Розділ 10

Коли заняття з самозахисту закінчилося, я з тяжкістю відправилася на мистецтво володіння стихіями.

У Марлі доволі непогано виходило метати ножі, Пітер міг зірочкою виколоти око людини, що стояла в кілометрі від нього, а я б не влучила в ціль навіть заради порятунку власного життя. Марлі махнула на прощання, і вони з Дарреном попрямували до виходу. Я б теж не відмовилася випити чаю замість безглуздих спроб стати повелителем стихій.

Я сиділа на траві і заново шнурувала кросівок, коли інші прийшли зі свого заняття. В очі одразу ж кинулися зміни. Замість Рейвен, що тільки-тільки почала знову ходити на всі заняття, з Адріаном та Каєм прийшов Сенер, як завжди, щось наспівуючи собі під ніс. Хлопець добродушно помахав мені, перед тим як ми вишикувалися в шеренгу. Мерлін терпляче чекав, поки всі розмови стихнуть, і тільки потім нарешті видихнув.

— З радістю повідомляю вас, що Сенер відкрив для себе стихію повітря, тому буде займатися в першій групі разом з вами. Це величезне досягнення, і я, пам'ятаючи всі попередні покоління, порадив би іншим не впадати у відчай. Бійки і таємні напади також не допоможуть відібрати стихію, котра вже відведена тільки для одного.

Я напружилася. Слова Мерліна звучали так, ніби він знав про те, що сталося минулої ночі. Але, враховуючи, що його погляд затримався на мені стільки ж, скільки й на інших, я заспокоїла себе тим, що він всього на всього згадував минувше. Не сперечаюся, сьогодні Грегорі був готовий виставити мене з ордена за те, що не могла нормально замахнутися і кинути бісів ніж. Проте це зіграло на руку Марлі.

Хлопці засвистіли, вітаючи Сенера, а він низько вклонився. Хлопець був доволі високим, худорлявим і виглядав трохи хирлявим на тлі інших. Хоча легка щетина навпаки візуально додавала йому віку. Я по-справжньому зраділа за Сенера, адже Даррен не так давно розповідав, що Радість рідко оволодіває стихіями. А тут ще й перший! Сенер також виглядав щасливим, а його завзятість надихала нас всіх.

Загалом заняття було нудним, незважаючи на окриляючий початок. Зі всіх нас прогрес було видно тільки у Сенера. Він створював слабкі подмухи вітру чи невеличкі повітряні вири над долонею. Хоча одного разу щось пішло не за планом, і Кая здуло на найближче дерево. Ми ж з хлопцями застрягли на місці. Після невдалих спроб створити хоч щось ми впали у відчай, і якщо їм було не так прикро, тому що ніхто не знав, чи саме вони володіють стихіями, що залишилися, то я билася в істериці. Скільки ще потрібно прикласти зусиль, щоб створити хоча б іскорку і втерти носа нападнику?

Якщо до початку володіння стихіями нила тільки верхня частина спини, то ближче до кінця вона оніміла повністю. Зате тепер я не відчувала болю. На щастя, заняття закінчилося, і попереду чекало останнє. Управління емоціями проходило в Залі Управління і було останнім в списку моїх улюблених занять. Ми вчилися взаємодіяти з магічними кульками і водночас змінювати емоції одне одного.

— Перші заняття будуть нелегкими, ти маєш це розуміти. — Я згадала найперший раз, коли управління проводив Мерлін. — Спочатку спробуємо взаємодіяти з тими сферами, чиї емоції ти точно уособлюєш. Якщо не почнеться відторгнення, продовжимо й з іншими.

Після цього Мерлін наочно показав, що ж то таке — процес відторгнення. Як тільки його долоня наблизилася до аметистової сфери, кулька за лічені секунди збільшилася у розмірі, і Мерліна відкинуло до дальньої стіни.

— Це не так боляче, як може здатися на перший погляд, — піднімаючись з підлоги, запевнив Мерлін. — Але таким чином ми точно відкинемо невідповідні варіанти.

