не губися

А мені чомусь сумно стало( малий у місті, сам, серед страшного сірого та безбарвного. ТАк, цього нема у складі вірша, але саме такі думки прийшли після прочитання. Давно не писав поезію, тому ваш вірш прочитав два рази, щоб зрозуміти ритм. Для мене емоційно, а це головне. Дякую.

хм, не ту і не того) пані ЛГ знає життя) карамельний мускат сліз - просто на смак чую, синестезія, вперед, але після нього - то дві коми чи дві крапки чи в мене омана вже? думала. три, не побачила, але я можу бути сліпаком, тому як що - пробачення прошу. карамельний мускат сліз. ок. дуже ок. дякую

ааа, та боже) дві крапки то мій бздик, як і маленька літера.. особливо, за минулі віршування, зараз стараюся відходити від цього, хоча б у верлібрах)

насправді, це один з найсвітліших моїх віршів, а світлої поезії в мене мало, дякую)

Так, я теж це помітив) і одразу тепло на душі стало)

Вірш як наставництво дорослого до молодшого покоління, особливо сподобався перший рядок

подобається інтерпретація, дякую)

Дуже подобається такий стиль написання. Вірш: щось між порадою, застереженням і внутрішньою бесідою. Ніжне і водночас тривожне послання. Можливо, до самого себе?

можливо, най питання лишиться риторичним, так мені більше довподоби)

Дуже смакує перший рядок — завдяки звертанню та порівнянню з рукавицею перенеслась у дитинство. Добре, що вказаний рік, бо після 2022 закінчення прочитала би зовсім трагічно(( Хоча, можливо, саме такий сенс і закладали? Вірш сподобався і ритмом, і змістом. З обов'язкових мінусів можу зазначити лише одруки у словах «зліва» (окремо) та «вбийся» (пропущено й).

ой, дуже дякую за завтики, які я не передивлялася і забула про них, справді, ґречно дякую:* тішуся, що сподобалось*_*

Рада, що не засмутила!

Знов у мене дилема Прийоми, метафори, образи Все окремо Перехоплюють дихання У захваті Але не складаються Не вкладаються Уламками памʼяті В цілу картину Мабуть, я така тут єдина Розглядаю в уламках Розмножені Відображення Та ніяк не складу З них слова «враження» Але ж я стараюся Чому?.. У відповідь тиша Мабуть Треба старатися більше

бо образи тут не прості слова, а двері одні ключем відчинеш - стрінеш сто із дошок різних різьблена самотність із дошок різних різьблена любов доросле «я» з дитячим «я» єднались картини спогадів нитками пришивались уламки амальгами дотинались та чи метал до ртуті підійшов?.. (оце травень розійшовся, це капеееець)

І так, міста примхливі і вибагливі. Нещадні з тими, хто посмів впасти десь серед розпеченого асфальту. Треба стояти на ногах попри все.

«бо не виростеш, зросте втома атомом дому карамельним мускатом сліз..» — я закохалася в ці рядки… які ж чарівні, які прекрасні. Знову глибокі сенси, філософія… зростання? Для мене це як мантри самому собі, ще малому, який тільки зростає. А доросле «я» вже намагається повчати, зазирнувши у минуле. Але ж не зміниш, і певно малий таки виріс. І таки пізнав втому від власного дому. Або з я не так зрозуміла, бо тут знову ж багато над чим думати і думати

дуже хороша інтерпретація, ти дуже близько зловила сенс, дякуюю*-*

😭😭