Розділ 17

Перший тиждень промайнув непомітно, хоча й значно відрізнявся від буденного життя в Центрі. Як мінімум, різноманітність облич була ширшою, ніж обличчя Мерліна зранку і Грегорі увечері. А як максимум, відсутність тренувань та сталого графіка на початку призводила до того, що особисто я губилася у просторі та часі.

Всі ми щоденно практикувалися у взаємодії з емоціями дітей. Це здавалося і легким, і неймовірно тяжким водночас. Все ж працювати з тим, кого ти вже знаєш, — було простіше. В принципі, як і простіше допомогти комусь абстрактному, кого підкинула сфера, хто не міг розплакатися у тебе на плечі.

Моєю улюбленицею стала дванадцятирічна Кортні, котру я на дев'яносто сім відсотків врятувала від потоплення. Саме такий підрахунок мені люб'язно надали аналітики в обличчі моєї недогумористичної зграйки. На початку я відвідувала її в медпункті, а потім вона вже зі своєї ініціативи постійно перебувала десь неподалік. На йозі зранку, в їдальні, в вітальні, вона навіть спати не йшла, поки не побажає мені доброї ночі.

Це було навіть приємно. У бідолахи був цілий вагон фобій, звісно, я усвідомлювала, що вона має боротися з ними самостійно, але коли вже я тут... Що ж, я стала кимось на кшталт її янгола охоронця.

Рейвен десь постійно зникала з Локі, думаю, вона вирішила, що його одного вистачить на все її навчання. Цікаво, які були в нього проблеми, що він потрапив до цього табору? Недостатньо людей поклонялися його зірковій величності в звичайному житті?

Даррен і Марлі стали майже нерозлучні. Не раз увечері їх можна було знайти на березі коло озера. Подібне спостереження гріло душу та змушувало менших дівчаток замріяно зітхати. Після того, як мало не потонула, Сенер і Кай не залишали мене на самоті навіть на п'ять хвилин. Я офіційно стала повноцінним членом їхньої недогумористичної зграйки.

Більшість часу ми проводили в вітальні, граючи в ігри з дітьми. Було цікаво спостерігати, як змінювався спектр емоцій дитини від найменших подразників. Одного разу нам навіть вдалося змусити Пітера пограти в Твістер. Закінчилося все не так добре, як починалося, тому що діти почали дражнити одне одного та злитися, коли у них щось не виходило так, ніби програвали в Олімпійських Іграх. Нам з Сенером довелося серйозно постаратися, щоб збалансувати їхній підвішений стан.

Більшою мірою вік дітей коливався між дванадцяти та шістнадцятирічними. Підлітків нашого віку можна було перерахувати на пальцях.

В середу ми з невеликою зграйкою дітей вирішили подивитися мультик «Вартові Легенд» в вітальні. На словах і не поясниш, як я відвикла від телевізора. На середині почалося бурхливе обговорення проблем Джека Фроста, і в результаті перегляд завершився на користь душевної розмови про наші життя.

У багатьох дітей дійсно були серйозні проблеми, на кшталт надзвичайно вимогливих батьків, булінгу з боку однолітків та проблем з алкоголем і наркотиками. Я намагалася вникати в кожну історію і запам'ятовувати, що саме відчували діти під час своєї розповіді. Так я розуміла, кого треба втішити, кого підбадьорити, а з ким поділитися порадою. Намагалася зменшити їхній біль, розчарування та горе — принести промінчик радості в їхні життя.

Найбільше мене захоплював результат роботи Кая. Послі розмов з ним діти загорялися як бенгальські вогні, в хорошому сенсі. Наша Цікавість запалювала в них бажання жити, творити, кохати та вірити в себе. Це надихало.

В п'ятницю ми вирішили влаштувати посиденьки біля вогнища. Прийшлося докласти немало зусиль, щоби вмовити Аманду дати дозвіл. З шістдесяти з гаком дітей на пляжі зібралося близько сорока, що не могло не потішити Сенера, котрий зубами виривав цю можливість. З наших не було тільки Адріана, — що не дивно, — навіть Локі з Рейвен вшанували нас своєю присутністю. Не кажучи вже про Пітера, що на подив постійно намагався триматися неподалік.

Ми жарили пастилу на вогнищі і грали в ігри. В якийсь момент по колу почали передавати м'ячик питань, і кожен мав відповісти.

— Гаразд, ким ти хочеш стати в майбутньому? — запитав тринадцятирічний Колін і кинув м'ячик Каю.

Хлопчик вирівняв окуляри на носі і трохи нахилився вперед, немов боявся, що не почує відповідь. Кай безперечно був його кумиром. Я навіть розгубилася. Вартові теж притихли, звернувши увагу на друга. Що ж, Коліне, в найближчі двісті років у нас наврядчи буде вибір.