Всі варіанти виявилися відповідними. Незважаючи на страх, з котрим я наближалася до кожної сфери, жодна з них так і не відторгла мене. Виявилося, що я не обмежуюся лише Злістю, Страхом та Радістю. Після цього мене метали між сферами, немов тенісний м'ячик.

Моя група вже чекала в Залі, а з ними Єва Девідсон — мама Марлі. Вона вже приходила до нас кілька днів тому, і тоді вони, як, втім, і сьогодні, лише кивнули одна одній. Коли ми вже розходилися, я встигла почути, як Марлі запитувала про Томмі. Вже пізніше вона розповіла, що Томмі це її молодший братик. Бідолаха безупинно бешкетував, вимагаючи, щоб його відвели до сестри. Можливо, саме тому сьогодні Єва виглядала ще більш втомленою, ніж минулого разу.

Кожний живий Вартовий дев'ятнадцятого покоління, котрий нас вже відвідав, розповідав свою версію управління емоціями. У Фреда — Радості все виходило від сили думки, а у Єви та Малкольма — Цікавості зводилося до дотику. Ось і Марлі вперше теж допомогла мені за допомогою дотику.

— Обрані. — Єва пригладила кучері й добродушно усміхнулася. — Як я вже казала, на ваші плечі покладено місію першорядної важливості — підтримувати емоцій баланс в нашому світі. Наскільки мені відомо, з вами вже займалися мої напарники Цікавість та Радість. Безумовно, кожен з них мав показати свою власну тактику. Дуже скоро ви станете новими Вартовими, і знайти спосіб, котрий пасує саме вам, дуже важливо. Ні в якому разі не хочу перебільшувати, проте вважаю, що це найважливіше заняття у вашому навчанні. Пережила на власній шкурі так би мовити, — жартома додала вона. — Та й не сумніваюся, що Грегорі те ж саме казав про самозахист. Те, як швидко ви навчитеся взаємодіяти з цією силою, визначить, наскільки гладко буде проходити ваша робота наступні двісті років. Сфери — це древня сила, така ж стара, як і стихії, що є основою нашого світу. За допомогою цієї сили ваша енергія буде рівномірно поширюватися між людьми нашої планети та творити ідеальний баланс. Зараз, — вона розвела руками, — можете підійти кожен до своєї сфери.

І ось наступив найнеулюбленіший момент цього заняття. Це жахливо дратувало, що я постійно мала чекати вказівок, коли інші одразу знали, що мають робити. Єва повернулася до мене і задумливо постукала пальцем по губам.

— Тессо, старійшини казали, що найрідше в тобі спалахувала відраза, тому, прошу, підійшли до оніксової сфери.

Я кивнула.

Єва виглядала всього лише на три чи чотири роки старшою за нас. Проте те, як вона говорила, як подавала себе, давало до зрозуміння, що в житті вона бачила достатньо. Як мінімум, смерть трьох напарників. Мені вже зараз тяжко уявити, як би я себе почувала, якщо б щось трапилося з кимось з обраних, а ми не пробули разом навіть двох тижнів. Хоча якщо б хтось гарненько приклав Пітера до бетонної стіни, я б сильно не засмучилася. Навпаки, потисла б руку тій людині.

Я наблизилася до оніксової сфери, як і просила Єва. Це було ідеальне чорне коло, в якому рухалися, переплітаючись між собою, потоки дорогоцінного пилу з онікса. Немов течії, вони зливалися один з одним, а потім знову розділялися, створюючи нові потоки. Під час наших занять сфери припиняли рух і завмирали на місці, немовби чекали на нас. Іноді мені здавалося, що це дійсно живий організм — система, що вміє самостійно думати й творити дива, пояснення котрим знав, хіба що, Господь Бог.

Ми піднесли долоні до сфер, і енергія неосяжною силою затопила усю Залу. Свою цікавість відносно того, що трапиться, якщо вставити в сферу палець, я вгамувала ще під час другого заняття. Нічого не сталося. Палець залишився на місці, а весь дорогоцінний пил в кульці. От тільки Марлі тоді помітила мої махінації і ледь втрималася, щоб не розреготатися перед всіма.

