ДНК Небес

Михайло Розанов

ДНК НЕБЕС

Хто ти і звідки ти приходиш?

Що любиш й чим щодня живеш?

Чого шукаєш, що собі знаходиш? –

До чого у житті ти врешті йдеш?

Так старанно себе ти представляєш,

Сумлінно прикриваючи «грішки» —

В «салон краси» щодня хоч зазираєш,

Однак, не знаєш, хто насправді ти...

І з часом все ж крізь «косметичний шар»

Так нагло пробиваються чергові «зморшки»,

Так швидко проминає врода, як гарячий пар,

Бажаєш серцем втримати її хоч трошки...

Зникає все, що уявляєш вкрай важливим,

І не врятує жодний «еліксир краси»;

Отож, не все в житті «за кошти» є можливим,

Не повернеш в обід ранкової роси...

Однак залишиться лиш те, що було в серці,

Воно і створює яскравий персонаж.

Хоча ти душу не побачиш у люстерці,

Проте, вона зостанеться – все інше — то міраж...

Ти — це не тіло, що марніє, зрештою, у часі;

Ти — серце, що дорожче за усі перлини.

Життя — немов урок в шкільному класі,

А результат його — від вибору людини...

Усе минеться, врешті, як в кіно,

І ти побачиш знову сяйво Неба!

Однак, що ближче: Небо чи багно?

Що у душі залишилось у тебе?

Що переповнює твоє єство?

Що так притягує тебе до себе?

Де відчуваєш ти своє житло?

Що важливішим є для тебе?

Хто ти? Вже час летить...

Не поспішай хоч ти в своїм польоті!...

Куди прямуєш? Залишся, зупинись на мить!

Дай відповідь собі — не відкладай на потім!

19.05.2023