Кандидат

— Дякую за візит, — стара посміхнулася своєю найпотворнішою посмішкою. — Знаєте, для нас, маленьких виробників, кожен клієнт важливий.

— Звісно, звісно, — промовив я, ховаючи в кишені декілька ампул з хімією. Одна щоб працювати. Інша аби заснути, після вживання першої. Третя, щоб хоч іноді відчувати себе щасливим.

Щоб там не казали в новинах про кустарних виробників, стара бадяжила хімію вищого ґатунку. Укрфарму я ж навпаки не довіряв. Дешево звісно. Проте якість складників відповідна. До того ж з кожним роком падає. Відколи відбувся процес легалізації психоактивних речовин, минуло вже сорок років і Укрфарм, був піонером в цій області, як не дивно. Таблетки щастя заполонили вулиці вмить. Державна казна розпухла від грошей. Проте згодом з'явилися конкуренти і як завжди відбувається, в режимі ринкової економіки, державне підприємство програло. Було піонером, стало пенсіонером. Проте всіх нас це чекає, чи не так?

Виходжу на зупинку. Запускаю на смарт-девайсі програму замовлення авто. Ось уже двадцять з лишнім років, приватним транспортом майже ніхто не користується. Все-таки височезні податки вбили культ нікчемних засмерджуючих повітря гробів на колесах. Зараз завжди можна замовити за помірну суму авто з автопілотом із державного таксопарку. Звичайно держави ЄПАС, перейшли на подібне нововведення швидше, крім США — там своя атмосфера. Однак зрештою, зміни сніговим комом докотилися і до нас.

Зупиняється авто. Звісно не новинка. Якісь підлітки, на капоті, начеркали чимось гострим, якусь чергову прутню. Де-не-де з під фарби проглядає іржа. Проте якщо хочеш краще, замовляй в приватників, за вдвічі вищу таксу. Я не хотів. Та й не міг собі цього дозволити, поки що. Не тому що не мав грошей, чи персональної автівки, а тому що зараз був період електоральної гонки і було б безвідповідально показувати власні статки, враховуючи мою причетність до просування одного із головних кандидатів.

Сідаю всередину. Авто заводиться. Пропонує ввімкнути один із ще не згинувших остаточно телеканалів, заради розваги. Я погоджуюся. На моє прохання вмикається телеканал ЦТ. Чудово. Саме потрапив на політичний рекламний блок.

“Пам'ятайте, добробут і процвітання країни в НАШИХ руках. Ми сіємо, збираємо врожай, будуємо дороги! Тож засіємо зерна кращого майбутнього вже сьогодні. Кандидат Петренко! Номер один у бюлетені!”

Петренко був діючим президентом, на протязі останніх п'яти років. Людина максимально пересічна, він заскочив у владу на хвилі потреби щирості у селянства і робітничого класу. Вигідно, адже попередній кандидат майже впіймався на корупції у великих масштабах. Хоча насправді ми були змушені його злити, через непомірні амбіції партнерів, які в той період часу намагалися за безцінь приватизувати кілька державних підприємств.

А цей Петренко, свій хлопець, обличчя просте, в груди б'ється що йому ці всі предмети розкоші і вночі не сняться. Що він буде жити як жив, на невеликій садибі під Києвом. Молодець хлопець! Правда довелося відмазувати його від скандалу з неповнолітніми повіями, яких ідіот додумався замовити в президентський люкс в Тайланді. Одна із запрошених дівчат пронесла із собою камеру. Досі не знаємо як охорона цього не помітила. Я переглядав це відео. Скажімо так, Петренко виявився не тільки не скромним, але й позбавленим розуміння слова “ні”. Якби відео опинилося в руках громадськості, його кар'єра швидко б закінчилася, а він сам потрапив би у в'язницю. Проте я заплатив достатньо грошей, щоб дівчина замовкла.

“Сьогодні ми тут щоб сказати: Ми хочемо змін! Ми бажаємо повернути давні устої прямого народовладдя! Разом — СИЛА! Давидовський! Номер сім у бюлетені!”

Давидовський. Радикал. Технічний кандидат. Ми б ніколи не допустили його до крісла. Хоча і без того, фокус групи, демонструють дуже низьке бажання голосувати саме за нього. І справа не в словах, а в тім, що випускник кінофакультету Давидовський боїться камери. Ним займається Таня. Моя дружина. Намагається витягнути його з болота ось вже вісім років. Проте Давидовському здається і в технічних кандидатах добре. Є певний різновид людей, яким подобається бути другим номером.