Життя проникало в кожну клітину мого єства, я відчувала, що ніщо у цьому світі не могло бути більш правильним, ніж наше злиття. В якийсь момент навіть здалося, що крупинки пилу переміщаються по рукам, проникаючи вглиб тіла та душі.

За мить я відчула надто сильну відразу. Емоція майже з головою накрила людину на іншому кінці світу. Ми вже проходили це з іншими викладачами, коли вивчали теорію. Якщо ти відчуваєш критичну недостатність чи надлишок емоції, треба виправити це. Потрібно встановити зв'язок з обраною людиною та врівноважити її стан. Створити ідеальний баланс та гармонію, щоби запобігти виникненню поганих наслідків.

І саме зараз, під час практики, я зрозуміла, що мав на увазі Мерлін, коли говорив про особливе чуття. Я дійсно відчувала, що тут не завадить втручання, проте й знала, що якщо не допоможу, це не виллється в катастрофу світового масштабу. Тому я зосередилася на темній аурі дівчини, що жила десь... в Австралії, і відібрала частину відрази до самої себе, що вже поглинула майже всі її думки. Я перенаправила емоцію в сферу, й дівчина одразу зникла з поля зору. Не можу дослівно пояснити, як це відбувалося, як я зрозуміла, що маю робити. Це було зрозуміло майже на ментальному рівні, можливо, клітинному, ніби підсвідомість і руки самі знали, що маю робити. Ніби це дійсно було призначено мені долею.

— Гаразд. Тепер, будь ласка, Тессо, стань в пару з Пітером, а ти, Марлі, з Дарреном.

Мені ця ідея геть не сподобалася. Ейфорія від успішної роботи випарувалася, а на заміну їй прийшло невдоволення.

Пітер підійшов до мене з нудьгуючим виразом обличчя. Іноді здавалося, обрані тільки по цьому могли розуміти, що я знаходжуся десь неподалік, тому що на інших він так не реагував. Напевно, Пітер не бачив в мені ні напарницю, ні суперницю, ні навіть людину. Вже не знаю, як небеса могли нагородити таку неприємну людину зовнішністю янгола. Світле волосся хлопець зазвичай зачісував до заду, гладка шкіра обличчя не мала жодного недоліку. Ні родимки, чи хоча б ямочки від вітрянки. А очі... я майже не розрізняла їхній рідний колір, настільки криваво-червоні плями полонили світлу чи то блакитну, чи то сіру райдужку. Пітер послав мені викликаючий погляд, а я схрестила руки на грудях.

Чому знову я?

— Тессо, зазирни Пітеру в очі і уяви, як твоя енергія передається йому. Можеш взяти його за руки чи говорити з ним. Головне, щоб твоя емоція наповнила його.

Вже доторкатися до нього точно не буду. Та й мило потеревеніти в нас теж наврядчи вийде. Хотілося просто швидше з цим покінчити, щоб він припинив буравити мене поглядом. Я уявила його крихітне кам'яне серце й те, як відраза, відібрана у дівчини, топить його самолюбство, що просочило нещасний маленький орган. Як темні потоки енергії оточують його, проникаючи всередину. Звісно, нічого такого не відбулося. Щоб відбулося, Пітер вже б кашляв смолою.

Пітер, посміхаючись, пропалював мене своїм отруйним поглядом. Він мав такий вид, наче переміг. Виграв парі. Скрутив шию кролику. Я відвела погляд, безсильно опустивши руки.

— В мене не виходить. Я не така сильна, як... інші.

Визнати, що я не така сильна як він, було рівнозначно поклонінню його отруйному его. Пітер переможно посміхнувся.

— Саме так! Нарешті вона зрозуміла це, я вже думав твого мозку й на таку дрібницю не вистачить, — виплюнув Пітер і відсахнувся, ніби йому було бридко навіть стояти поруч. — Вона ніхто, якого біса вона тут робить? Нас має бути семеро, а вона просто помилка, збій в природі. Підкидьок!

