Сповідь не без гріха

Не довелося виловлювати поштарку, щоб вивідати у неї адресу Юрка. Катерина Семенівна та Ольга Володимирівна вже давно відновили нормальні сусідські відносини і спільно переживали за дітей, тримаючи одна одну в курсі всіх подій. Їм ще здавалося, що примирення між Юрою й Марією можливе, тільки потрібен час та терпіння. Тому, коли Марійчина мама попросила Юркову адресу для Марійки, Ольга Володимирівна зраділа!

Так Марія нарешті отримала можливість листуватися з Юрою. Лишалося тільки вирішити, що писати та як писати. Бути ніжною чи холодною? Сердитою чи смиренною? Дати Юркові зрозуміти, що він теж не правий чи визнати, що в усьому винна тільки вона?..

Лист ніяк не народжувався. Це мусив бути дуже важливий лист, і Марійка відчувала себе мінером, який помиляється тільки один раз.

Лист не народжувався навіть в уяві, не те, що на папері!

Врешті Марійка наважилася писати, шматувала написане, переписувала знову, відкладала на день, на два, плакала з розпачу, з жалості до себе, знову писала...

Нарешті вирішила: досить! Далі вона не відкладатиме. Дала собі ще два дні. Може, вона даремно так переживає, і слова мають не настільки велике значення, як факт, що вона пише Юркові?

Серце калатало в грудях, коли несла листа до поштової скриньки. Наче вирішувалося: жити чи померти. Опускаючи листа в отвір, затрималася на хвильку, не наважуючись розтиснути пальці, – раптом забула написати щось дуже важливе? Ще не пізно, ще можна щось змінити чи додати! Розтиснула. Почула, як лист упав на дно. Все!

І почала чекати. І рахувати дні. За два тижні з’явилася тривога. Ще неясна, яку легко було приборкати. За три тижні прийшло розуміння: щось іде не так, як вона розраховувала. Може, її лист загубився?

Ні. Дізналася від мами, що Юрко написав додому про несподіваний лист від Марійки.

Ну, хай ще подумає над відповіддю, йому теж дуже нелегко, як і їй! Вона скільки писала, два тижні? Три? Юркові теж треба стільки ж, а може, й більше!

За п’ять тижнів зненацька прийшла холодна ясність: Юра не відповість.

Не плакала. Просто всередині поселилася крига. Що ж, вона помилялася, коли думала, що Юра її любить. Що ще любить. А йому на неї наплювати. Хай вона корчиться від болю й кохання, а йому байдуже.

Коли прийшло це усвідомлення, не знала, куди себе подіти. Одяглася й вийшла з гуртожитку. Кінець зими. Відлига. Під ногами каша. Небо синє-синє. Весна от-от вступить у свої права. Усе це вона помічала краєм свідомості, просто як факти. Торік раділа, що скоро стане тепло.

Пішла направо. Так само могла піти наліво. Ноги одразу промокли, ну й хай.

Значить, Юркові вона не потрібна. Колись, раніше, приємно було знати, що вона йому потрібна. Знати, що він про неї думає і хоче її. Хоче бути поруч із нею, торкатися, говорити про все, навіть про дурниці, саме з нею. Ось що значить бути потрібною. У той час, як інші дівчата йому не були потрібні, він міг обійтися без них. Тепер і вона стала такою ж, приєдналася до решти цих безликих дівчат, непотрібних Юркові.

Ну, що ж, вона потрібна мамі й тату. Але ж це не те, ну зовсім не те! Вони їй теж потрібні, але в інший спосіб, не такий, у який їй потрібен Юра. Не стане колись мами й тата, вона плакатиме, переживатиме, скучатиме за ними, але не так, як за Юрою. І коли вони підуть від неї, то не зі своєї волі. Ось у чому різниця! Не зі своєї волі! Просто такі закони природи.

А Юра покинув її зі своєї волі. Так він схотів. Якби він помер, було б, напевно, не так боляче! Так! Було б легше! Бо він хотів бути з нею, але вищі сили йому цього не дозволили. Нічого не вдієш. А він покинув її, бо вона йому стала непотрібна. Це зовсім інше.

Він покинув її, та й живи собі, Марійко, як хочеш! Будь потрібна, кому хочеш! Чи будь тому потрібна, хто захоче, щоб ти йому була потрібна. А Юркові вже ні. Йому все одно.

Цю думку вона думала на різні лади, намагалася звикнути до неї – і не могла. Це був наче перехід із сірої зони свого життя в чорну. Ще недавно вона сподівалася, що настане біла, а настає чорна. Вона помилилась.

Мало того, він сказав, що вона йому гидка. І що в неї блядська натура. Тоді вона не надала значення цим словам, вони видалися їй надто несправедливими, щоб на них ображатися. Юра вимовив їх у пориві гніву, а насправді так не думав. Тепер же Марійка жахнулася від думки, що, може, Юра саме так про неї думав і думає тепер, і стало так соромно та прикро, що перехопило подих!

Так ось у чому причина! Ось чому він не хоче її знати! Юра думає, що вона здатна зрадити йому по-справжньому! Тобто, свідомо! Бо в неї така натура! Блядська!

Образа чорною хвилею захлеснула Марійку! Хіба це справедливо?! Вона про нього думає тільки хороше, а він про неї он як! І це при тому, що майже на її очах він... зі Сніжаною... А потім?! Хіба вона знає, як він жив цей час?! Вона ні з ким, а він? Так у кого тоді блядська натура?

Образа все наростала. Марійка сердито здивувалася своїй наївності: чому їй ніколи не приходила в голову думка, що в Юри вже є якась інша дівчина, яку він любить сильніше, ніж любив колись її? Що ж вона за ідіотка така?

Ні-ні-ні! Це неможливо. У них із Юрою було Кохання. Кохання з великої літери. Вона це відчувала. Ні з ким воно повторитися не може. І забутися не може. Крапка. Ну, хай у нього хтось є, вона це допускала. Їй було неприємно, але не мало для неї великого значення. Вона ревнуватиме потім, коли Юра до неї повернеться. Тоді їй болітиме за всі його зради. А зараз треба заспокоїтися, є важливіша проблема, яку треба вирішити.

Марії стало трохи легше. Роздивилася навкруги й не могла зорієнтуватися. Спускався вечір, загорілися ліхтарі. Мокрі ноги задубіли.

Вона пішла в той бік, де було більше ліхтарів, вийшла в знайоме місце, попрямувала до гуртожитку. На зворотному шляху нервова напруга поступово відпускала її.

Чого це вона розхвилювалася? Що трапилося саме сьогодні порівняно з учорашнім днем? Не прийшов лист? Прийде завтра! Чи післязавтра!

Усе ще буде добре!

Однак жорстокі думки, які їй довелося передумати цього дня, залишили на душі глибоку подряпину.