Фортеця

Іноді вірш скидається на неприступну фортецю,

І його ні мечем, ні облогою — ніяк не здужати,

Слова атакують інші слова на серці,

Чорніє земля, а фортеця тримається мужньо.

На схили театру війни приходять союзники

Тримають герби, що в девізах минулих класиків,

І знову на штурм під звуки військової музики,

І знову у відступ з побитими вщент кірасами.

Небо чорніє від диму, заходиться грозами,

Слова виглядають з бійниць загартовані смертю,

А краєвид обростає осінньою метаморфозою,

Фортеця ж стоїть, і стоять бастіони уперто.

Генерал розуміє — в цій битві йому не виграти,

Жаль, стільки слів полягло, під ворожими стрілами й списами...

Він кидає погляд на пагорб, сумний та приречений,

Залишаючи вірш, що ніколи не буде написаний.

01.12.2024