Розділ 2
Додому не пішов. Заледве розібрав власні кроки, доки вертався до найближчого глухого села. А тоді плентався до іншого.
Майже півтора місяці блукав світ за очі, а першого вересня похмурою постаттю опинився біля воріт Академії.
Територія навчального закладу вважалась чи не єдиною нейтральною землею, де мої вороги не мали ані права, ані сили. До того ж, починався мій десятий курс.
Академія чарів ніколи не відчувалася мною, як щось цілісне, а її затишок, і поготів, сприймався награним і поверхневим. Однак повертався я після місяців безцільних блукань і пригнічення, наче в рідну місцину, майже дім.
На моє та їхнє щастя ніхто мене не розпитував. Хоч про те, що сталося, в Академії вже знали як вчителі, так і студенти. Я на них не зважав. З головою занурився у навчання і годинами просиджував у біблітеці. Якби ж іще міг сконцентруватися!
Незважаючи на проведений за книжками час, я майже не засвоював прочитане. І я б не переймався. Якби застосування здібності не викликало в мені такої люті й безсилої злості.
Я б волів ніколи не звертатися більше до неї, але розумів, що не зможу. Тому просто ігнорував як недоліки, так і переваги. І годину за годиною перечитував підручника в надії таки зрозуміти сенс написаного.
Моя успішність в тому семестрі коливалася між задовільним рівнем і цілковитим бевзем, тяжіючи до останнього.
Та я відчував, що мені байдуже.
Весь перший семестр я уникав друзів й доволі нахабно знехтував підсумковим проєктом. Та напередодні зимових канікул мій шлях до бібліотеки перетяли Пробудець і Потойбічник.
— Чого ти добиваєшся? — зло поцікавився Яромисл.
Я спробував обійти їх обох і звично уникнути спілкування. І мені майже вдалося. Коли вони в один голос запропонували:
— Натравити на тебе привид твого батька?
— Ви не посмієте, — проказав я крізь зуби.
Все моє тіло застигло від їхньої погрози.
— Ще й як посміємо, якщо ти й наступне півріччя витратиш на жалість до самого себе та марні спроби за читанням сховатися від світу.
— Чого це вони марні? — я сплів руки й обперся на холодну стіну.
— Поглянь лишень на стан нашого проєкту, — зневажливо пхикнув Богдан Потойбічник.
Я на мить замислився, й мені стало соромно. Нехай власні контрольні я можу завалити, але проєкт ми втрьох маємо спільний. Та й заміна мене неможлива.
Тоді я нічого їм не відповів, але обіцяв подумати до кінця канікул. Проте відповідь я вже мав. Моїм друзям вдалося відшукати ідеальну погрозу.
Bсі наступні дні, нехтуючи сном та відпочинком, я розгрібав проблеми своєї частини проєкту і намагався наздогнати втрачену програму поглиблених курсів.
Зрештою я виконав задумане. Канікули промайнули нескінченною вервечкою досліджень та нотаток, серед яких я губив час сну та їжі, а також неочікуваним запрошенням.
І не менш неочікуваною моєю згодою.
11.10.2024
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!