(Не) нудний переказ відомих казок

Жили-були три брати.

Старшому батько залишив млин, середньому - віслюка, а молодшому - кота.

І те добре, що не все старшому, який або потурбується про молодших, або вижене їх.

Раніше я думала, що казка показує, як батьки не люблять молодших (хоча у житті це не так) і отак не додають спадку.

Однак якщо батько знав, що кіт - не простий, то ще невідомо, кому не додали. І тоді все стає на свої місця.

Тож, так, середній брат влаштувався на роботи до старшого возити борошно, а молодший залишився з котом на вулиці.

Та кіт, як вже було сказано, був не простий.

Замовивши господарю чоботи, він їх потім відпрацював із відсотками.

Бо спочатку кіт зняв із господаря останню у всіх сенсах сорочку, потім у потрібну мить зіштовхнув до водойми та наказав кричати "тону", а сам покликав самого короля, який їхав повз. Бо тоне вже не якийсь молодший син мірошника, а "маркіз Карабас".

Тоді впольовує різну дичину та приносить королю від імені "маркіза Карабаса".

Дріб'язок, але приємно та маркіз не щезає з поля зору короля.

Але суто на рекламі на принцесі не одружися.

Тому кіт дає хабаря женцям і іншим робітникам сільського господарства людожера, щоби вони сказали королю, що працюють на "маркіза Карабаса".

Бо маркізу треба таки щось мати за душею, аби одружитися на принцесі.

Далі кіт задає людожерові типу дурні питання, що той може та на кого обертається, щоби той втратив пильність і перетворився на мишу.

А коту мишу з'їсти - це вже не з людожером боротися.

Так "маркізу" вже дійсно починають належати всі сільськогосподарські обійстя та замок людожера. І так він дійсно стає маркізом.

І одружується на принцесі.

Бо кіт був дуже амбітним і хотів бути королівським котом, а не просто розкошувати у замку людожера, а у короля була єдина спадкоємиця.