— Хочу стати... поліцейським, — відповів Кай, покрутивши м'ячик в руках, і кинув його іншому хлопчику. Колін задоволено усміхнувся. Кай підморгнув йому, і, здається, я зрозуміла, ким тепер хотів стати він сам.

Раніше навіть не замислювалася, що до виповнення вісімнадцяти років у кожного були свої мрії, що обрані дивилися на майбутнє зовсім під іншим кутом. Я ж і сама через рік збиралася подавати документи на юридичний факультет. Після перегляду всіх сезонів «Форс-Мажорів» я чітко бачила себе в ролі судді, що вершив справедливість.

Поки м'ячик рухався, у нас з'явилися два пожежника, актриса, фотомодель та пан президент. А коли м'яч потрапив до рук Рейвен, дівчина якраз сміялася з жарту Локі і відповіла, навіть не замислюючись.

— Психолог.

Даррен, що сидів поряд, ледь не подавився фірмовим какао нашого повара. От і я якось більше бачила його в ролі психолога, ніж її. Неочікувано. Рейвен ніколи навіть виду не виказувала. Хоча ми й не були найкращими подругами. Вона передала м'яч Марлі, і подруга замріяно усміхнулася.

— Майстринею з зачісок.

Рука автоматично потягнулася до косичок, що вона мені заплела. У Марлі безсумнівно було б прибуткове майбутнє з таким вибором. До мене м'яч долетів вже на питанні про улюблені квіти.

Вечір закінчився на приємній ноті, в прямому сенсі, тому що Кай, виявляється, вмів грати на гітарі. Плюс ще одне вміння до довжелезного списку, в котрий вже входило керування вертольотом і найточніша стрільба з пістолета. Так, він був би гідним поліцейським.

В кінці минулого тижня Аманда оголосила про проведення щорічного тематичного вечору в стилі шістнадцятого століття. За її словами, це святкування було однією з головних відмінностей її табору від інших середньостатистичних таборів.

Вона також поговорила зі мною особисто, натякаючи, що мій вчинок вразив її до глибини душі. Жінка з таким захватом хапалася за серце поки хвалила мене, що я й сама відчула приплив гордості.

Ми з іншими дітьми готували декорації, відвідували уроки танців та вивчали різноманітну інформацію про подібного роду святкування минулого. Тепер я, напевно, мала уявлення про те, що мали на увазі Єва та Фред, коли говорили про школу етикету. Костюмами займався персонал. Якщо вірити Сенеру, у них тут зберігалися костюми чотирьохсотрічної давнини, і для нас буде честю надіти такий. Тільки Богу відомо, звідки він про це дізнався. Тоді я навіть не підозрювала, наскільки далеко чули його вуха.

Кай з недовірою оглядав костюми, котрі на вигляд припадали пилом довше чотирьохсот років.

— Вони вирішили таким чином поглузувати? Ми ж будемо схожими на клоунів.

— Буде набагато гірше, якщо вони розваляться прямо на нас. — Я констатувала очевидне, відповідаючи на обурений вигук друга.

Вішалки з цим старовинним дрантям, від котрого несло пліснявою, займали більшу частину горища. Так, немає сумнівів, хтось колись виглядав в цьому незрівнянно, та тяжко було уявити подібне зараз. Я перебирала сукні різних кольорів і довжини, намагаючись уявити, на що був схожий такий вечір двісті років тому. В котрих з убрань були тато з Євою, чи грала скрипка, чи хвилювався Малкольм, що відчавить всі пальці своїй партнерці? Особисто мене від подібної перспективи вже кілька разів били дрижаки.

— Годі вам, їх просто треба провітрити. Ми будемо почуватися прямо як знать шістнадцятого століття.

Сенер стрибав від нетерпіння, намагаючись відшукати щось до смаку. Всі, хто був з нами на горищі, ділилися на дві категорії. Хтось зі мною і Каєм без особливого ентузіазму шукав що б йому підійшло, а хтось, як Сенер, вже подумки танцював на балу.

З горем навпіл ми обрали собі вбрання наших розмірів і покинули горище. Як на мене, костюмів там було в два рази більше, ніж дітей. Горище знаходилося в центральному корпусі, тому нам довелося тягнути всі ці речі через двір. Ми з Каєм жартували над Сенером, що вже декілька разів примудрився заплутатися в своєму ж піджаку і спіткнутися на рівному місці. До балу залишилося близько двох годин, і ми розійшлися готуватися.

— Марлі, ти тут?

В кімнаті нікого не було окрім суконь дівчат, що валялися на їхніх ліжках. Зрадівши можливості прийняти душ першою, я побігла до ванної кімнати. Поки струмені гарячої води розслабляли м'язи спини, я уявляла сьогоднішній вечір. Костюми. Декорації. Танці. Може, це й не буде виглядати так вбого, як ми собі уявляли. Ми з Каєм. Якщо все буде так, як уявляв собі Сенер, то когось з нас коронують. Головне налаштуватися на відповідну атмосферу.

