Розділ 16

Погляд зупинився на простягнутій долоні Адріана. Його запрошення викликало бурю змішаних емоцій, від чого я на мить навіть втратила мову.

По-перше, він запропонував потанцювати. По-друге, так дивився на мене, ніби думав, що зможу відмовити. Метелики в животі закружляли в радісному танці і залоскотали нутрощі. Погані метелики! Це всього лише танець. Намагаючись подумки приспати їх, я усміхнулася і кивнула.

Він дійсно думав, що можу відмовити? Адріан з полегшенням повів мене у натовп танцюючих. Можливо, якщо б знав, що коїлося в моєму шлунку, змінив би рішення і втік.

Я поклала руки на його плечі, а він в свою чергу обійняв мене за талію. Тепло його долонь проникало крізь тканину нового топу, збуджуючи кожний нерв в тілі. Ми похитувалися під чудову мелодію Two Feet. Як на мене, все було просто чарівно. Гаразд, майже все. З його боку все ж таки відчувалася деяка скутість, що не дозволяло до кінця розслабитися. І я ніяк не могла второпати — це моя провина чи його. 

Я намагалася позбавитися цієї думки і зосередитися на тому, що це один з найприємніших моментів за останній час. Хоча й цілковито неочікуваний. Цілком імовірно, все дякуючи його манері спілкування, котра межувала між повним ігноруванням та поцілунками в маківку. Такі собі американські гірки.

Адріан майже від початку танцю дивився кудись вдалину, але мені вистачало й цього. Для першого кроку все було доволі непогано. Я відчувала хвилі спокою, що колисалися в ньому подібно до моря в погожий день. І щось ще. Щось зовсім йому не притаманне.

Перериваючи роздуми про ці дивні дрібниці і широкі плечі Адріана, по шиї пробігся вже знайомий холодок. Він спустився вниз по хребту, немов слизький гад, і не віщував нічого хорошого. Це могло означати тільки одне, як доказувала практика.

Поклавши голову Адріану на плече, я оглядала танцюючих в пошуках допитливого погляду, котрий викликав настільки неприємне відчуття всередині. Може, це параноя? В решті решт, тут повно людей. В будь-якому разі хтось витріщатиметься, навіть не спеціально. Ба більше, тепер я не самотня в своєму тлінному смертному тільці та маю в рукаві парочку захисних козирів.

Вже не сподіваючись, я хотіла зосередитися на важливіших деталях на зразок лінії щелепи Адріана, проте в останню секунду помітила сусіда Сенера та Даррена. Хлопець танцював з Рейвен, та його погляд був прикутий до нас. Пильний, немов він також намагався згадати, де ми бачилися раніше. Напевно, чуття Вартових дійсно гостріше, ніж у звичайних людей, коли я навчилася відчувати погляди хлопців на відстані п'яти метрів. Чи це моє шосте чуття? Ані те, ані інше нічого хорошого не віщувало.

Не подобався мені цей тип. Я поклала голову на груди Адріана так, щоб надокучливий спостерігач зник з поля зору, і насолоджувалася моментом. Бо хто зна, коли щось подібне трапиться знову?

Мелодія скінчилася, розбиваючи серце, Адріан ввічливо поцілував мою долоню і зник так само раптово, як і з'явився. Година наближалася до одинадцятої, тому всі новоприбулі вирішили не випробовувати долю першого ж дня, порушуючи правила Аманди, та розійшлися по кімнатах.

— Рейвен, швидше, ти тут не сама!

Моє терпіння безповоротно згасало, немов останні іскри на згарищі. Дівчина сиділа в душі вже сорок п'ять хвилин, гарячу воду мали вимкнути через п'ятнадцять. Принаймні щось таке почув Сенер, коли знайомився з тими, хто приїхав ще зранку. Може, піти до них? Даррен хвалився, що їм дісталася кутова кімната прямо під нами, тому не доводилося ділити ванну ще з однією кімнатою, як Каю, Адріану та Пітеру. Сподіваюся, сучий син якогось вечора не забуде один зі своїх ножів коло дзеркала. Ось тоді з нами точно ніхто не вийде на контакт.

— Швидше, будь ласка!

— Сподіваюся, твій вереск не чутно за межами кімнати, інакше сюди відправлять ратувальний загін.

— Може, це б змусило її зад вийти з ванної?! Рейвен, виходь!

