Вибір

— Таточко, що сталося?!

— Ти чому не спиш?!— гримнув батько й одразу ж пошкодував.

— Я прокинувся, а тебе немає,— Андрійко дивився на нього стурбованим, наляканим поглядом, здавалося, що малий ось-ось заплаче.

— Ходи до мене,— чоловік підкликав дитину, приймаючи його в обійми, обережно, щоб не забруднити в кров.

Малий радо полопотів до батька босими ноженятами.

— Ти поранився?

— Ні, синку, це не моя кров.

Він подумав, що настав час пояснити все синові. Хоча п' ять років це й замало, та краще зробити це зараз бо з часом буде ще важче. Те що дитина може сприйняти як належне, потім шокує його.

— Піди, синку, взуй капці й приходь у вітальню . Я перевдягнувся і прийду до тебе.

Андрійко хотів сісти батькові на коліна, але той жестом показав йому сісти на дивані поруч.

— Синку,— почав розмову чоловік спокійним голосом, зважуючи кожне слово,— Перш за все хочу сказати, що я тебе люблю.

— І я тебе!— малий посміхнувся й знову хотів було заскочити до батька на коліна, та той його зупинив.

— І я хочу, щоб ти завжди пам'ятав це.

— Я буду...