Від думок про танці в голові з'явилися непрохані думки про Адріана. Останнім часом подібне зі мною траплялося доволі часто, причому в цілковито різних місцях. Хлопець знову віддалився після випадку з Кортні. Хоча, якщо мислити логічно, до цього ми теж не були надто близькі. Він просто почав уникати мене більше, ніж зазвичай. Мені здавалося, йому не сподобалося, що в ті хвилини поряд опинився Локі, а не хтось інший.

Зрештою, це була не моя провина, адже він намагався провернути свою схему зі всіма дівчати в таборі, що досягли віку шістнадцяти. А поки цей нарцис провертав свої афери, Адріан не намагався зблизитися взагалі. Цікаво, чи пощастить мені з танцем сьогодні? Змивши залишки шампуню з волосся, я загорнулася в рушник і вийшла з кабінки. Треба частіше ось так встигати першою.

З кімнати долинув хлопок вхідних дверей, і я ще сильніше зраділа, що встигла під гарячу воду. Цікаво, мене оточуватиме пара, як це завжди траплялося з Рейвен? За якусь секунду до мене в ванну увірвався непроханий гість, вводячи в ступор відсутністю, як мінімум, стуку.

— Ти? Що ти тут робиш?!

Пальці міцніше стиснулися на краях рушника, поки мозок активував інстинкти самозбереження. Не надто мені подобалася ситуація, що насувалася.

— Принцесо, ти мусиш мені допомогти.

Локі виглядав як дитина, що напакостила, і в даний момент була переслідувана покаранням. Він не встиг вимовити й слова більше, тому що моторошний гуркіт, з котрим хтось відчинив двері в нашу кімнату, змусив нас одночасно обернутися до входу в ванну. Ось і покарання.

Локі схопив мене за руку і безцеремонно потягнув назад до кабінки. Як тільки він включив душ, я зрозуміла, що хтось ще зайшов до ванної. Я злякано вирячилася на Локі, він тихо зашипів від кип'ятку, що полився йому на голову. Хлопець, не звертаючи на мене уваги, дивився на дверцята кабінки, що відділяли нас від його недоброзичливця. Локі підніс пальця одної руки до губ, благаючи, щоб не видавала його, а іншою намагався відрегулювати воду. Від нинішньої температури кімната враз наповнилася парою, а його шкіра почервоніла.

— Марлі? Тессо?

Голос Рейвен був таким розлюченим, що я не зрозуміла, порадувало це мене чи налякало. Такою злою її не міг зробити навіть Кай. Локі штовхнув мене в плече, закликаючи відповісти.

— Так? — Я спробувала врівноважити голос і водночас пропалити поглядом її тимчасового хлопця. — Хтось помер, чи ти збираєшся чекати під дверями, поки я не вийду?

Я бачила крізь скло, як її силует наблизився до кабінки, тому мимоволі позадкувала і під кінець втиснулася спиною в змоклого Локі. Слава Богу, йому все ж вдалося відрегулювати воду.

— На твоє щастя, зараз у мене є важливіші справи, — сказала вона, намагаючись втопити мене в своєму єхидстві.

Ми затамували подих, і за мить двері в ванну зачинилися. Лише коли Рейвен вийшла в коридор, я видихнула з полегшенням. Було страшно навіть уявити, як би це виглядало, якщо б Рейвен знайшла свої «важливіші справи», приймаючими зі мною душ. А я не те щоб горіла бажанням на власній шкурі випробувати те східне єдиноборство, котрому її навчав Фред.

Тепла вода продовжувала литися на нас, повністю просочивши одяг Локі. Я спиною відчувала, як б'ється його серце, хоча не сумнівалася, що моє наздоганяло його з точністю до останнього удару.

— Що ти накоїв?

Я обернулася до нього. Локі спробував зробити винне обличчя, та в нього не вийшло.

— Я м-мм... вона просто побачила, як я розмовляю з іншою дівчиною, і розлютилася.

Мій скептичний погляд мав дати до зрозуміння, що я не вірила в цю маячню. Хлопець провів долонею по волоссю, зачісуючи його назад.

— Ти зараз всерйоз думаєш, що я повірю в це лайно?

Ніколи б не повірила, що Рейвен готова розірвати когось на шматки лише через те, що він просто розмовляв з іншою. Вона ж кожен свій крок продумувала на місяць вперед. Сумніваюся, що дівчина цілий тиждень намагалася повністю заволодіти його увагою, щоб зараз через таку дрібницю взяти і показати свого роздвоєного язика.

— Я сказав розмовляю? Пробач, я хотів сказати, що там було щось трохи більше, ніж звичайна балаканина.

— Ну ти і гівнюк, — буркнула я, скидаючи з ока мокре пасмо. — Сподіваюся, бідолашна відсвяткувала хоча б шістнадцятий день народження.

— Ревнуєш, принцесо?