Звісно, Марлі могла спокійно сидіти і фарбувати нігті: вона ж займала ванну першою, а мені так сильно не пощастило. Я вже занесла руку для наступного удару, але двері відчинилися, і в проході з'явилася Рейвен, оточена парою від гарячої води. Вона оглянула мене нудьгуючим поглядом, намагаючись прирівняти до блохи, і пішла до свого ліжка.

— Вичистила кожну лусочку? — поцікавилася Марлі, оглядаючи Рейвен. Думаю, це якось пов'язано з жартом Сенера про зміїне кодло.

— Використала всю дотепність?

Марлі закотила очі і продовжила наносити бузковий лак на нігті правої руки. А чи не жбурнути в Рейвен вогняною кулею, щоб її шкіра з почервонілої від гарячої води перетворилася на вугільно-чорну? Я неохоче проковтнула свій блискучий план і зачинила двері до того, як він втілився в реальність.

Ванна була невеличкою кімнаткою, простір котрої займали дерев'яна шафка з раковиною, маленьке дзеркало і душова кабіна з матовими скляними дверцятами, що не дозволяли побачити людину всередині. Стіни і підлога були вкриті холодною плиткою світло-бежевого кольору, затертий килимок лежав під душовою кабінкою. З усією повагою, навіть ця комірчина виглядала затишніше, ніж душові в Центрі.

Це, напевно, був найшвидший душ в моєму житті, адже щойно я нанесла шампунь на волосся, теплий досі потік води змінився крижаним. Мій вереск, імовірно, було чутно навіть в крилі персоналу. Хлопці під нами стовідсотково чули. Натягнувши на себе піжаму, я повернулася до кімнати. Головне не дивитися в бік Рейвен, що вже солодко спала, уникаючи світла ліхтаря за допомогою маски для сну. Марлі теж засинала, завбачливо залишивши руки над ковдрою. Я не пам'ятала, коли востаннє ночувала зі стількома людьми в одному приміщенні.

Накрившись ковдрою, що товщиною більше нагадувала два зшитих між собою простирадла, заплющила очі. Кількість пуху в подушці не вберегла навіть від товстих швів матрацу, що впиралися в щоку, скроню та губу. Тим не менш, я навіть не встигла підсумувати день, раптово провалюючись в сон повний мерців.

* * *

Через нову звичку прокидатися зі світанком — вмиватися мені пощастило першою. На подив, сьогодні мені снився тільки Салазар. Один. Як зараз пам'ятаю кожен опік, котрим мій мозок дуже артистично нагородив його обличчя. Рейвен пару разів поцілила в мене чи то роздратованим, чи то тривожним поглядом, схиляючи до думки: «А чи не розмовляю я уві сні?».

О 08:00 в двері постукав хлопчик років дев'яти, нагадуючи, що час прокидатися. Дівчата вставали не так легко, як я. Ми одягалися в тиші, напевно, тому що звикли до самотності, що мешкала з нами в кімнатах в Центрі. Виявилося, що у Рейвен над тазовою кісткою набите татуювання. Невеличка літера «Р», виведена каліграфічним почерком. А у Марлі прямо між лопатками, немов сузір'я, в ряд розташувалися маленькі родимки.

На ранкове тренування з елементами йоги, про яке нагадав хлопець, що будив нас, всі мали зібратися на березі озера. Висхідне сонце визирнуло між деревами. Помаранчеві промені, пробиваючись крізь проміжки між стовбурами, смугували вранішнє повітря. Лісова прохолода мурахами пробіглася по шкірі. Ми зустрілися з хлопцями коло входу в наше крило.

— Хтось не виспався, — проворкував Сенер, хапаючи Рейвен за щоки.

— А хтось зранку раніше хоче відхопити, так? — буркнула Рейвен, скидаючи його долоні.

Заклавши волосся за вуха, дівчина відтягнула вільну бордову футболку, крізь котру було видно лямку чорного спортивного топу. На наші тренування вона так не виряджалася. Ось Марлі не зраджувала собі і одягнула старенький зелений спортивний костюм.

— А ти себе бачив в дзеркалі? — посміхнувся Кай, спробувавши привести до ладу волосся Сенера.

Поки ми йшли до пляжу, я майже на фізичному рівні відчувала сонні погляди дітей. Хоча, якщо подивитися їхніми очима, то ми й справді значно вирізнялися. Більшість дітей була в спортивних костюмах темніших кольорів, в той час як кожен з нас, якоюсь мірою, дотримався кольору своєї емоції.

