Одеські оповідання: справа Франкенштейна

У цей березневий день зима намагалася взяти реванш за відлигу, яка порадувала останні два дні. Вночі брудний сніг, що підтанув, прихопив мороз і було дуже слизько. Сіре небо сипало на нас дрібний гострий чи то сніг, чи то град. Пориви холодного вітру з моря пробирали до кісток. Я зіщулився і підняв комір пальто.

— Почерк схожий. Боюся, що ми маємо справу зі серією. — похмуро промовив Борис Августович — але, поки що, ще рано говорити. Розтин покаже.

Настрій у слідчої групи був ні до біса. Ну, тобто, звичайно, коли ти виїжджаєш на місце вбивства, про гарний настрій не йдеться, а якщо жертва - молода жінка, то тим більше. Ну а якщо це вже не перша така жертва? Якщо йдеться про маніяка? Тоді хоч у депресію впадай.

Наше сонячне веселе місто, та ні, не місто - а усмішка Бога, як казав Жванецький, хоч і часто опиняється в лідерах злочинності, але маніяки тут з'являлися дуже рідко. Тільки добре покопавшись в архівах можна було знайти жахливі справи Пересипського маніяка, що орудував у 90-і роки минулого століття або, навіть, Одеського Джека Потрошителя, що наводив паніку на місто далекого 1830-го року. За свою довгу кар'єру в поліції, я, дякувати Богу, ні з чим таким не стикався, хоча побачив всякого. І ось на тобі – серійний убивця.

Почалося все два тижні тому. Кінець лютого – початок березня – час пролісків. Не лише квітів, а й трупів, що пролежали, приховані у снігу, до весни. Але то в основному в області. Сніг та ще й такий, де можна сховати тіло, в Одесі буває нечасто і тримається від сили кілька тижнів. Ось і труп молодої жінки, виявленої двірником у невеликому кучугурі у дворі на Польському узвозі, був зовсім свіжим.

За попередніми висновками слідства, громадянка Кірова Н. Л., 2002 року народження, втратила свідомість від удару важким тупим предметом ззаду, і далі у неї була вирізана печінка. Померла від крововтрати. Цінні речі: золотий ланцюжок, дорогий мобільний телефон, гаманець із картками та грошима залишилися на місці злочину. Тож мету пограбування можна виключати, хоча, за таких обставин, такий мотив особливо не розглядався.

Справу одразу засекретили від громадськості. Нам ще не вистачало паніки з приводу чорних трансплантологів, які хапають людей на вулиці та вирізають органи.

Поки розкручували це вбивство, через тиждень, зовсім поруч місця першого злочину - ще один труп молодої жінки. Громадянка Ільїна Є. І., 1998 року народження. Почерк не зовсім такий самий. Цього разу жінку привели до несвідомого стану за допомогою фторотану – речовини, що застосовується для загального наркозу. Незрозуміло, як його використовували, оскільки під час операцій його вводять через дихальну систему поступово за допомогою маски, разом із низкою інших препаратів. Але померла потерпіла від передозування фторотану. У жертви було видалено праве очне яблуко. Як і першому випадку, злочинець при подібній операції діяв дуже точно і вивірено. Саме на цей момент, з приводу першого вбивства надійшов однозначний висновок, що використовувався лазерний скальпель - суперсучасний інструмент хірургів. Він же застосовувався і цього разу. Такий скальпель та фторотан не купиш у будь-якій аптеці. Не кажучи вже про те, що треба вміти їх застосовувати. На перший план вийшла версія, що злочинець – професійний лікар, ймовірно, хірург.

Справи об'єднали в єдине розслідування та почали потихеньку, не привертаючи зайвої уваги, перевіряти колишніх та нинішніх медиків, особливо хірургів та патологоанатомів. У кого був доступ до лазерного скальпеля та фторотану, хто вже світився у якихось кримінальних справах, був чи є пацієнтом психіатричної лікарні. Але в місті не одна сотня хірургів, а медиків суміжних спеціальностей ще більше. Їхня перевірка займала не один місяць.

І ось не минуло й трьох днів з моменту другого вбивства, - третій труп - тепер вже в парку Шевченка, неподалік від центрального входу на стадіон "Чорноморець".

Ще невідома жінка, на потерпілій сліди свіжої порожнинної операції. Що саме вирізали покаже висновок судмедекспертизи, але Борис Августович уже стверджує, що той самий почерк, що й у попередніх двох епізодах. А Борису Августовичу я звик довіряти.

Значить – маніяк. Версію чорних трансплантологів ми також не відкинули зовсім. Але навіть якщо припустити їх наявність у нашому місті, то своїх жертв вони обробляли би в затишній лабораторії, а не на вулиці та й трупи б ретельно ховали або знищували. Тут же злочинець зовсім не турбується про те, щоб приховати сліди свого злочину. Швидше, навпаки, - демонструє, хвалиться. Типово для маніяків.