Контрасти

В кав’ярні модній у центрі міста,

як завжди, людно, аж майже тісно.

Хітів сучасних лунають звуки,

чиїсь кохання, чиїсь розлуки,

офіціантки, меню, бариста;

хтось хоче пити, хтось хоче їсти;

красивий посуд, свічки і квіти,

дівчата й хлопці – ще майже діти;

гучні розмови, смішки відверті –

так, ніби в світі немає смерті,

немов забули про інше місто,

де вітер будить зловісним свистом

життів минулих чиїсь примари,

де страх і відчай блукають в парі,

замість будинків – каміння гірки,

лиш дощ над ними заплаче гірко;

що десь в холоднім сирім окопі

є інші хлопці, в них інший клопіт:

всі хочуть спати і хочуть їсти,

а треба конче тримати місто,

хоч вже, по суті, його немає,

та є наказ – і вони тримають.

Свічки окопні, в меню – галети,

замість костюмів бронежилети,

намокли ноги і змерзли руки.

Чиїсь кохання, чиїсь розлуки

у тих окопах нам світ тримають,

бо в серці віру й надію мають,

що час настане і їм радіти

(із них багато ще майже діти),

що там, у місті, в кав’ярні модній,

і їх згадають також сьогодні.

Тому вони непохитні й вперті

так, наче в світі немає смерті…

16.12.2024