Я настільки звикла до цього дрес-коду, що забула, наскільки чудернацько ми виглядали. Добре хоч, що Кай та Сенер урізноманітнили вбрання білими футболками, а Даррен притаманний йому синій замінив на чорний.

Всі вишикувалися в три шеренги один за одним, і ми надали перевагу дальній шерензі. Діти навколо енергійно перешіптувалися між собою, знайомилися, обговорювали щось.

Здавалося, що у мене зараз почнеться напад клаустрофобії серед цього натовпу. І, по-моєму, Марлі та Пітер почувалися ідентично. Їхні очі були однаково розширені, руки схрещені на грудях в захисному жесті. Дідько, та Марлі навіть стояла поряд з Пітером! Чого не можна було сказати про мою недогумористичну зграйку. Вони були готові відкритися всім і кожному.

Незабаром з'явився наш тренер, потираючи опухлі очі. Це був лисенький чоловік років тридцяти, котрий, імовірно, ненавидів свою професію. Його обличчя навіть нагадувало вираз, з котрим ніколи не розлучався Грегорі.

— Здається, хтось все ж відшукав алкоголь у вчорашньому пунші, — зі смішком прошепотів Кай, поки чоловік представлявся і коротко пояснював, що ми будемо робити на цих тренуваннях.

— Не дивно, що саме ти це помітив.

Рейвен невинно розминала шию збоку від Сенера, поки Кай намагався спопелити її поглядом. Адріан, що стояв поруч, торкнувся його плеча, закликаючи не звертати уваги.

— А ти зранку раніше вирішила підняти всім настрій, так? — Мій голос сочився медом, змішаним з дьогтем.

Марлі нервово озирнулася. Може, подруга подумала, що я не втрачу можливості допомогти Каю закопати гадину.

— Починаємо!

Тренер, імовірно, закінчив зі вступною промовою, тим самим викорінюючи в зародку той самий конфлікт, про які нас попереджали Мерлін і Грегорі.

* * *

— Ноги моєї більше тут не буде! — виплюнув Пітер, доповнивши свої слова тяжкою лайкою.

За сорок п'ять хвилин принизливих вправ я декілька разів замислилася над тим, що краще б Пітер знову відбив мені нирку. Ця розминка, розтяжка та пара поз, що пародували йогу, зовсім не задовільнити мого тяжіння до фізичного удосконалення. Діти сміялися та перекривляли тренера, показуючи реальну реакцію на цей спорт. Цікаво, куди дивилася Аманда?

На подив, ми з Каєм цілком і повністю підтримали точку зору Пітера. Дивлячись на подібний розвиток подій, Даррен перехрестився і підняв руки догори, ніби дякував небесам. Так, колаборація між нами була випадком одиничним. Я навіть не помітила, як Марлі та Сенер, за котрими ми слідували, обговорюючи навчання тут, привели нас до їдальні.

— Мені здається, чи пахне яблуками? — замріяно поцікавилася я, вдихаючи солодкий аромат з домішкою кориці, що витав в приміщенні.

— Обожнюю яблучні пироги. — Кай вже майже пускав слину на моє плече, витріщаючись на смаколик. Випічка майже сяяла, заманюючи дітей до пункту видачі їжі.

— А яку їжу ти не обожнюєш? — захихотіла Марлі, відсунувши його назад, і стала поряд зі мною.

— Оливки. Ненавиджу оливки, — видавив Кай, і, здається, навіть здригнувся.

— Я думала, ти всеїдний, як і Даррен.

— Гей, я теж багато чого не люблю, — заперечив Даррен, відповідаючи на мою заяву.

Він виглядав цілком впевненим в своїх словах, та на моїй пам'яті Даррен лише одного разу відмовився від склянки молока.

— Наприклад? — з недовірою запитав Адріан. Імовірно, він подумав про те ж саме.

— Болгарський перець.

— Що тобі зробив болгарський перець?

— А тобі оливки? — з викликом запитав Даррен. — Він же гіркий, чуваче, як його можна їсти?

На обличчі Кая застиг вираз щирого здивування.

— Гіркий? — не розуміючи, прошепотіла Марлі, і її обличчя повністю відображало мої власні емоції.

Я знизала плечима і не стала розвивати цю тему, адже сама вважала бридкою руколу, котру так обожнював Пітер. Я вже бачила, як в шкільних підручниках майбутнього пишуть, що третя світова війна почалася через руколу. Ця огидна трава не заслуговувала на таку честь.

