Сонети

Ми йшли убрід рікою. Думав я,

Що хвилі розіб’ють крихке цукрове

Бажання вмерти. Ні, душа моя

І досі прагне згинути в двобої

За спів пташок, за сад, що в ньому я

Уперше закохав у себе слово,

Продавши все: і долю, і ім’я.

Тепер моє Ніщо уб’є Нікого,

Щоб скарб свій від безликості спасти.

Ми йшли убрід рікою на повстання,

І думав я, що суть уся краси

У вічності, у дарі незмовкання.

За річкою гули старі ліси –

Ми йшли у бій. Можливо, йшли востаннє…