переказ відомих казок

Жили-були чоловік і жінка.

Було у них шестеро синів і одна донька.

Якось брати пішли орати, а сестра мала принести їм обід.

Вона ще не була на полі раніше, мала була, тому брати залишили орієнтир - борозну.

Ось тільки Змій їхню борозну стер, а свою проорав. Тобто зловив дівчину біля свого будинку. (Нагадаю, що шлюбний вік у давнину починався із 12 років).

Голодні злі брати лише вдома зрозуміли, що сестру викрав Змій, а не вона така паскудна, що не принесла їм обід. Хоча що вони дорогою - не бачили змін у борознах?

То наступного дня, коли поїли-поспали-поїли, пішли визволяти сестру.

Ось тільки Змій їх переміг і кинув до в'язниці (а міг і вбити).

Батько не ходив дітей визволяти. Може, і правильно, якщо вже старий був.

Хоча визволяти - старий, а зачинати - ще у силах.

Бо ж народили вони Котигорошка. А ім'я таке, бо жінка з'їла до того горошину, що котилася дорогою.

Якось копав батько з сином колодязя, натрапили на великий камінь, то батько побіг кликати людей, а син самостійно тим часом того каменя викинув.

То люди хотіли його вбити, бо злякались. А Котигорошко підкинув того каменя, то люди злякалися ще більше, тому втекли.

Копаючи далі, знайшли великий шмат заліза, то син його забрав додому.

Потому спитав Котигорошко, чи має братів-сестер, бо батьки вже у віці.

Зізналися батьки про братів і сестру, тому вирішив він їх врятувати. Батьки відмовляли, бо не хотіли втратити останнього сина.

Та він своє вирішив.

Взяв той шмат заліза та попросив коваля викувати із нього булаву.

Перша булава розкололась о палець Котигорошка за дванадцять діб після польоту до космосу.

Тому треба було перекувати.

Друга булава вже витримала випробовування.

То пішов визволяти родичів.

Коли прийшов до Змія, не представився, але переконався, що то точно його сестра та брати.

Тоді у герці вбив Змія, визволив братів, забрав майно та пішли додому.

Та він і далі не представлявся.

Втім, яка різниця, хто тебе врятував, йому дякувати треба, а не до дуба під час сну прив'язувати та грабувати.

За добу Котигорошко прокинувся, смикнувся та з дубом пішов додому.

Там почув, що брати його хочуть визволити, бо вже дізналися про нього, але психанув, кинув дуба та пішов світ за очі.

Там він зустрів чоловіка, який розпихав гори, на ім'я Вернигора. Взяв його за побратима.

Потім зустріли чоловіка, який одним помахом руки валив за раз купу дубів, на ім'я Вернидуб. Взяли і його за побратима.

Далі зустріли чоловіка, який помахом вуса воду перед собою розганяв, як Моїсей палицею. Звали його Крутивус. Взяли і його за побратима.

Знайшли хатку у лісі, там і заночували.

Наступного дня пішли на полювання, а Вернигора залишився готувати обід.

Коли вже було готове, зазирнув у гості дід-карлик, або зазирнула бабця, версії відрізняються.

Він/вона все з'їли, а з Вернигори видрали шкіру на ремінь.

Той таки зібрався з силами та зварив обід, але побратими повернулися до того. Соромно було зізнаватися, що стара людина тебе побила, тому мовчав.

Наступного дня ситуація повторилась із Вернидубом.

А потім і із Крутивусом.

А Котигорошко розколов колоду на дворі та зафіксував там бороду діда (або косу бабці).

Після обіду покликав побратимів подивитися на дещо.

А те дещо вже втекло разом із колодою.

Тоді Котигорошко розказав свою пригоду, а побратими зізнались у своїх.

Пішли вони шукати того діда або ту бабцю за слідом тягання колоди.

Так дійшли до ями без дна.

Ніхто, крім Котигорошка, лізти не захотів.

Спустили його на довгій мотузці.

Там таки було дно.

Ним Котигорошко пішов і знайшов палац із королівною.

Вона привела до діда/бабці.

У герці Котигорошко його/її вбив.

Набрав три мішки коштовностей і пішли до виходу.

Там Котигорошко спочатку прив'язував мішки з коштовностями до мотузки та кричав, що це - їхнє.

А коли прив'язав королівну, то крикнув, що його.

Та побратими як побачили королівну, то передумали Котигорошка витягати.

Він, добре, що здогадався та прив'язав до мотузки каменюку, яку почали підіймати, а потім кинули.

Побратими пішли кудись, впевнені, що Котигорошко розбився, а він пішов дном.

Там Котигорошко знайшов дуб і сховався під ним від грози із градом.

Однак почув, що там у гнізді пташенята, виліз туди та накрив їх свиткою.

То були грифенятка. Перші, які вижили під час грози.

То гриф пообіцяв щось хороше зробити для Котигорошка.

А той загадав вибратися.

То важке завдання, але за порятунок життів і їжу з питвом - можна виконати.

Шести кодовб м'яса не вистачило, тому Котигорошко наприкінці відрізав шмат стегна чи литку.

Нагорі гриф спитав, що воно таке смачне було наприкінці.

Однак не став людожером, а виплюнув той шмат і приніс живої води, такий був вдячний за своїх дітей.

Гриф потому полетів додому, а Котигорошко пішов шукати побратимів.

Вони жили у короля - батька врятованої королівни, та сварилися за те, хто одружиться на ній.

Котигорошко їх пробачив і одружився з королівною.

Та пробачати таку зраду неможна, так ви лише собі гірше зробите.