Раніше у нас за радикала був Пиріг. Той справді мав харизму і одного разу, ми ледве не затвердили його як переможця. Проте Пиріг, мав надто небезпечні амбіції. Одне діло називатися радикалом, інше ним бути. В будь-якому випадку автокатастрофа. Знівечене тіло. Смерть. Його фан-клуб доречі діє до сьогодні. Поліція за ними приглядає.

Ось і новини.

“Доброго дня. Я Оксана Тарабарова і сьогодні Ми розповімо вам головні новини на цю годину.”

Оксана Тарабарова. Потрібно не забути зв'язатися з нею, після сьогоднішнього обговорення. З нею вже було непорозуміння. Ми розігрували небезпечний маневр із тим самим Пирогом. Хотіли озвучити його в якості лідера за опитуваннями, а після опустити поволі його рейтинги, за рахунок вливання грошей в рекламну кампанію іншого кандидата. Проте Оксанка пішла на випередження і почала облизувати дупу Пирога раніше ніж було треба. Через що рейтинги росли стабільно вгору і саме тому, довелося його усунути прямо посеред гонки. Якби він помер пізніше, уві сні від серцевої недостатності, проблем із фанами кандидата було б менше. Проте ліквідувати його як діючого президента, було б ризиковано.

“Вогнеборці борються із наслідком займання лісів на Закарпатті…”

Прикриття незаконної вирубки. Горить здебільшого не дерево, а кущі і трохи бензину. Там з лісу, майже сама назва.

“На Хмельниччині протест. Місцеві айтівці вимагають зменшення податкового тиску. Кандидат у президенти Смайлов Богдан Васильович, прийшов на зустріч із протестуючими і запевнив що у разі перемоги, зробить все, заради зменшення тиску на сферу айті.”

Ось нарешті і він. Смайлов. Мій кандидат. Гнида рідкісна, але розумний і харизма є. Саме він запропонував мені скористатися ситуацією з протестом. Крім того він досить проактивний у медійному плані. Не знаю як у нього виходить проходити всюди так плавно, навіть без масла. Критикує чинну владу. Обіцяє подолати корупцію. Типовий набір. Проте на відміну від того ж Давидовського у нього є харизма. Тому шанси на те, що інвестори оберуть таки його на пост, досить великі. Звісно, якщо він не вчинить якоїсь дурні, до того часу. Інвестори не пробачають дурні.

Авто зупинилося навпроти високої будівлі облямованої псевдо колонами, що закінчувалися фігурами чи то демонів чи богів, які перепліталися у складному танці тіл, що дуже тонко балансував на межі між еротикою і порнографією. Напевно архітектор оцінив би іронію. Адже саме тут засідали реальні боги сучасної України. Пантеон із найвпливовіших бізнесменів, чи то ба олігархів, які тим не менш не повторювали помилки попередніх поколінь і трималися в тіні, роблячи з державним апаратом щось середнє між еротикою і порнографією.

Я залишив салон авто і швидко закрокував сходами. Вийняв посвідчення, демонструючи його парі суворого вигляду охоронців. Звісно вони тут саме заради суворого вигляду. Кулемети із системою знешкодження непроханих гостей, що працюють на основі новітнього ШІ, чудово впорались би й без них у разі нагальної потреби. Проте люди значно спокійніше реагують на охоронців, а кулемети доводиться приховувати у спеціально відведених для них виїмках.

— Проходьте, — різко виплюнув з себе старший бодігард і знову застиг, немов той британський солдат із почесного караулу.

Я прочинив двері і зайшов у напівтемряву вестибюлю. Освітлення тут було старомодним. Бульбашки ламп світили якось хворобливо тьмяно, від чого складалося враження, що і справді стоїш в передпокої пекла. Можливо воно так і є? Хто знає? Якщо й так, то принаймні, я тут не чужа людина.

Я покрокував широкими сходами вгору, хапаючи пальцями боковини були виконані у формі грон винограду. Поліроване дерево приємно холодило руку. Розкіш, тиха і непоказна. Однак лише тут, де її гіпотетично могло побачити стороннє око. Трішки далі, ближче до шлунка дракона, розпочнеться справжня какофонія вульгарного несмаку.

