Майбуття
Одного жовтневого дня, гуляючи парковою алеєю Меланка про щось замислилась і потрапила в калюжу. Дівчинка зупинилася і відійшовши трохи вбік, дивилася на блискучу воду. Здавалося, вона щось там шукає.
- Доню, а що ти там бачиш?- запитала мама.
- Ще не бачу, але дуже хочу побачити майбутнє... - Меланка секунду помовчала і додала.- Кілька років тому бабуся Тамара казала мені про калюжі і про те, що в них можна побачити майбуття, розумієш,мамо?
- Так, я тебе чудово розумію. І те, що казала бабуся - щира правда.
Мама взяла Меланку за руку і вони разом попрямували вивчати калюжі, точніше їх форми. Це виявилося дуже цікаво... Непомітно підкрався вечір і на землю впали перші сутінки, тож мамі з Меланкою довелося вертатися додому.
...Поки матуся накривала на стіл і насипала їжу в тарілки, дівчинка вже встигла поставити мальберт і почати малювати. Вона пензлем виводила калюжі з відблиском сонячного дня, дерева у найрізноманітніших фарбах осені, листя, яке танцювало з вітром вальс. І пташиний спів. Здавалося, малюнок оживав. Дівчинка так захопилася малюванням, що навіть не чула,як матуся кликала вечеряти. А пензлик малював усміхнене блакитне небо, веселку і щасливих дітей разом з батьками. Та раптом рука почала виводити чорні плями, ніби намагаючись зіпсувати малюнок. Рука не слухалася дівчинку і намалювала кілька ракет в небі. Це був крик душі. Меланка намагалася стримати себе, але вона заплакала. Почувши плач, матуся забігла до кімнати і побачивши малюнок усе зрозуміла.
- Все добре, донечко. Тата скоро випишуть зі шпиталю і він буде знову з нами.
-Правда,мамо?
-Авжеж,моя маленька,- вона обійняла її міцно - міцно. А цей малюнок ми передамо татові і це його ще більше стимулює одужати.
-але тут ракети і дірки від бомб.
-Так, є тут трохи негативних емоцій, але тут такий океан позитиву та віри...- у мами забракло слів.
Нарешті вони сіли вечеряти. За вікном ввімкнули ліхтарі і місяць зазирав у віконця. Мама з донею згадували сьогоднішню прогулянку, як вони роздивлялися калюжі і як пахло осіннім днем.
...А десь там, у шпиталі лежить їх тато, який пішов боронити рідний край і під час обстрілу отримав важкі поранення. Та він точно знав, що одужає і знову візьметься за зброю аби захистити свою дружину і донечку. І лише це надавало йому сил. Адже саме заради донечки Меланки та інших малюків-цей чоловік прокладає шлях у світле майбуття. А малюнки донечки,то найкраща мотивація! Кожен її малюнок додає сил та завзяття…
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!