Осінь зі смаком капучино

Меліса набрала номер мами.

— Мамо, вітаю!

— Донечко, як справи?– Сніжана Єгорівна була трохи здивована.

— Все добре. Хоча не зовсім...

—Щось з песиком? Чи з Мироном?– запитала жінка.

— З ними все добре. Я тут потрапила в павутину... Я заплуталась.

— От воно що! Тоді приїжджай і поговоримо про все, чаю липового поп'ємо.

— А можна зараз?– спитала Меліса.

— Авжеж!– пролунало у відповідь. — Але що ти скажеш Мирославу?

— Щось вигадаю. До зустрічі, мамо.

— До зустрічі, доню!

Меліса кинула у сумку флакон з -під парфумів, ключі, телефон і тільки - но вийшла з квартири, як зустріла Мирона.

— Пташечко, моя куди летиш?

— До мами.

— О такій порі?- здивувався молодик.

— Лише шоста вечора,- мовила вона.

Він тяжко зітхнув, адже мав зовсім інші плани на вечір...

— Ну тоді, ми з Графом тебе проведемо, і повернемось назад, вечерятимемо по– холостяцьки.

Меліса знизила плечима, мовляв, я не проти.

Холодне повітря кусало за ланіти і пробиралося під одяг. Мирон обійняв кохану. Її враз огорнуло теплом. Закралася думка:„ Навіщо тобі все це? Ось він єдиний, рідний і жаданий... Чого тобі не вистачає?“

Пройшовши повз озеро, Граф невдоволено зявкнув.

— Люба, поглянь, яка краса: плесо, місяць, листочки... Зачаровує...

— Дійсно зачаровує. Це музика тиші і вона прекрасна!– погодилась Меліса.

Сніжана Єгорівна вже поставила чайник і визирнула у вікно, побачивши донечку з коханим, помахала рукою.

Зупинившись біля сходів, Мирон пригорнув голубку і цілував її вуста. Як же він не бажав її відпускати, та пообіцявши якнайшвидше повернутися, вона зацокотіла підборами по сходах.

Молодик був чорніше за хмару, він відчував, що вона щось приховує і це не давало спокою.

Сніжана Єгорівна накрила маленький столик у вітальні: розлила чай у горнятка і поставила печиво з цукерками.

— Мамо, а в тебе ще залишився фотоальбом, де весь наш клас: я Юрко, Тимур.

— Так лишився, хочеш переглянути старі фото?

Меліса у відповідь кивнула.

Жінка дістала з полиці великий, масивний фотоальбом, із золотавою палітуркою, вкритий пилюкою. Пил великою хмарою здійнявся аж до стелі, тож і не дивно, що жінки чхнули. Протерши альбом, Меліса швидко гортала сторінки, чим викликала подив у мами. Сніжана Єгорівна, відставивши горнятка, узяла її руки і мовила:

— Розповідай.

Знайшовши потрібну сторінку, Меліса вигукнула:

— Ось це фото! І ці парфуми...

Мама пильно роздивлялася сторінку: Тимур, Юрасик, доня, інші діти...І кожен тримає щось у руках: цукерки, листівки, м'які іграшки. А Тимур ховає у блискучій обгортці парфуми. То був день усіх закоханих, тож, хто міг — дивував об'єкт симпатії.

— Ну парфуми, то й що? Це було так давно, доню.

— У мене було два побачення з Тимуром.

Сніжана Єгорівна роззявила рота, не в змозі нічого промовити. Зробивши кілька котків чаю, розмова продовжилась.

— Донечко, а навіщо тобі ці побачення, адже в тебе є Мирослав, у вас, наче кохання зароджується, ви разом виховуєте Графа.

—Я сама не розумію, як це сталося: просто одного дня, він зустрів мене на вулиці, і запропонував прогулятись. Я зголосилась, а потім невідомий обонент надіслав повідомлення і запросив на побачення, чесно, мама, я довго вагалась: іти чи ні? Але слово таємний незнайомець мене спокусило і я пішла. Мам, я і не знала, що це Тимур, він був у масці, а я сиділа в кріслі, він мене малював. Коли ж маска впала, я побачила його очі і все зрозуміла. Тимур тоді нічого не казав про кохання, а просто пропонував дружбу і бути поряд.

Сніжана Єгорівна уважно слухала.

— Я потім і забула про те побачення, але Тимур не забув. Він залишив мій портрет, у своїй художній студії, мабуть, вирішив не здаватися. Бо за кілька днів прилетіло нове повідомлення— про сьогоднішнє побачення. Єдине я одразу сказала, що буду з Графом, аби моє волохате диво нікуди не втекло. Я здогадалась, що йому це буде не дуже приємно, але Граф був зі мною. Ми катались на човні озером, в кутку грав саксофон, а на столику стояли квіти. Це була гарна прогулянка, мені сподобалась. Та потім Тимур мене ошелешив своїм зізнанням: виявляється, він у себе вдома посадив три тюльпани, які я люблю, і сказав, що це символ нашого кохання, яке він хоче повернути. Моя ж відповідь була, наче блискавка— ні! Адже в мене є Мирон, якого я кохаю, та він в останнє попросив, аби я добряче подумала: чи давати шанс нашому шкільному коханню чи ні.

Сніжана Єгорівна ще в дитбудинку знала, що Тимур дуже хитрий, і поки свого не доб'ється , не заспокоїться. Але їй так не хотілося, аби Мирон залишив Мелісу, молодик подобався Сніжані Єгорівні, і вона навіть в своїх думках бачила його зятем, тож зараз жінці необхідно було переконати доньку у тому, що Тимур не той, хто їй потрібен.

— Я тобі так скажу доню: Тимур гарний хлопчина, романтичний, і слова з його вуст ллються, наче мед. Та коли ти покинула художню школу і пішла працювати в модельне агентство, то Тимур змінився: він загравав до інших дівчат, щось їм обіцяв, деяким, здається, Поліні та Галині розбивав серця.

Я дуже не хочу, аби твоє серденько розбилось, мов кришталь. Я поки що погано знаю Мирона, але те тепло яким він тебе огортає, як переймається за тебе, говорить лише про щирість його почуттів. І я бачу, точніше сьогодні побачила ще раз, як його очі засмутились, коли ти підіймалась сходами. Він не хотів, не хотів тебе відпускати... Я б на твоєму місці, від нього нічого не приховувала, а розповіла все як є : і про парфуми, і про ці побачення. Звісно, він буде сердитися, можливо, піде у якийсь бар випити пляшку пива з другом, а може, просто ляже на дивані, я не знаю. Та коли він охолоне, зважить усі твої слова, то перше, що зробить —це огорне тебе такою ласкою і турботою, яку ти ніде не знайдеш— в жодних обіймах іншого чоловіка. А тепер ходімо спати, як кажуть в народі: день все забирає, вночі тіло відпочиває.