Давай-но жити будем в мирі

Давай-но жити будем в мирі

Чогось така сумна, сонлива?

Чи то бува осіння злива?

Чи може молода душа і старе тіло

Марудяться? Ведуть розмову то і діло?

Чого, скажіть мені, вони не поділили?

Одна сказала я не буду, друга мушу.

То ти за надто трудишся, а ти все мрієш.

Давай-но жити, якось, будем в мирі!

З тобою ми пов’язані занадто тісно,

Колись то все робилось в унісон, а не навмисно.

Шукати, безперечно, треба вихід,

Допоки голови обидві не «зависли».

Я підіймаю з ліжка свою дупу,

Іду, гуляю, чапаю, кружляю, містом.

Холодним проливним дощем змиваю нуду

І заповняю душу й тіло новим змістом.