Хлопець наблизився. На його обличчі заграла диявольська посмішка.

— Небеса зглянулися наді мною, і, на щастя, ти не входиш в список тих хлопців, котрих я коли-небудь буду до когось ревнувати.

Незважаючи на уїдливу відповідь, я все ж починала нервувати від такого неочікуваного вторгнення в мій особистий простір. І це притому, що таким щоденно займалися ще п'ять хлопців. Локі обернув руку навколо мене, змушуючи зашипіти кожен нерв всередині, не перериваючи при цьому зорового контакту.

— Пробач, принцесо, як би сильно я не хотів залишитися з тобою, майже голою в цій душовій кабінці... але, на жаль, не можу. Нам ще треба підготуватися до балу. На додаток, ти тільки що бездушно розбила моє серце.

Імовірніше, самолюбство. Одна його рука закрутила вентиль за спиною, вимкнувши воду, а інша, що була обернута навколо моєї талії, відсунула дверцята кабінки. Я повільно вийшла, відчуваючи, як вода з наскрізь промоклого рушника крапає на підлогу. Одяг Локі так само повністю намокнув, краплі стікали з потемнілих завитків вниз по обличчю, а в очах теплого шоколадного кольору танцювали бісики. 

Хлопець жартобливо вклонився мені і, обтрусивши воду, вийшов, залишаючи по собі мокрий слід. Я ж так і стояла на місці, а на обличчі сама собою розповзлася дурнувата усмішка. Бісове мислення дівчини підлітка неочікувано взяло гору над раціональним мисленням Вартового Емоцій.

* * *

Я чекала перед дзеркалом в нашій кімнаті, поки Марлі не скінчить вирівнювати моє волосся. Рейвен наносила макіяж, всіляко намагаючись витіснити нас.

— Годі втискати сюди свій зад, ти й так вже готова, — гаркнула Марлі, підштовхнувши ліктем Рейвен. — Тессо, ми закінчили.

Слава Богу, цього разу обійшлося без пригод. Минулого разу, коли Марлі зробила подібне, помада Рейвен ледь вийшла за контур губ. Помста у вигляді пролитого апельсинового соку наздогнала подругу у їдальні.

— Ти справжня чарівниця!

У мене перехопило подих. Здавалося, ніби хтось зовсім інший дивився на мене з дзеркала. Здається, я починала поринати у атмосферу шістнадцятого століття. На мені була сукня кольору крила ворона. Рукава, починаючи від ліктя, розширилися і довжиною майже досягали колін. Ліф було обшито золотими квітами, а юбки оксамитовою хмарою парили прямо над підлогою. На голові красувалася невеличка тіара у вигляді переплетеної лози з квітами. В зачісці не було нічого особливого, лише випрямлене волосся з декількома золотими нитками, вплетеними в тонкі косички, але разом з вбранням це виглядало вишукано і гармонічно.

— Доволі непогано. — Рейвен оглянула мене і полізла пальцями в свою зачіску.

Марлі гнівно вистрелила в неї поглядом і вдарила по руці. Досить відважний вчинок з боку подруги.

— Не чіпай, або все зіпсуєш!

На Рейвен була темно-фіолетова сукня, пошиттям схожа на мою. Марлі зробила їй високу чудернацьку зачіску, на котру пішло куди більше часу, ніж на мою. Собі подруга заплела звичайну косу і втикнула в неї дрібні зелені квіточки в тон сукні. Не дивно, що Марлі в майбутньому хотіла стати майстринею з зачісок.

Неймовірно, як їй вдалося відшукати їх десь в коробках на горищі, в принципі, як і мою тіару. Вогняно-руде волосся Марлі яскраво контрастувало з темно-зеленим вбранням, змушуючи замислитися, що вона зовсім не випадково обрана на роль Страху в двадцятому поколінні Вартових.

— Уперед, дами, — хихикнула Марлі і взяла мене попід руку.

Сходами ми рухалися одна за одною, тому що сукні займали більше простору, ніж ми самі. Крізь прохолодний вечір ми пройшли до вітальні, попередньо прикрашеної під стать кращим бальним залам шістнадцятого століття. Ми зробили неможливе.

Кімнату було не впізнати. Всю техніку прибрали, штори підв'язали оксамитовими стрічками, всюди стояли підсвічники, над котрими під музику танцювали яскраві вогники. Коло західної стіни розмістили стіл з вишуканими закусками, котрі нашому кухарю допомагали готувати добровольці з кулінарними здібностями.

Всі дивани і столи зараз підпирали вікна, кімната на вигляд збільшилася вдвічі. Всюди стояли розкішні вази з живими квітами, що розповсюджували навколо солодкий аромат. Найбільшою прикрасою, безумовно, були танцюючі діти у вишуканому вбранні найрізноманітніших кольорів і їхніх відтінків. Підозрюю, у випадку більшості — це найяскравіша подія у їхньому житті.

