Осінь зі смаком капучино

Опісля сніданку він побіг на роботу, а Меліса зайнялась хатніми справами. День був сповнений позитиву і ніщо не віщувало змін...

— Графе, ходімо до крамниці! У нашому холодильнику оселилася миша.

— Песик здивувався, але все -таки пішов на вулицю гуляти. Осіннє сонечко забавлялося з птахами і звірятами, лоскочачи їх за носики і за вушка. Граф же все намагався спіймати сонячного зайчика та наразі потерпав від невдач.

Меліса замружавши очі, ловила на себе останні сонячні промені.

— Ніжишся?- почула вона знайомий голос.

— Так, – відповіла молода жінка, не підводячи голови.

— Я досі не знаю, чому ти це любиш, але в дитинстві ти теж могла ось так довго сидіти і ніжитись на сонечку.

Вона розплющила очі та побачила Сніжану Єгорівну. Одразу було зрозуміло - жінка хвилювалась.

— Мелісо, давай поговоримо спокійно?

— А давайте,- зголосилась молода жінка.

Сніжані Єгорівні було десь за п'ятдесят, на обличчі де-не-де з'явились зморшки.

— Я знаю, ти сердишся на мене за ті слова, які я тобі казала в дитбудинку. Я мала підтримувати кожного з вас , а я навпаки вбивала ваші мрії і мені зараз дуже-дуже соромно. Мелісо, я хочу змінитися, я розумію що трохи збила тебе з пантелику, коли написати повідомлення про «агенцію Едем». Та мені чомусь зовсім не хочеться, аби ти була десь далеко, за кордоном, зовсім не хочеться....

—Чому? Яка вам різниця: де я, що зі мною?

—Ти можеш мені не повірити, але з усіх дітей ти була моєю улюбленицею.

— Справді? - перепитала Меліса.

— Так, Сніжана Єгорівна похитала головою. — Якби це дивно не звучало, та я намагаюся відновити стосунки з вами усіма, для мене це лише з часом стало важливим. Спитаєш чому? Мабуть, була молода боялась відповідальності, а зараз дитбудинок руйнується,- зітхнула Сніжана Єгорівна. — На його місці будуть щось нове будувати.

—Ну, якщо в нас така відверта розмова, то розкажіть мені про моїх батьків,– попрохала Меліса

— Твій тато був далекобійником, весь час знаходився в рейсах, іноді по декілька місяців. Він дуже тебе любив, привозив тобі іграшки, найкращі фрукти, одяг, а потім поїхав за кордон, в черговий рейс та й залишився там. Знайшов собі жінку, з якою і одружився , а мама залишилась з тобою.

— то виходить він нас покинув?– спитала Меліса.

— Так,- з сумом проказала Сніжана Єгорівна.

— А мама? Де вона, що з нею?

У жінки застряг ком в горлі, адже питання про маму для неї було найважчим.

Вона узяла її руки і мовила:

— У тебе дві мами. Одна народила тебе і залишила в пологовому будинку, а друга дала тобі життя і зараз ти можеш займатися тим, що тобі подобається.

Меліса зазирнула в очі Сніжани: —Моя мама - це ти?

З її очей впали перші сльози. Ах, як же їй хотілося обійняти Мелісу, свою донечку, але щось стримувало.

Молода жінка тільки і знала , що кліпала очима, мотала головою та хапала ротом повітря.

—Якщо це правда, то чому ти мене не підтримувала, а навпаки принижувала га?

— Я...я не знала, як це зробити, розумієш?

— Ні, не розумію. Я знаю одне– мама завжди підтримує своє дитя у будь-якій ситуації,- мовила Меліса.

Раптом підбіг Граф і перервав розмову, він нагадав господині, що вже час попоїсти.

— Доню ( вона все ж таки наважилась так сказати), будь ласка, давай ще якось зустрінемось і поговоримо, мій номер телефону в тебе є.

— Так, твій контакт я маю. Я подумаю.

Меліса встала з лави і разом з песиком попрямувала в бік будинку.