Сенер навіть не брав участі в дискусії. Бідний хлопець так смикався від нетерпіння, що я мимоволі почала переживати, хоч би він не знепритомнів від голоду в очікуванні хоча б шматочку. Всі ми зголодніли. Але абсолютно точно не від фізичного перенавантаження. Мій живіт вирішив не зраджували традиціям і видавав чудернацькі звуки, звертаючи на себе занадто багато уваги.

— Все ж який запах, — зібравши волосся в хвіст, простогнала Марлі.

Так, наш Центр таким однозначно похвалитися не міг. Черга була дійсно довжелезна, та, вичекавши п'ять нескінченних хвилин, ми все ж всілися за свій вчорашній столик. Пристойних розмірів шматок яблучного пирога та склянка апельсинового соку нагадували про шкільний кафетерій в Канаді. В Еквадорі перевагу надавали міліону різновидів бананів, тому я й забула, коли востаннє їла яблука.

Ми снідали всі разом, навіть Рейвен вирішила не відлучатися сьогодні, принаймні поки. Хлопці все намагалися стягнути пиріг з її тарілки, поки дівчина уважно роздивлялася натовп.

— Гей! — обурилася вона, коли Каю нарешті вдалося вкрасти шматочок.

— Ти скануй їдальню і далі, дивися, вкрадуть не тільки пиріг, — кпив Кай, наочно облизуючи пальці.

Тепер вже Сенер смикнув Даррена, а Адріан заглушив смішок ковтком соку. Марлі вщипнула мене за ногу, ніби я й сама не помітила цю коротку любовну сварку. Незадіяним залишився лише Пітер. Часом я думала, що він виріс з подібної поведінки ще до п'ятого дня народження.

Їжа зникла так швидко, що ми навіть не зрозуміли, чи була вона взагалі. Цікаво, чи можна тут просити добавки?

Після сніданку кожен з нас міг займатися чим захоче, і де захоче. Йти в ліс і купатися в озері, якщо хочеш бути покараним Амандою, займатися спортом чи просто читати в вітальні. Ще ми чули про уроки виживання з нашим тренером, але вирішили, що чоловік зможе навчити лише, як розвести багаття за допомогою спирту з кишенькової фляги.

А ще на невеличкому стенді в вітальні висіло запрошення на групове спілкування з Амандою для тих, кому потрібно було виговоритися. Якщо б була звичайною дитиною, котра взнала, що її удочерили, пішла б. Але на додаток до цього я, здається, була ще Вартовим Емоцій, повелителем стихій і мала візок ворогів на противагу всій цій магії. Якщо я таки виговорюся про те, що мені болить, — мені звідси вивезуть в гамівній сорочці.

Підозрюю, що нашій зграйці буде дещо тяжко звикнути до життя без сталого розкладу.

На виході з їдальні Пітер раптово перегородив нам шлях, змушуючи мимоволі прийняти оборонну стійку. Він що... усміхнувся?

— Що ви думаєте про волейбол?

Марлі, розмовляючи з Дарреном, зупинилася на пів слові. Рейвен вирячила свої великі, занадто нафарбовані для такого місця, очі, а Адріан підозріло примружився. Не знаю, що шокувало більше: те, що ініціативу проявив Пітер, чи те, що він запропонував волейбол, а не полювання на кроликів.

— З задоволенням! — Сенер змовницьки посміхнувся і поплескав Пітера по плечу.

— Тепер все зрозуміло. — Даррен кивнув на руку Сенера.

Буквально на секунду дійсно здалося, що в очах Пітера спалахнув жовтий вогник. Простір наповнився теплом та світлою енергією Сенера. Видно, наша Радість вирішила почати навчання прямо зараз. Причому почати з маленької витівки. Добре, що вони жили в різних кімнатах.

— Не думав, що Пітер вміє усміхатися, коли це не пов'язано з кровопролиттям, — затнувшись, сказав Кай і потер очі.

— Закарбуйте цей момент в пам'яті, тому що до вечора один з нас, найімовірніше, помре в відчайдушних спробах врятувати життя Сенера, — похитав головою Даррен.

— Всі ми чудово знаємо, що це буде Тесса. — Кай послав променисту усмішку у відповідь на мого відкритого рота. — Інші краще уявлятимуть світ без радості, ніж підуть проти Різника.

— А як же командний дух? Недогумористична зграйка. Один за всіх і всі за одного?

— Я тверезо оцінюю свої можливості, люба, — цокнув він.