З захоплених думок мене витягнув Сенер, що перегородив кругозір своїм тілом.

— Дами, шикарно виглядаєте.

Він вклонився і поцілував руку Марлі.

— Чого не скажеш про тебе. — Рейвен реготнула, а Марлі тихенько захихикала.

Сенер був одягнений в темно-синій плащ і такого ж кольору штани до колін, але родзинкою вбрання стали білі панчохи. Що ж, сумніваюся, що в Турції шістнадцятого століття носили щось подібне.

— Месьє, а де ж Ваша перука? — хихикнула я, закусуючи губу.

Після останнього мого слова дівчата вибухнули реготом. Друг скорчив гримасу, стримуючись, щоб не відповісти жартом на жарт.

— Що я пропустив?

Даррен підійшов до нас і плеснув пригніченого Сенера по плечу, потираючи гладко виголену щоку.

— Даррене, симпатичні панчохи!

Рейвен неприховано глузувала над ним, змусивши Марлі почервонілити до кінчиків вух. Тепер подруга не сміялася.

— Що ж, а ви виглядаєте неперевершено, особливо ти, Тессо, неймовірна сукня.

Я подумки зітхнула. Кай підійшов до нас і низько вклонився, вистреливши в Рейвен поглядом. Він був в костюмі кольору попелу, на тон світлішому за мою сукню, його чорне волосся, зачесане назад за допомогою геля, блищало в м'якому освітленні зали.

Очі Рейвен потемнішали, а губи стиснулися в тонку лінію. Дідько, як мені набридли їхні сварки, особливо, коли ключову роль в них відігравала моя персона. Сенер, імовірно, прочитавши мої думки, закотив очі.

— Лайно, а не костюм!

Пітер підійшов до нас з незадоволеним виглядом, зачепивши дорогою якогось бідолаху. Він ніяк не міг справитися з манжетою на рукаві. Хлопця, як завжди, супроводжував шлейф роздратування, котрий особисто я відчувала на фізичному рівні. Сумніваюся, що комусь з обраних вдавалося те ж саме. Погляд мимоволі просканував його з ніг до голови, і я відчула укол зніяковілості.

— Пітере. Ти виглядаєш...

— ...гаряче, — закінчила за мене Рейвен.

Більшість дівчат в залі беззаперечно поділяли нашу думку, поїдаючи хлопця голодними поглядами. У цей момент наші хлопці застигли в ступорі від подібної заяви, особливо Кай. Думаю, після слів Рейвен його щелепа буде тягнутися по підлозі ще довго. Добре, що вона перервала мене. Не впевнена, як би відреагував сам Пітер, зірвися ця фраза з мого язика.

На ньому був червоний плащ, обшитий такими ж золотими квітами, як і всі наші вбрання. Світле волосся хлопець зачесав на бік, але декілька неслухняних пасм все ж вилізли з зачіски. Бліда шкіра шалено гармонійно доповнювалася яскравим піджаком. Марлі відкашлялася, вчасно відриваючи мене від процесу милування. Тессо, це ж Пітер — Пітер Різник.

— Е-ее, дякую, приємно здивований. — Пітер грайливо усміхнувся, залишаючи у спокої свою манжету.

Він вмів грайливо усміхатися? Це взагалі наш Пітер? Здається, Сенера мучило те ж питання, тому що він ніяк не міг закрити рота. Хоча, як персона аніскільки не зацікавлена, я признала, що Пітер виглядав достатньо гаряче, щоб янголи забрали його прямо зараз.

Бачити його в червоному було чимось звиклим, але зараз виглядало це зовсім інакше. В принципі, як і в випадку з Марлі. Вони з Пітером були єдиними, чиє вбрання відповідало кольору їхньої емоції, та виглядали абсолютно по-новому. Я озирнулася доокола, Адріана ніде не було, як завжди. От де можна було тинятися цілими днями, лише б не сидіти з нами?

— Пуншу?

До нас підійшов чоловік в чорно-білому старовинному вбранні. Він ніс срібний підніс з бокалами. Ого, Аманда навіть персонал примудрилася переодягнути.

— А чогось міцнішого немає? — запитав Сенер. По-моєму, він все ще дувся на наші коментарі.

— Більшій половині дітей немає навіть вісімнадцяти. — Чоловік знизав плечима, очікуючи, поки Сенер страждально зітхне.

Ми взяли по бокалу, і офіціант пішов далі. Пунш на смак нагадував лимонад та залишав на кінчику язика дивний гіркуватий післясмак. Може, йому стільки ж років, скільки й нашим костюмам?

— На костюмах зекономили, то ще й на напоях вирішили на додачу? — скривилася Рейвен.

Даррен, здається, повністю поділяв її думку, тому що відставив напівпорожній бокал на полицю книжної шафи за спиною.

