Розділ 10 Кава і думки
Повернувшись додому, Меліса заварила міцної кави і якимось дивом для себе, намалювала вершками сердечко. Врешті -решт вона не стримала сліз і розплакалась. Думки, мов змії, лізли в голову.
— Чому він не дзвонить? Що сталося?
Я так не хочу, щоб це було помилкою.
Молода жінка не розуміла свого стану.
— Ми з ним так мало знайомі, а я вже хвилююсь. Я закохалася. І це факт. І та ніч…
Раптом зателенькала мобілка, яка повернула її до реальності.
— Вітаю вас, це модельна агенція «Едем » хочемо запросити вас на кастинг. Якщо вам це цікаво, можу розповісти подробиці.
— Так, авжеж розповідайте.
Меліса уважно слухала умови і врешті -решт погодилася.
— Графе, Графе! – покликала вона улюбленця.
Песик, вилізши з будиночку, побіг до ґадзині.
— Ти уявляєш, мене покликали на кастинг в модельну агенцію! Завтра зранку проби.
Граф закрутив хвостиком, радіючи за ґадзиню.
Після цього телефон мовчав. Та молода жінка не звертала на те уваги, Меліса готувалася до кастингу.
Мирослав уже було збирався вертатися додому, як раптом керівництво попросило затриматись ще на кілька днів. Його обличчя враз почервоніло, він стиснув кулаки і грюкнув дверима. Молодий чоловік вийшов на вулицю, і присівши на лаву дочитував ” Історії з корицею “ Юлії Смаль.
Завтра треба повертати книжку. Тож, якби керівництво не сердилось, Мирон їде додому. До своєї Меліси. Він замовив квитки на сьогоднішній вечір.
— Вибачте, але я вертаюся назад,– написав молодий чоловік керівництву.
А Меліса повечерявши, одразу лягла спати з думками про завтрашній ранок.
Мирослав же тим часом їхав потягом, споглядаючи краєвиди за вікном.
Щойно до кімнати зазирнули перші промінчики, як вона миттєво прокинулась. І погулявши у дворі з песиком, побігла на кастинг. Меліса вже уявляла перемогу в конкурсі, світове турне… Та побачивши підвальне приміщення — насторожилась, але спустилась. Двері автоматично відчинилися і молода жінка несміливо увійшла. Там був своєрідний подіум, навпроти за столом сиділи судді: два чоловіки і одна жінка. Вдивившись в її очі, Меліса одразу ж впізнала виховательку дитбудинку. Вона сахнулася, але зробила крок вперед.
— Вітаю, моє ім'я Меліса,- молода жінка умисно зробила акцент, аби її помітила колишня вихователька.
Почувши знайоме ім'я, Сніжана Єгорівна вичярила очі і замотала головою. Конкурс розпочався, конкурсантки виходили одна за одною, останньою йшла Меліса. Треба було обрати шість дівчат, які пройдуть у другий тур, серед них була і Меліса.
Тим часом Мирослав уже біг до своєї голубки, купивши дорогою яскравий букет. Молода жінка, ішла додому, нічого не підозрюючи. Вона була серед фіналісток другого туру. Їй зателефонують… Та щось її насторожувало, от тільки що…поки не зрозуміло…
— Ластівка моя,- вигукнув Мирон, і наче хлопчисько побіг до неї.
На плечі висіла дорожня сумка, яка трохи заважала.
— Любчику!– забувши про все і про всіх, кинулася
в рідні обійми.
— Це тобі,– він простягнув їй букет.
— Дякую,- мовила вона зніяковівши.
Досі, не вірячи власному щастю, Меліса повела Мирослава до себе.
— Графе, у нас гості,- гукнула молода жінка.
Песик вийшов з кухні, і застрибав від радості.
— І я радий тебе бачити,- Мирон погладив песика.
Після цього закохані, узявши бутерброди і улюблене капучино, усамітнилися у кімнаті…
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!