Здавалося, зараз нас дійсно стане семеро. Руки стиснулися в кулаки, і я зробила крок вперед. Пітер не зрушив з місця. Йому ж гірше. Його образи вже остогидли.

— Неперевершено! — Єва плеснула в долоні і втиснулася між нами. — Неймовірно, ти навіть не доторкнулася до нього. Будь впевненішою в собі, Тессо, в решті решт в тобі вживаються всі сім емоцій. А тобі, юначе, раджу навчитися, як поводитися з дівчатами. Двісті років тому тебе б відшмагали за таке ставлення до панни. Малкольма відшмагали, і зробив це Грегорі, просто щоб ти знав.

Марлі захихотіла, а Єва грайливо підморгнула їй. Пітер украй розгубився, розуміючи, що тільки що наговорив. Не знаю, що його збентежило більше: мій виграш чи догана за неетичну поведінку. Але навіть мій мозок, як він виразився, зрозумів, що я дійсно впоралася. Хоча він і казав, що я слабка, насправді таким почувався сам. Я зайва, проте вже відкрила себе стихії вогню, й справлялася з декількома емоціями одразу, а це вибивало всіх з колії. Особливо такого бовдура як він.

Все ж тяжко було повірити, що це моїх рук справа, адже Пітер показав свій буденний настрій.

Потім ми по колу передавали один одному емоції. Останнім мені дістався Даррен, тому з цього заняття я йшла з легким присмаком горя у роті. Марлі залишилася з мамою, хоча попереду на неї ще чекало володіння стихіями. Якось я бачила у неї ноутбук, треба буде змусити їх подивитися «Хоробру Серцем». Звичайно, якщо тут був інтернет. Ніколи б не подумала, що зможу стільки прожити без свого ноутбуку та телефону. Хоча друзів, з ким я могла б спілкуватися, у мене все одно не було, як і часу через постійні тренування.

Цього разу одяг ніхто не вкрав. Хоча їм не вистачило б часу, тому що я била усі рекорди по швидкісному миттю. Все ж напруга переслідувала мене, немов привид, особливо, коли знала, що десь поруч вештався Пітер.

Дзеркало показувало, що синці на спині почали набувати кольору мантії Мерліна. Радій, що кості цілі, і тебе в цьому запиленому мішку не поховають, — прошепотів внутрішній голос. Також він запевнив, що Пітер з радістю очолив би церемонію прощання й штовхнув серцезворушну промову.

Прихопивши з фруктової корзинки зелений банан, я піднялася до бібліотеки. Ще на сходах мене обкутав чарівний аромат старого пергаменту й шкіри. Мерлін сидів на підлозі, навіть не в кріслі, між горами книг, що підпирали стелажі коло дальньої стіни. Цікаво, він взагалі не думав про комфорт? Вартовий помітив мене не одразу. Я навіть встигла краще роздивитися, як супилося його чоло, коли чоловіку щось не подобалося, і як швидко його яскраво-сині очі металися від речення до речення.

— Ох, Тессо, ти тут? Котра година? — схопився Мерлін, озираючись в пошуках наручного годинника, що валявся на одній з книг. — До мене заходила Єва. Вона хвалила тебе, і їй дуже не подобається те, як до тебе ставиться Пітер. Фред з Малкольмом теж задоволені твоїми стараннями, кажуть, ти успадкувала від Семюеля найкраще. Я з ними згоден.

Старійшина гордо усміхався, ніби я була його власною дитиною, поки одягав годинник на руку. Я відмахнулася на частині про Пітера. Адже він з усіма так, просто мені діставалося трохи більше. Гаразд, набагато більше. Проте було б гірше, якби він зненацька став занадто добрим. Від самої думки про це тіло здригнулося.

— Думаю, у мене все виходить, тому що Вартові дев'ятнадцятого покоління чудові викладачі. А Єва просто неймовірна жінка.

Було дивно називати Єву жінкою, коли вона виглядала як ми. Проте справжній вік і факт, що вона мала двох дітей, безперечно вимагали хоча б такого статусу.