Ми вирішили поспішити, поки Пітер не прийшов до тями, і не закопав нас на задньому дворі в знак подяки. Всередині з'явилося дивне відчуття, ніби я підіймалася на ліфті, ймовірно від передчуття побачити хлопця в буденній обстановці. До гри долучилися ще декілька чоловік, враховуючи сусіда Даррена та Сенера, що з'явився казна-звідки.

Ми грали командами шість на шість. З волі коротких та довгих паличок, що назбирав Кай, Рейвен та Марлі потрапили до команди противників, а я залишилася з нашими хлопцями. Здається, вже сто років не торкалася до м'яча. Подумки раділа, тому що кожен з напарників палав хлопчачим бажанням виграти, тому те, що не ловила я, відбивали вони.

Через парочку партій, коли азарт оволодів і мною, я ледь не станцювала лімбо, поки відбивала. М'яч вдало полетів до противників, а я полетіла назад. І піймав мене Пітер. Здається, коли зрозуміла це, мене неприховано перетрусило. Ніхто ж не знав, коли вивітриться магія Сенера, і кого Різник покарає першим. Слава Богу, Пітер просто допоміг мені повернутися у вертикальне положення і злегка підштовхнув, щоб прийшла до тями.

Гра проходила доволі весело та безтурботно, допоки в кінці третьої партії Рейвен цілеспрямовано не зарядила м'ячем мені по носі. Дівчина протягом всієї гри незадоволено поглядала на Кая, що стояв збоку від мене. На знак перемоги в цій партії хлопці перекинулися радісними вигуками і рукостисканнями, а Кай, що стояв ближче інших, вирішив ще й обійнятися. Дуже простий та необміркований вчинок.

Рейвен, імовірно, вирішила, що я таким чином зазіхаю на її власність. По губі потік струмочок крові, наповнюючи рот металевим присмаком, в половині обличчя неприємно пощипувало.

Декілька секунд я дійсно намагалася охолонути, як вчив Мерлін. Тессо, це ж не місце для сутичок. Але Рейвен посміхнулася. Чорт забирай, посміхнулася!

Це вже переходило всі межі. Я стерла кров кулаком, світ перед очима накрила багряна пелена. Я втратила контроль. Знову. Поки з-за спини долинали стурбовані питання хлопців, тихо загарчавши, я кинула м'ячем в Рейвен. І, здається, поцілила прямо в живіт.

Якщо бути чесною, я не сподівалася, що буду аж такою влучною. Чомусь зі стрілами такою точною бути не виходило. Рейвен трохи поступилася, але не впала і навіть не спіткнулася. Однак, зігнувшись навпіл, вона почала страждально скиглити. Сусід хлопців підбіг до неї і гнівно поглянув в мій бік.

— Ти ж могла покалічити її. — Він допоміг Рейвен вирівнятися. Обличчя цієї горе-актриси скривилося так, ніби вона з'їла два кілограми лимонів.

Чим? Пошарпаним волейбольним м'ячем? Хіба що вибити зуба. А зубів в животі не було. Марлі, що стояла збоку, кинула в нього погляд повний нерозуміння. «Ти при своєму розумі?» — кричало її обличчя. Кай підійшов до мене та наполовину загородив собою. Я подумки зітхнула. Почалося.

— Серйозно? Здається, ніс кривавить у Тесси.

— Кай...

Я хотіла зупинити друга одразу, адже марно сперечатися з такого роду хлопцями. Особливо, коли ви до неможливості схожі.

— Але вона не мала відповідати злістю.

— Це наші справи, — холодно сказав Адріан, схрестивши руки на грудях.

Ого! Чи це зараховувалося, як спроба заступитися за мене? Кожен з них вже морально готувався до бійки, і це б сталося, якби Пітер зі спокоєм хижака не вийшов уперед. Напевно, він втомився від цієї нещасної сутички. Хто-хто, а Пітер про злість знав більше всіх нас. Хлопець поклав руку на плече Кая, змусивши його замовкнути. Здається, магія Сенера вивітрилася.

— Досить, вони обидві винні. Тессо, ти в порядку?

Я кивнула. Він що?.. Здається, він вперше звернувся до мене на ім'я. Чорт забирай, яке сьогодні число? Мозок підказував, що ця дата стане пам'ятною. Невже вирішив дослухатися до Мерліна?

— Рейвен, ти?

Вона пробурмотіла щось незрозуміле, але вимучено кивнула. Все ж Пітер в її очах мав більше авторитету, ніж Кай.

