Вірш-присвята митцям

Стежки… Стежки. І ночі…

Заплющені вони тут мерехтять

Вогнями дотиків, та очі

Як ліхтарі у темряві горять.

Коли всі сплять, не видно сходу,

Творити будуть все одно:

Цупкі вірші зі смаком глоду,

Або просторе прозове манто.

Митці бувають різні, неповторні,

Хтось пише, хтось римує.

Один малює образи потворні,

А інший – романтично посумує…

Простим не зрозуміти творчих,

Однак всі користуються «плодами»:

Біжать в кіно і спонукають зодчих,

Аби прийти в красиві храми.

Митці не думають здаватись,

І кожен прагне стати кращим.

Як легко в успіхах зазнатись,

Чи опинитись непутящим.

Стежки… Стежки. Знов ранок

Розплющить вічності дороги.

Ми випити звернемо наостанок

Чужі й свої мирські тривоги.

27.12.2024