— Так, Єва була старанною ученицею. Враховуючи те, що їх було тільки дві дівчини — Єва та Лаура, хлопці часто нехтували їхньою компанією. Ось тут вони й відрізнялися. В той час як Лаура намагалася добитися їхньої уваги, Єва з ранку до ночі робила все, щоб стати кращою. Можливо, саме тому вона й відкрила для себе водну стихію.

Він усміхнувся сам собі, згадуючи минуле. Я любила, коли вони ось так випадково згадували якісь моменти.

— Мерліне, мама й далі мовчить?

Чоловік підвів погляд на мене і з жалем кивнув. Звісно, я розуміла, що він розповів би мені, якщо б щось стало відомо, але незнання вбивало. Погляд інстинктивно ковзнув до дерев'яного корабля, що увінчував один зі стелажів. Я помітила його ще під час чергових нічних посиденьок. Тоді Мерлін і розповів, що багато років тому юна помічниця Елізабет закохалася в цей фрегат з першого погляду і вирішила створити особисту колекцію. На жаль, усі двадцять два кораблики перетворилися на попіл.

— Тоді не відволікаю.

Старійшина усміхнувся і знову занурився в читання. Невже людина, що прожила майже дві тисячі років, досі не прочитала всі книги цієї бібліотеки? Це здавалося неможливим. Особливо, коли більшу частину він написав самостійно. Але якщо подивитися під іншим кутом, саме під тим, під яким тут знаходилися тисячі книг, навіть такому любителю почитати, як я, здавалося, що прочитати їх всі просто нереально.

Відсутність новин від мами засмучувала. Чому вона не виходила на зв'язок? Може, з нею щось сталося? Чому ніхто не намагався шукати її? Питань, як завжди, було більше, ніж відповідей.

Якщо Мерлін вже всередині, значить, поки я милася, заняття закінчилося. Щось вони сьогодні швидко. Я спустилася на низ.

Дон. Я втихомирила бажання тріснути його по голові, з такою зневагою чоловік проводжав мене поглядом. Чому саме він був одним з помічників відтінків, коли останнім запропонує нам допомогу? Це було вище мого розуміння. Зв'язки? Чи можливі взагалі в ієрархії Вартових зв'язки? Може, його дід був Вартовим?

Сонце вже починало опускатися, проте спека навіть не думала поступатися місцем вечірній прохолоді. Туристи снували навкруги, немов мурахи. Підозрюю, що за час перебування тут я потрапила не на один знімок з горезвісним монументом Центра Світу. Треба буде хоча б раз піднятися на оглядовий майданчик, може, я навіть відчую себе звичайною людиною. Якщо, звісно, мене не пристрелить якийсь кілер.

За останні дні постійної ходьби до нашого дворику я настільки звикла до цієї доріжки, що могла б йти нею навіть з заплющеними очима. Площа, готель з басейнами, направо, декілька кам'яних будинків за височенними огорожами, наліво і прямо до трьохметрової огорожі, що підпирала гори.

— Марлі?

Я зачинила ворота і оглянула умовну частину для медитацій. Дівчина стояла коло дерев, спиною до мене, і її плечі здригалися від тихого плачу. О ні.

— Марлі.

— Я слабка!

— Що ти таке кажеш?

Я наблизилася до подруги, картаючи себе за те, що не виділила часу на розмову раніше. Я відчувала, що іноді їй бувало ще тяжче, ніж мені, але не розуміла чому.

— У мене не виходить. Не виходить зі стихіями.

Я погладила її по спині, намагаючись вгамувати тремтіння. Це ж не привід для сліз. Може, тільки Сенер в нашому поколінні і відкриє для себе стихію. Ну і я. Може, вона вважала, що мусить відкрити для себе стихію, тому що її мама володіла водою?

— Марлі...

— Що, без допомоги матусі ти ніхто?

Нудотно солодкий голос Пітера за спиною змусив нутрощі зав'язатися в вузол. Прокляття, тільки його й не вистачало! Звідки він взявся? Невже стежив за мною?

— Геть. — Я тицьнула пальцем в сторону воріт. — Ми й без твого величезного его розберемося.

