Під серцем

Ловити губами сніжинки, зі смаком неба і солі

(такої звично земної в руках у старої двірнички),

Любити забуті мелодії й дерева засніжено-голі,

бурчати на прикру кригу і порвані рукавички.

Сміятися безтурботно, розсипавши, мов зірниці,

вогні гірлянд новорічних і білих ночей зимових.

Боятись холодних поглядів душ безпощадно ницих,

вгортатися в теплі коци і шарфики кольорові.

Любити всім серцем зиму — таку от примхливу пані,

не гнатися за морями, не йти з теплом за екватор,

Ліпити зі снігу сонце… Замерзлі і трішки п’яні,

від щастя, глінтвейну й кави — кому, як не нам то знати?

Ліпити зі снігу сонце. Робити з подиху птаха,

цілунком, морозом, вітром летітиме він над світом…

А потім клубком згорнувшись, вдихати твій теплий запах,

і, мов кошеня маленьке, ховати під серцем літо.

25.12.2017