Ненаписаному

Я іноді чую їх шелест, і шерех, і шепіт,

І сонячним плетивом десь в діафрагмі живуть

Загублені тіні забутих і мертвих сюжетів,

Що втратили голос, і тіло, і силу, і суть.

Я інколи бачу їх образи в тихій кімнаті,

Примарні, холодні, застиглі на вічні віки.

Словами, мазками, штрихами — мені б то не знати! —

З безволля мого не дано їм усім розцвісти.

Я іноді чую, як пахне травою і пилом,

Та гостро і гірко давно вже погаслим вогнем.

І паданка літер, терпких як євшан, недоспілих,

Так пряно й оманливо вабить торішнім дощем.

І днями пустими — абзацами слів напівстертими —

Приходять герої моїх ненаписаних книг.

І дивляться раптом очима безжалісно мертвими…

І, певно, я маю просити прощення у них.

21.03.2018

_______________________________

Обкладинка — Luis Quinterо