Розумію

Вже ж я розумію. Як любить дитина, мати свою.

Що стара її б'є, ображає, над нею збиткує.

Так я люблю Україну.

Що народ її кипить, від злоби, пропадає в вогню.

А серце моє, серце дурне, за ним все банує.

Що з того серця, як давить слово, на нього вагою.

Нічого не вдієш, з пам'яті вже не стерти.

Ще не в землі, а вже під труною.

Воно ще б'ється, а воліє вже вмерти.