Куточок його губ припіднявся в викликаючій посмішці.

— Навіть якщо я піду, правда не зникне, і вона це знає.

Марлі схипнула і здригнулася. Невже в його душі немає й краплі людяності? Як він смів? Нам ще двісті років жити разом! Мимоволі складалося враження, що він навмисне провокує мене залишити цей світ без Хранителя Злості.

— Забирайся! — прошипіла я, стиснувши руки в кулаки. Як небеса могли вибрати таку сволоту на роль захисника світу?

— Невже ти злишся, підкидьку? — На його паскудному обличчі засяяла повноцінна посмішка.

— Тесс, не треба, — хлипнула Марлі, хапаючи мене за лікоть.

Я пропустила її пересторогу повз вуха. Якщо вона сама занадто сором'язлива, щоби закрити йому рота, я зроблю це за неї. Вже давно пора провчити його. Пітер використовував на мені свої сили, змушуючи злитися, тож нехай пожинає плоди свого труда.

— Йди звідси по-доброму, Пітере, або твій довгий язик постраждає.

— А що ти можеш зробити крім порожніх погроз, кинутих в мою адресу? Ти ні на що не здатна, підкидьку. Без Єви та Мерліна ти теж ніщо.

Він схрестив руки на грудях і підняв брову. Гнів захлеснув мене хвилею жару. Кулаки стиснулися ще сильніше. Все-таки він не цінував свого язика.

Посохлі дерева навколо галявини злякано заколихалися. Якщо Пітер використовував на мені свої сили, то йому більш ніж вдалося. Навіть виправдовуватися не доведеться. Пальці почали іскритися, як і трава навколо нього. Хлопець нервово озирнувся навколо себе, тепер його самовпевненості поменшало. Марлі щось прошепотіла за спиною.

— Досить! — прогримів жорстокий голос Грегорі, змусивши серце підскочити до горла. Старійшина влетів на галявину разом зі схвильованим Мерліном. — Пітере, здається, я відправив тебе допомогти хлопцям зі спортивним обладнанням! Негайно! Марлі...

— Тихіше, Грегорі, не гарячкуй, — спокійно попросив Мерлін, зупиняючи колегу. — Дитино, повертайся до Центру, відпочинь.

Подруга невпевнено кивнула й попрямувала до піраміди, немов привид, похитуючись на вітрі. Грегорі схопив Пітера за плече і потягнув на частину для занять самозахисту. Сподіваюся, те, наскільки незадоволеним виглядав наставник, зіграє з хлопцем злий жарт.

Мерлін наблизився до мене з неприхованою наснагою на обличчі. Не схоже, що він хотів дорікнути мені за чергову нестриманність, хоча навіть я розуміла, що трохи перегнула палицю.

— Ти так швидко пішла. Тессо, здається, я нарешті щось знайшов!

Мерлін пропустив мене вперед. Інстинкти вмовляли кинутись бігом до настільки довгоочікуваної знахідки, але повага до часу, що старійшина витратив на її пошуки, сповільнювала ноги до швидкої ходьби. Дорога до Центру злилася в нечітку пляму з яскравих убрань туристів і кармазинової пики Дона. Напевно, його знову хтось засмутив.

Від нетерпіння я перескакувала одразу через декілька сходинок, навіть не згадуючи про те, як ще вчора мішком картоплі котилася з них вниз.

— Це записано в одному з найстаріших сувоїв, що зберігаються у нас. Оскільки більшість записів було знищено під час Великої Чистки десятого покоління, цей — єдине, що ми маємо. Було складно розібрати діалект, навіть незважаючи на те, що сувій старший від мене лише на двісті років. З віком деякі речі, котрі більше не використовуєш, забуваються.

Але ж дійсно, якщо говорити про цю людину... Мерлін реально пережив такий розвиток та еволюцію навіть найпростіших речей, що його мозок, напевно, буде крутіше будь-якого комп'ютера. Чого не скажеш про легені. Тяжке дихання Мерліна луною відбивалося від стін піраміди, немов бурчання старенького двигуна.