— Славно, бо я зараз налаштований вбивати, тому не варто спокушати мене, — крізь зуби процідив Пітер, скосивши погляд на Сенера.

Оце вже більш схоже на Пітера. Сенер підняв очі до неба, роздивляючись хмари, ніби це зовсім не він став і причиною, і ціллю Пітера для вбивства. Інші вирішили піти пограти в безпечніші ігри, на зразок монополії, хоча, думаю, в хвору голову Рейвен і там прийшла б ідея, як вбити мене фішкою для гри.

Кай ще раз запитав, чи зі мною все гаразд, тільки більше підігріваючи її фантазію. Я кивнула і сказала, що піду прогуляюся. Так не хотілося по вуха застрягти в їхньому любовному лайні, що втекла не тільки від них, а й від всіх друзів.

На пляжі нікого не було, воно й не дивно, адже в таку спеку тільки я могла замість безпечної прохолоди приміщення залишитися отутечки просто неба. Пара дітей незважаючи на погрози Аманди все ж купалася в озері. Я присіла на камінь під великим дубом, частково ховаючись в тіні. Легкий вітерець під акомпанемент лісних дерев наспівував дзвінку мелодію.

Тато вчив мене слухати симфонію природи ще з першого походу, коли мені було всього шість. Тоді мені здавалося, що в листі дерев ховаються лісні ельфи. І ось, дванадцять років потому я взнала, що він мені не батько, а магія не розповсюджується далі таємного ордену Вартових. Ех, тату, якби ти зараз був поряд з мамою, мені б легше дихалося.

Я заплющила очі і глибоко вдихнула. В носі залоскотало від запаху озера та мокрої землі. Зовсім як навесні після дощу. Підібгавши під себе ноги, я підставила обличчя сонечку.

В вухах луною відбивалися слова сусіда хлопців про те, що я відповіла злістю. Хіба цей бовдур не помітив, що мене спровокували? Хіба він ще не зрозумів, що тепер теж був частиною заплутаних відносин Кая та Рейвен? Взагалі не розуміла, що ці двоє собі думали. Хіба не легше просто почати зустрічатися? Що вони отримували зі своїх взаємних принижень крім головного болю? Особисто моя голова скоро вибухне від спроб зрозуміти їх. Може, я занадто старомодна?

Поринувши в глибокі роздуми про те, як правильніше будувати відносини, я не одразу відчула, що позаду хтось стоїть. І знову ця здібність Вартових відчувати чиюсь присутність. Хоча цього разу спостерігача видав хрускіт гілки. Я озирнулася, і першою думкою, що з'явилася в голові, було: «Чому Вартові не вміють телепортуватися». Чогось я думала, коли пішла, то мене залишать в спокої.

— Я прийшов дізнатися, чи з тобою все гаразд.

Сусід Сенера та Даррена вийшов з-за дерева і підморгнув дівчатам, що проходили повз. А всього п'ять хвилин тому тут не було ані душі. Не знаю, як у інших, але у мене це викликало лише відразу. Закотивши очі, я повернула погляд на озеро.

— Ти щось переплутав. В кроці від смерті була Рейвен.

— Зараз з нею все гаразд.

Я зітхнула.

— То чіпляйся до інших учасниць свого фан-клубу.

— Дівчина з характером рідкість в наші часи. Мене звуть Локі.

Проявом характеру він називав небажання бігати за ним по розпеченому піску? Локі простягнув долоню для стискання.

— Тесса.

Я простягнула руку у відповідь, та замість того, щоб потиснути, Локі нахилив обличчя та поцілував тильну частину пальців. Господи, позбав мене цього. Хіба мало було Кая? Чи янголи таким чином вирішили розважитися у вільний час?

Неочікуваний спалах енергії утворився в місці, де його губи торкалися шкіри, і розповсюдився хвилями по всьому тілу.

— Дуже приємно.

Не сказала б, що це взаємно. Я витягла руку з його хватки, дивуючись енергії, що випромінював хлопець. Цікаво, так бувало зі всіма? Чи різні люди виділяли різну кількість енергії? Чи в цьому полягало наше навчання? Локі вирівнявся, і куточок його губ припіднявся в пів усмішці, утворюючи ледь помітну ямочку на лівій щоці. Волосся кольору стиглої пшениці блищало під променями сонця, поки хлопець очікував продовження розмови з мого боку.

— Якщо ти думаєш, що на мене подіє...

Я не встигла договорити, тому що слова потонули в чиємусь істеричному крикові. Ми з Локі одночасно обернулися до його джерела.