— Ну що, тепер танці? — Кай весело змахнув руками, і, поклавши долоню на плече Даррена, злегка підштовхнув його вперед. Хлопець дещо розгубився, але, стрельнувши в Кая поглядом, отямився і вирівнявся.

— Марлі?

Марлі почервоніла ще дужче, але вклала руку в долоню Даррена, і вони пішли до інших танцюючих. Їхнє вбрання дивовижним чином доповнювало одне одного. В той час, як сукня Марлі сяяла, немов смарагд, костюм Даррена відтінком був ближче до хвойно-зеленого.

— Нікому не завадить легкий дружній стусан, — сказав Кай, підчепивши пасмо мого волосся. — І дещиця інтересу до такого, як же танцює міледі Марлі Девідсон.

Я хихикнула і кивнула, розуміючи, що Кай скористався магією. І раптом мене осяяло. Ось що за слід я декілька разів помічала в енергії Адріана. Пульсуючий та нестримний. Зараз він переплівся з енергією Даррена.

Стоп, отже поцілунок в маківку і танець — справа рук Кая? Я скосила на друга погляд. Виходить, Адріану теж був потрібен легкий дружній стусан? Всередині розлилося почуття образи, але не впевнена, в чий бік воно було спрямоване.

Пітер завбачливо стрельнув в Кая попереджувальним поглядом. Після фокуса Сенера з волейболом, Пітер був обачнішим. Хлопець запросив Рейвен, а вона, здається, все ще перебувала у стані шоку від його образу, тому що погодилася не роздумуючи. Підозрюю, що до кінця вечора якесь дурненьке дівча поріже собі вени, якщо Пітер з нею не потанцює.

Ми з хлопцями теревенили про сьогоднішній вечір, спостерігаючи за загальними веселощами коло столиків з закусками. Сенер довів до відома Кая, що обидві мої ноги ліві, тому жоден з них не ризикнув запросити мене на танець. Я в принципі не дуже й хотіла, принаймні не з ними.

До нас знову підійшов чоловік з напоями. Ми з Каєм випили і сміялися над жартом Сенера, котрий запхав в рота аж три тістечка. Коли, за моїми підрахунками, всі постояльці табору були всередині, в центр зали вийшла Аманда в сукні ніжно-жовтого відтінку. Власниця табору виглядала більш ніж неперевершено. Розмови миттєво стихли, і жінка радісно усміхнулася.

— Я хочу похвалили всіх вас! Ви зробили щось неймовірне. Підозрюю, що ця вітальня не виглядала так навіть в шістнадцятому столітті.

Діти весело забелькотали, хтось, враховуючи Сенера, засвистів, хтось заплескав в долоні. Аманда терпляче дочекалася, поки гомін знову не заспокоївся.

— Запрошую усіх вас стати частиною старовинної традиції та вийти на вулицю, щоби зробити спільне фото, котре разом з іншими, — вона вказала на стіну зі знімками попередніх років, — буде висіти в цій вітальні. Всі, хто забажає, зможуть звернутися до мене завтра, щоб отримати власну копію.

Діти рвонули до виходу, сукні злилися в одну різнокольорову масу. Газон перед входом в вітальню якраз потопав в світлі останніх променів сонця. Трохи далі з професійною камерою в руках вже чекав тренер Боб. Натовп почав шикуватися, і я озирнулася в пошуках інших Вартових. Сенер і Кай, як і раніше, були поряд, Марлі і Даррен товклися коло входу.

— Будь ласка, станьте посередині, — прошепотіла Аманда, виринувши з натовпу і знову зникла.

— Гей, народе! — раптово рознісся голос Сенера над натовпом. — Поки дівчата чепуряться, прошу хлопців допомогти мені принести декілька лав з їдальні, інакше ми всі не вмістимося!

Хлопці згодно закивали і пішли слідом за Сенером. Навіть Пітер не залишився стояти осторонь. Через декілька хвилин перед входом стояло два ряди лавок і діти, що чекали вказівок. Аманда усміхнулася і махнула Сенеру, щоб він продовжував. Жінка стояла коло Боба, котрий готовий був луснути від очікування. Сенер почухав потилицю, озирнувся і прочистив горло.

— Гаразд! Отже, старші хлопці, ставайте на задній ряд лав.

Від натовпу в шістдесят шість чоловік відділилися ті, кому більше п'ятнадцяти, і повилазили на лави. Виявляється, молодших хлопчиків тут майже не було. Серед дівчат залишилися близько п'яти малят.

— Тепер дівчата. Так само прошу старших стати перед хлопцями, між лавками.

Ми з дівчатами двинулись до хлопців, і я, схопивши Марлі за лікоть, потягнула за собою на середину. Звісно, Рейвен теж не впустила нагоди блиснути і стала по інший бік від мене. Поки Сенер роздивлявся нас, я обернулася. Дідько. Прямо наді мною стояв Пітер. Тільки б він не штовхнув мене в найважливіший момент. Він опустив на мене погляд і, поклавши руки на мої плечі, — від чого я дуже неприховано здригнулася, — обернув обличчям назад до Сенера. Не дуже й хотілося тебе розглядати.