— Що за Чистка? Я багато разів зустрічала згадки про неї в книгах, проте жодного разу не знайшла точного пояснення.

— Мої наставники розповідали, що в десятому поколінні був Вартовий, один з найсильніших за всю історію. Ніхто не знає, чоловік то був чи жінка, якою той Вартовий керував емоцією, проте точно відомо, що Спустошувачі вирішили знищити його. Воно й не дивно, — зітхнув він, а я лише знизала плечами у відповідь. — В Чистці вижили тільки двоє Вартових. Ця жахлива різанина трапилася за дев'яносто років до зміни покоління. Вони й навчали мою групу. Майже уся інформація про перші десять поколінь була знищена. На жаль, моїх наставників не стало занадто рано, і вони не встигли всі свої знання перенести на папір.

Нарешті ми дісталися бібліотеки. Мерлін підвів мене до столику коло стіни. Він був повністю завалений книгами, що викликало думки про його скоре руйнування. Посередині усього того хаосу лежав розгорнутий старий пошарпаний сувій. Його края були злегка обгорілі, думаю, він пережив занадто багато в своєму житті. Такі в наш час зберігаються в музеях під скляною вітриною чи в спеціальних тубусах, схованих під замком в архівах.

— В ньому йдеться про десяте покоління. Більшість інформації стерто часом чи під дією природи, половина здається абсурдом через застарілий діалект кечуа, проте тут абсолютно точно мовиться про вісьмох Вартових. Складається враження, що хтось навмисне хотів позбавитися цієї інформації, тому людина, котра не знає, що шукає, не звернула б уваги. Як я не звертав геть до цього дня, — пробурмотів Мерлін собі під ніс. — Так що смію припустити, що ти не перший підкидьок, як тебе називає Пітер.

— І більше нічого немає? Наприклад, яка у мене емоція чи щось ще? Чому восьмий згадується тільки в десятому поколінні?

Мерлін безпорадно зітхнув.

— На жаль, більше нічого. Проте це вже щось. Тепер я буду за допомогою всіх можливих способів дізнаватися більше про десяте покоління. Нехай це складно, але не неможливо. Дивися.

Мерлін доторкнувся пальцем вицвілої плямки, що віддалено нагадувала літеру «А»: чітко вирізнявся лише завиток на кінчику. Інші літери, на жаль, роз'їла червона пляма невідомого походження.

— Думаю, ім'я Вартового починалося з літери «А». — Мерлін підтвердив мої здогадки. — Я спробую зв'язатися зі старими друзями, вони багато подорожують, тому іноді бувають просто невловимими. Цілком можливо, що в їхній колекції раритетів міг завалятися схожий сувій.

Я кивнула.

А якщо б у нас не було Мерліна? Зі всього, що було написано на цьому напів зруйнованому аркуші паперу, я не розібрала й слова. Незнайомі символи, затерті чорнила, обірвані края. Застарілий діалект кечуа... Ми б ніколи його не переклали. Кечуа — це ж мова корінних жителів Еквадору.

Можливо, сувій був творінням наставника Мерліна, що забрав його з Каледонії. А може, автором був той самий «А». Тільки коли відійшла від столу, зрозуміла, що віддалений стукіт в вухах був моїм власним серцебиттям. Сівши в крісло, я заплющила очі.

— Дитино, все гаразд?

Кивок.

— Тессо. — Я відкрила очі і зустрілася з теплим поглядом Мерліна. — Сподіваюся, тепер ти не сумніваєшся в тому, що є частиною сім'ї?

Я подумала про Марлі і Даррена. Про Адріана. Вистачило тижня, щоб прив'язатися до них. Як вистачить лише митті, щоби цей зв'язок зруйнувати. Напевно, Мерлін прочитав це на моєму обличчі, тому що трохи розчаровано відвів погляд.

— Твої побоювання зовсім не безпідставні, Тессо, але не дозволяй їм обмежувати свої почуття.

— Краще встановити певні межі, ніж намагатися наново зібрати серце. Один уламок вислизає. Завжди.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.