— Вона потоне! Допоможіть! Благаю!

Дівчинка років дванадцяти бігала по пляжу в пошуках допомоги і кричала, вказуючи на того, хто тонув. Беріг був майже порожнім, і крім нас тут прохолоджувалася лише парочка молодших дітей. Аманда мала рацію.

Плавала я добре, — басейн колись входив в список вимог мами відносно мого дозвілля, — тому навіть на секунду не сумнівалася в тому, що збиралася зробити. Єдине, що мене лякало — це не встигнути вчасно. Не хотілося б за двісті років розповідати наступному поколінню, що перебування в таборі мені запам'яталося чиєюсь смертю. Я побігла по гарячому піску, на ходу скидаючи тяжкі кросівки.

— Що ти робиш?! — скрикнув Локі, але я вже стрибнула у воду, і інші крики залишилися поза зоною досяжності.

Вдих. Видих. Потопаюча запливла досить далеко, та я встигла підхопити її за секунду до того, як вона пішла під воду. На цьому коротка мить полегшення одразу ж і припинилася. Дівчинка в панічному нападі, слідуючи інстинктам виживання, почала хапатися за мене, і цим самим топити нас обох. В результаті ми пішли під воду.

Я не встигла навіть вдихнути, вода ринула в ніс та рот, наповнюючи тіло тяжкістю. Свідомістю оволодів колючий страх. Перед очима пливли дрібні бульбашки, було неможливо орієнтуватися. Паніка скувала руки та ноги. Якого біса ти попхалася сюди, Тессо?! Ти ж не рятувальник!

Я з жахом усвідомила, що дівчинка припинила сіпатися. Паніку подолало огидне почуття безсилля. Її обтяжливе тіло потягнуло нас до дна, але пальці мертвою хваткою вчепилися в її шкіру. Ні за що не залишу її тут. В якийсь момент вода навколо завібрувала. Саме це тато б назвав симфонією озера.

До того, як встигла зрозуміти, що коїться, вода під ногами відчутно ущільнилася. Тиск став таким сильним, немов саме озеро намагалося виштовхнути нас назовні. Ще секунда і в легені ринула хвиля кисню. Ми й справді опинилися на повітрі!

Я намагалася рухати ногами, щоб хоч трохи просунутися вперед, та перед очима була лише вода. Я навіть не бачила в якому боці беріг. Обличчя дівчинки набуло блідого відтінку, яким зазвичай могли похвалитися відвідувачі моргу, та навіть це не надало зайвих сил. Ми потонемо.

Може, саме про це молився Пітер, коли вперше мене побачив? А яка ж іронія, що погубить мене саме його стихія. Підтягнувши дівчину, я на секунду пішла під воду. Більше не було ніяких вібрацій. Я раптом відчула себе звичайнісінькою людиною, котра знаходилася в кроці від смерті. Неприємне відчуття.

Я вже була готова познайомитися ближче з озерним дном. Більше не залишилося сил втримувати над водою ні її, ні себе. Паніка поступилася лякаючому спокою. За секунду до того, як здалася натиску стихії, мене нахабно вихопили з обіймів води.

— Нумо, принцесо, не відключайся!

Це був нахабний, наполегливий голос Локі. Хлопець притиснув мене до себе та тягнув до берега, в той час як я не відчувала жодної кінцівки. Здавалося, немовби моя кров тепер циркулювала не по венах, а всередині озера. Коли в очі кинувся наш тренер, що захекавшись витягував дівчинку на беріг, я ніби ожила.

— Чому так довго? — прохрипіла я, випльовуючи воду.

Пальці втиснулися в мокрий пісок, груди здригалися від кашлю, а мозок не міг оговтатися від того, наскільки близько кістлява була цього разу. Випробування вогнем та водою пережиті. Сподіваюся, на цьому список закінчився.

Долоня Локі лежала на моїй спині, поки іншою рукою хлопець притримував моє волосся.

— Сподівався, чим довше буду чекати, тим більше шансів, що доведеться тебе реанімувати. До того ж, спробувала б вмовити ту божевільну, що носилася пляжем, побігти за тренером. А поки він прибіг... теж мені вчитель фізкультури. В свій захист скажу, що пройшло лише дві хвилини з моменту, як ти героїчно кинулася в воду.

Локі допоміг мені припіднятися, і я слабо усміхнулася йому. Як-не-як, хлопець врятував мене. Та й дві хвилини були дійсно коротким терміном, навіть якщо для мене він тривав вічність.