— Тепер, хлопці, що залишилися, станьте з країв в першому ряду, а дівчата нехай сядуть на передні лавки.

Останні п'ятнадцять дітей, серед котрих дійсно було тільки п'ятеро дванадцятирічних хлопчиків, розмістилися в першому ряду. Я анітрохи не здивувалася, коли на місце прямо переді мною опустилася Кортні. Сенер задоволено кивнув Аманді і побіг, щоби зайняти вільне місце десь за нашими спинами.

— Гаразд, тоді приготуйтеся. Боб зробить пару кадрів, але це потриває всього хвилину, тому раджу дівчатам одразу ж подумати про свою робочу сторону.

Дівчата навколо захихикали, а Рейвен незадоволено пирхнула і прийнялася шукати той самий ідеальний ракурс. Нарешті спини вирівнялася, усмішки натяглися, зачіски поправилися. Коли Аманда дозволила Бобу починати, він, на свою честь, навіть пару разів змінив кут зйомки.

— Амандо! Ви не приєднаєтеся до нас? — вигукнув Колін з першого ряду, і натовп одразу ж підхопив питання.

Спочатку жінка ввічливо відмахнулася, та потім нам все ж вдалося вмовити її. Після пари знімків з нею Боб заявив, що закінчив, і ми почали потихеньку повертатися до вітальні. Поки хлопці повертали лавки, я потеревеніла з дітьми, з котрими часто проводила час в одній компанії. Згодом знову заграла музика, і до мене повернулася моя недогумористична зграйка.

— Ніколи б не подумав, що ти вмієш командувати, — посміхнувся Кай і клацнув Сенера по носі.

— Гей! Я просто хотів, щоб через двісті років наступне покоління дивилося на наше фото з не меншим захватом, ніж ми дивимося на малюнок дев'ятнадцятого покоління.

Спочатку я сміялася, але, коли Сенер договорив, зрозуміла, наскільки глибоким був його задум. Навіть Кай замислився. Адже він мав рацію.

— Джентльмени, чи можу я вкрасти у вас даму? — Дзвінкий голос долинув прямо з-за спини, і я смикнулася від несподіванки.

Сенер натягнуто посміхнувся.

— Локі...

— Однієї дами не вистачило? — проскреготів Кай. Друг не зрадів його появі.

— Е-ее... звичайно. — Я прочистила горло. — Чому б і ні.

Локі усміхнувся і вклонився. Я присіла в реверансі і прийняла його руку. Треба відвести його від гріха подалі. Здається, Кай був готовий кинутися навздогін, якщо б я не вистрелила в нього заспокійливим поглядом. Тільки бійки на балу нам і не вистачало. Локі провів мене до інших пар, котрі вишикувалися для чергового танцю. На репетиціях Аманда була у захваті саме від нього.

— Чарівно виглядаєш, принцесо, — прошепотів Локі, кладучи долоню на мою талію.

— Вельми вдячна за люб'язність. Ти теж маєш непоганий вигляд.

— Непоганий? Та це моя стихія! — Хлопець ривком притягнув мене до себе, змушуючи затримати дихання, і почав кружляти в повільному танці під проникливий спів скрипки. Жаль, що роль оркестру виконув музичний центр.

Я дивилася в його очі, і більше замислювалася над тим, наскільки він дійсно привабливий. Якщо не рахувати Кая та Сенера, котрі постійно були оточені зграйкою дівчат і мною, то Локі був одним з тих, до кого клеїлися інші. На ньому був темний костюм, обшитий золотими трояндами, що дивовижно доповнював мою сукню. Світлі завитки неслухняно тягнулися догори, а тепло-карі очі приховували в собі багато незвіданого. Здавалося, що це дійсно його стихія.

Після характерного стихання мелодії Локі дещо відсторонився і підняв праву руку, ховаючи ліву за спину. Я підняла свою і торкнулася його долоні, після чого ми почали рухатися по колу. В кінчиках пальців потріскувала енергія, відгукуючись на щось, чого я ніяк не могла зрозуміти.

Локі не відводив від мене погляд навіть коли почав кружляти, щоби потім знову притягнути в обійми. Я знову затримала дихання. Цей танець був зовсім не таким, як скуті похитування з Адріаном в день приїзду: зараз мені було легко і спокійно. Я не боялася щось зіпсувати чи сказати щось зайве.

Обличчя Локі було серйозним, ніби він обмірковував дещо дуже важливе. Здається, діти розійшлися в боки, надаючи танцюючим більше місця, але я цього не помічала, тому що ніяк не могла відвести погляд від його очей. Спідниця сукні кружляла в такт мелодії, переносячи нас до казки.

— Про що думаєш, принцесо?

