Маяк

Дивися, кохана, он там вже немає берега,

Немає морського повітря, ні віддиху хвиль,

Там самотній маяк обступили зелені дерева,

І у ніч він без світла, намарно у полі стоїть.

Я подам тобі руку — ходімо нагору поглянути,

Як далеко вдивляється вежа цього маяка,

Ніч ховає його, огортає світанок туманами,

Там лінза Френеля розбита і світла нема.

Ходімо по сходах, що ветхими стінами тягнуться

Спіраллю перила закручують погляд у вись,

О як прохолодою віє і вниз осипається

Історія кроків, що тут відлунали колись.

О боже, поглянь! Він і досі промінням розходиться

Він лінзами крутить, кружляє і вказує шлях,

Там море шумить і русалки у ньому водяться!

Невже ізсередини дражнить нас ветхий маяк?!

Оптична омана, облуда, навмисна, розгойдана,

Бурхлива уява змальовує чайок вгорі,

А спускаєшся вниз — бачиш поле, за край намальоване,

І самотній маяк, у якому відсутні вогні.

20.07.2024