Гармонія сонати - 18.06.2024

Сміх,

Це істерія.

Це є слабкість

Це є правда

Бо як писала одна пані

"Щоб не плакать, я сміялась."

А що робить як ні того, ні іншого немає?

Бо може це є нам не дано?

Насправді відчувати...

Бо всі наживо - ми є пусті.

Бо ви мені скажіть, істоти що мають сміливість людиною озватись

Чи всі сьогодні є живі?

Когось хвороба у сім'ї украла,

А хтось зник й історія його в пітьмі..

А когось убили ми

Безсилі, кволі та дурні

Так шкода визнавати,

Та ви є ви,

І я є з вами.

Ми є люди

І тут немає вже моралі.

Я б могла писати знову про свою ненависть,

Та хочеться задати лиш питання, або ніколи відповідь на це не знати.

Навіщо люди пишуть ті дурні казки?

Де панує цінність душ, кохання й удаваних всіма нами правил?

Ми з вами граєм в спробах самим собі нагадати що на відміну від тварин маємо на рівень вище розум,

Та я цього не бачу.

Я часом відчуваю бажання забитися в кутку кімнати та ридати,

Рвати старі шпалери й ламати нігті власні через це знову й знов...

Бо мій мозок просто не в змозі сприйняти

Як так можна?

Навіщо так вчиняти?

Ви можете вдати що не знаєте про що я!

Та навіть вже діти в садочку знають що відбулося.

Тіло впало,

Земля холоне.

Хтось заплаче,

А хтось німий споглядач є сьогодні,

А хтось у спробах втримати своє зло-щастя.

Тіло вже не встане,

І чи була колись земля гаряча?

Ролі підуть по колу.

Але десь пролунає заперечення нота.

Але так не буває

І музика буде грати далі

Покоління буде намагатися змінити мелодію на щось нове

Та ця сумна класика ніколи не помре.

Є те що живе з нами,

Тож доки живе людство

Живе і ця гармонія сонати