Звичка - 03.08.2024

Кожен поцілунок - вибачення.

Кожен дотик губ - благання.

Вони розмовляли в ліжку відвертаючись одне від одного, але сплітаючи ноги разом.

Часом коли кімнату заповнює тиша їх душі починають шепотіти щось одна одній, щоб не злякати вони роблять це надто тихо і ніжно жадаючи стати одним цілим.

Вони просять вибачення, благають та питають куди їм подітись.

Скоро торкатися одне одного стане звичкою і навіть той шепіт вже більше ніхто не чутиме.

Поцілунки більше нічого не означатимуть і ноги не сплітатимуть разом, адже так не зручно.

Їм більше не захочеться стати одним цілим, вони сприйматимуть себе цілком окремо.

І здавалося хіба ж не це є вершиною?

Хіба не саме розуміння того наскільки ви різні та близькі є цінним?

В животі більше жодні звірі чи комахи не дряпають нутрощі, не стискають органи.

Очі більше не розплющуються коли рука відчуває холод та відсутність чогось від чого колись стискалось все, від чого раніше метелики мали пазурі та без жодного жалю дряпали все всередині