Двері ліфта прочинилися і я пірнув у них, щоб винирнути у потойбіччі розташованому на дев'ятому поверсі будівлі. Як у Данте. Тільки от якщо тут і був Лиципер, замерзлий по пояс у озері, то я його не бачив.

Коли ліфт відчинився, перед моїми очима повстала та сама феєрія несмаку. Здавалося що сам Мідас, блукав цим коридором колись у пітьмі, торкаючись проклятими долонями всього, стін, картин, і виставлених на оглядових столиках цяцьок. Посеред неї снували люди. Трішки більше десятка. Всі нервово посміхалися і кивали головами, коли помічали мене. Я так і не усвідомив хто вони для мене: колеги, конкуренти, спільники? Напевно все одразу.

Зате я знав, хто для мене вона. Та у яскраво червоному пальто, із лукавою посмішкою на губах і пронизливо синіми очима, обриси тіла якої так тішать моє око. Якщо я один з сонму демонів, то хто сказав що демони не можуть кохати?

Помітивши мене Таня всміхнулася і розштовхавши Гедимінова і Співака, які ледь не торкаючись лобами перешіптувались про щось, підбігла до мене.

Її обійми були теплими, пахли дорогими парфумами і домом. Вперше від початку передвиборчої гонки ми побачилися не вдома, втомлені після роботи, і не через екран смарт-девайса. Я спробував поцілувати її, проте вона легенько відсторонила мене, шепочучи:

— Ні, ні, ні, — всміхнулася. — Спочатку новини. Що скажеш. Є надія що твій чемпіон всіх порве?

В її очах горів азартний блиск. Таня завжди була такою. Щось в її вигляді казало: “навіть якщо мені дісталася напівмертва кляча, це ще не означає, що я не можу отримати насолоди від перегонів”. Ну і звісно це гроші. Від того наскільки перспективний кандидат, залежав наш сімейний бюджет. Зрештою на її Давидовського не особливо багато надії. Вона звісно отримає гроші на проект. Проте не багато, бо навряд його рейтинги можна підняти до прохідних, та й гасити його немає потреби.

Кажу:

— Маю надію що так. Він однозначно буде в трійці. Поряд з Петренком і можливо Ковалем.

На її обличчі з'явився здивований вираз.

— Ти ще не чув?

— Чого не чув?

Вона посміхнулася своєю наймилішою посмішкою.

— Коваль все. Три дні тому впіймався за кермом приватного авто без автопілота, ще й під наркотою. Гедимінов міг би все вирішити, але коли Коваля спробували заарештували, він чинив опір копам, а якийсь розумник це зафільмував. Відео потрапило в мережу.

Я всміхнувся. Новини справді хороші. Не для Гедимінова звісно. Проте кого це хвилює.

— Отже двійка. Непоганий кеш буде однозначно.

Вона скорчила міну награного розчарування.

— Котику, іноді мені здається що тобі бракує амбіційності. Те відео з відпочинку Петренка досі в нас. Ти ж це розрулював, коли Співак був у відпустці.

Я зітхнув, розуміючи куди вона хилить. Можливо я справді не надто рішучий, але і її амбіції буває заходять надто далеко.

— Зайчику ти ж розумієш, що то самогубство? Знищити кандидата який не зарвався, виконує всі побажання інвесторів і в цілому має непогані рейтинги напередодні виборів, це смерть. Можливо навіть не фігурально. Відео є лише в мене, не дуже офіційно, і в інвесторів. Як гадаєш скільки мине годин перш ніж на мене вийдуть? Краще вже дочекатися чого захочуть вони.

Вона понуро поглянула на мене, немов завинивша собачка.

— Отже ми не зможемо собі дозволити тієї милої вілли в Криму?

Я поблажливо всміхнувся.

— Звісно зможемо. Якщо я буду медійно супроводжувати другого, це також чудові гроші.

Вона поглянула на мене лукаво знизу вгору.

— А на машинку? Ту, яку я давно-давно хотіла?

Вона обійняла мене міцно-міцно, настільки що якби не одяг, ми напевно зрослися б шкірою і боляче вхопила за прутня. Я охнув, відчуваючи суміш збудження, сорому і болю.

— Так, все що забажаєш кохана.

Вона ослабила хватку, проте руки не відняла.

— Я дуже хочу ту машинку коханий. Дуже-дуже.