Книжки наші друзі
Ілона Володимирівна була вчителем літератури молодших класів і книжки завжди були її вірними друзями. Вона слідкувала за новинками, а вдома мала власну невеличку бібліотеку. Вчителька ішла не поспішаючи додому, милуючись весняним квітом, пташиним стоголоссям... А вдома на неї чекали книжки: казкові історії, комікси, романи, детективи.
Увійшовши до любого затишного куточку, Ілона Володимирівна скинула пурпурове пальто , і пройшла на кухню, поставила чайник. Він булькотів, наче вітався з жінкою, мовляв я тобі зараз усе розповім. На її обличчі з'являлася усмішка, опісля вона діставала улюблений кухлик, (а це був подарунок від учнів) і клала заварку лісового збору. Та поки чай заварювався Ілона Володимирівна накривала столик у бібліотеці: ставила вафлі, зефір, мандарини. І прямувала до книжкових полиць, де мешкали таємниці, але не пилу, ні— то була мова казкового пороху. Поки Ілони Володимировни не було вдома, книжки між собою спілкувалися за допомогою сторінок: вони хлопали і казковий порох злітав до стелі, а потім, наче дощ зі снігом, танув. Тільки де -не- де, можна було помітити сліди пороху. Та сьогодні було на диво тихо і це насторожувало.
— Цікаво, що сталося ?- запитала вона сама в себе.
Жінка поглянула на власну бібліотеку і помітила, що деяких книжок не вистачає.
— Куди ж вони поділись?
Але відповіді не було. Ілона Володимирівна узялася їх шукати: вона дивилася по усіх закутках, під меблями, і помітивши свою улюблену книжку на підлозі, неабияк здивувалась. Жінка підняла і поглянула на сторінки, деякі були трохи надірвані, тож вона взялася лікувати збірку казок «Загублені слова». А потім знайшлися й інші книжки, але тепер вони були у пилюці.
—Хто ж це міг таке скоїти? -питала вона у чайника.
Чайник засвистів і показав напрямок, через віконце, надвір.
Ілона Володимирівна визирнула і побачила Федька, який вже за вечірньою традицією, перш ніж сісти за стіл, ганяв м'яча . Вчителька покликала хлоп'я до себе.
—Ти знову заходив до мене без дозволу?– запитала вона суворо.
—Так , Ілоно, Володимирівно,– хлоп'я схилило голову.— Вибачте мені, я хотів почитати книжку про «Загублені слова», але прийшов Юрко і ми помчали грати на двір. Книжка впала, а оскільки вона була дуже давня, то сторінки розсипались самі ,я нічого не робив.
І сторінки самі надірвалися? - запитала жінка.
— Ні, то ми вирізали паперові орігамі і випадково зачепили,- хлопчик відчував свою провину.
Вчителька низько опустила голову, як побачила батька Федька. Той одразу здогадався, що син щось накоїв.
— Ілоно Володимирівно, що трапилось? Чому ви така сумна?- поцікавився батько хлоп'яти.
Вона мовчки простягнула улюблену книжку. Його батько Роман, знав і поважав цю вчительку, адже він теж навчався у неї і знав усе про книжки саме завдяки їй, тож побачивши збірку казок «Загублені слова» у такому вигляді, у нього заплакало серце.
—Ілоно Володимирівно, я обіцяю, я вилікую цю книжку, адже колись я теж її читав, а Федько більше ані кроку не зробить до вашої бібліотеки. Це я вам гарантую,- Роман узяв сина за руку і повів його додому.
Повернувшись до рідної бібліотеки, вчителька почала переглядати сторінки, аби зрозуміти, як довго їй і Роману доведеться лікувати улюблену збірку казок.
Душа боліла, серце плакало, тож жінка випивши кухлик чаю, і з'ївши кілька вафель, узялася витирати пил з книжок і ставити на полиці. Прибирати сил не було, тож вчителька лягла відпочивати, з надією, що новий день принесе гарні новини. Чайник проспівав свою останню пісню і теж заснув...
#оповідання #легкість #бібліотека_книжки
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!