— Про те, що для хлопця, котрий не відвідав жодної репетиції з танців, ти навіть дуже пристойно рухаєшся.

— Люблю дивувати. — Куточок його губ припіднявся в пів усмішці. На лівій щоці з'явилася ямочка.

Покружлявши мене востаннє, Локі вклонився і поцілував мою руку. Я знову присіла в реверансі, жадібно хапаючи повітря. Реальність повернулася назад, немов нищівний торнадо. Всі навкруги дивилися на нас. Рейвен роззявила рота, втиснувши нігті в свій бокал.

Боюся, ще хвилина і він лусне, а дівчина все ж продемонструє мені парочку ударів. Зала наповнилася оплесками, і заграла мелодія для наступного танцю. Я пішла до столику з закусками, де раніше стояла моя зграйка, але за ними і слід охолов. Локі попрямував у протилежному напрямку, і, можливо, причиною була Рейвен, котра кинулася за ним.

— Ви були неперевершені.

Адріан вийшов з темного коридору, що вів до їдальні, і наблизився до мене. Я від несподіванки мало не подавилася ковтком пуншу. Насправді, якщо б не його голос, я б одразу й не зрозуміла, що це він, адже золотий костюм привертав до себе всю увагу, змушуючи забути про самого власника.

— Я теж так думаю.

Мій голос прозвучав трохи черство, але що я могла зробити? Адріан не розмовляв зі мною майже тиждень, десь зникав, а тепер, коли хтось інший проявив трошки більше ініціативи, ніж він, нарешті вирішив вийти з тіні?

— Він і тобі подобається?

Я подавилася обурливістю його слів. Це вже було занадто навіть для нього. Адріан пропалював мене суворим, засуджуючим поглядом, ніби я зробила щось протизаконне. А вечір так гарно починався.

— Адріане, ти себе чуєш?

Ми через чотири дні поїдемо і більше ніколи не побачимося, а Адріан, здається, хотів, щоб я запам'ятала Локі назавжди. Він навіть бровою не повів. До горла підступила жовч. Весь минулий місяць я намагалася бути ближче до нього, щоб показати, що він мені подобався. Не тиснула. І він побачив симпатію... от тільки не до себе. Я поставила бокал на стіл, розвернулася, і попрямувала в темний коридор.

— Тессо, зачекай! Я не хотів!

Я знала, що мій швидкий крок не дозволить втекти далеко, але й не хотіла, щоб Адріан бачив мене у такому стані якнайдовше. Якщо він до цього не помітив, що подобається мені, тоді я й зараз не збиралася показувати цього. Нарешті хлопець вхопив мене за руку і розвернув до себе. Я дивилася в бік, намагаючись проковтнути ком в горлі. Зараз мною керували досада та обурення. Контроль витікав крізь пальці.

— Тессо, я...

Адріан доторкнувся до мого підборіддя і підняв обличчя, змушуючи подивитися на нього. Я спробувала звільнитися, та він посилив хватку.

— Я не хотів образити тебе, я просто...

— ...впустив наданий шанс і розлютився, коли ним скористався хтось інший?

Раптом Адріан притягнув підборіддя ще ближче і поцілував мене. Все сталося так швидко, що в перші секунди я розгубилася і не знала, як поводитися. Цей поцілунок, бачив Бог, я мріяла про нього ще з того дня, як втратила свідомість під час тренування.

Опустивши руки на його груди, я відчула, як сильно б'ється серце. Думаю, такий рух надав йому трохи сміливості, але Адріан все одно відсторонився.

— Ти на цей шанс натякала?

Дихання збилося, але я засміялася. Провівши руками по коміру його сорочки, я похитала головою.

— Невже не можна було перепитати, якщо був невпевнений?

Не дивно, що він так зніяковів, адже сьогодні рука Кая до нього не дістала. Адріан усміхнувся і опустив погляд на мої руки.

— Нам варто повернутися до зали.

— Можемо втекти, — запропонувала я.

— Чи можеш відчавити мені пару пальців.

— Дуже смішно.

Адріан прибрав мої руки від своїх грудей і по черзі поцілував кісточки пальців. Я голосно зітхнула і пригладила спідницю сукні, після чого провела пальцями по волоссю. Ми йшли коридором, торкаючись одне одного, і щаслива усмішка сяяла на моєму обличчі. Адріан поцілував мене і зробив це з власного бажання.

Щойно ми зайшли до вітальні, я відчула, що весела атмосфера змінилася тривожною. Діти заметушилися, музика стихла. Я намагалася поглядом відшукати когось з Вартових, що намагався зробити і Адріан. Хлопець схопив мене за руку і потягнув уперед.

— Ти теж це відчуваєш?

Адріан лише ствердно кивнув, але не встиг щось сказати, бо до нас підбіг схвильований Сенер. Друг захекався і вперся руками в коліна.

— Спустошувачі тут!

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.