Тренер робив дівчинці непрямий масаж серця, змусивши биття власного серця завмерти. Примарний передсмертний спокій знову поступився місцем паніці.

Вона закашлялася. Виплюнувши тонну води, мала налякано озирнулася. Я полегшено видихнула, усвідомивши, що весь цей час не дихала в очікуванні, а моя рука стискувала коліно Локі. Хлопець позаду теж видихнув. Невже він хвилювався так само сильно як я? Тільки-но вирішила, що все позаду, як озвірілий тренер почав дерти горлянку, жахаючи всіх присутніх.

— Хіба вам не казали далеко не запливати? Чому ніхто ніколи не слухається?! Чому через вашу дурість ми потім маємо рятувати і ще й жаліти вас?!

Ще трохи і з його рота полилася б піна. Бідолашна дівчинка, що на мить опинилася по інший бік життя, розплакалася ще сильніше. Я б на її місці краще залишилася на дні кормити рибок. Діти, що встигли збігтися на крики, обступили нас та мовчки спостерігали. Мої пальці ще сильніше втиснулися в ногу Локі, коли терпець вкотре за сьогодні урвався.

— Замовкніть, будь ласка!

Тренер шоковано поглянув на мене, а Локі позаду здригнувся. Голос був жахливо охриплим і лякав мене саму.

— Хіба Ви не бачите, що вона й так налякана? Дівчинка майже померла, а Ви горлянку рвете через те, що довелося відірватися від...

— Бобе, віднести бідолашну в медпункт. Негайно!

Голос Аманди прогримів в повітрі, змушуючи присутніх обернутися. Слава Господу, мене перебили перш ніж встигла згадати про любов тренера до його фляги при всіх цих дітях. На половині малюків і так обличчя не було. Наш з чоловіком зоровий контакт перервався, і я підповзла до зарюмсаної дівчинки.

— Не бійся, все позаду. Все буде добре.

Дівчинка припинила скімлити і, дивлячись мені у вічі, кивнула. В великих бурштинових очах спалахнув зелений вогник. Я відчула, як моя кров поглинула страх та паніку, що покинули бідолаху. Боб з трудом підійняв її на руки, хоча мала важила в п'ять разів менше, ніж він, і поніс до будинку. Аманда, впевнившись, що зі мною все гаразд, побігла слідом, пообіцявши, що поговорить зі мною пізніше.

— Та ти справжня чарівниця! Як легко її заспокоїла.

Локі дивився на мене тим самим пильним поглядом що й раніше, голос звучав невимушено, та я все ж відчувала в ньому ледь помітні нотки подиву. Еге ж, чарівниця.

— Просто треба говорити спокійно, а не верещати, як це робив Боб.

— Звісно.

Хлопець дивився так ще мить, після чого знову криво посміхнувся.

— Ну, принцесо, ти так і не закінчила свою думку, перш ніж героїчно врятувала бідолашну потопаючу.

— Не називай мене... — Я затнулася, розуміючи, що він таким чином також провокував мене. — Так, я хотіла сказати, що на мене твої штучки не подіють.

— Вони діють завжди.

Локі нагородив мене доволі впевненим поглядом, коли здалеку почулися нові голоси.

— Не в моєму випадку.

З волосся на щоки Локі стікала вода, і він знизав плечима з виразом обличчя «всі-ви-так-кажете». З-за дерев вибігли Марлі та Адріан.

— Здається, це вже твій фан-клуб, — прощебетав Локі і допоміг мені піднятися.

— Дуже дотепно.

Я вирвала руку з його хватки. Єхидно посміхнувшись, Локі позадкував. Адріан оглянув нас незадоволеним поглядом, а Марлі накинулася з обіймами, від чого весь її одяг одразу ж змок.

— Коли ти вже припиниш влізати в небезпеку? Налякала нас до смерті.

— Коли небезпека припинить йти мені назустріч — тоді і припиню, — засміялася я, після чого довелося закашлятися. Занадто багато води на сьогодні.

— Боюся, в такому разі комусь завжди доведеться бути поряд, тому що небезпека прийняла на себе роль нашої тіні, — зітхнув Даррен.

Марлі згодно кивнула, скидаючи мокре волосся з мого обличчя. Локі пішов зі стурбованою Рейвен, котра вже, напевно, складала легенди про його героїзм. А я замислилася над тим, наскільки Даррен завжди мав рацію.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.