Протистояння

Не їж мене, благаю, перестань!

Я більше не можу терпіти цей біль.

Чому немає відповіді на сотні питань?

Мій внутрішній звір знов сипле на рану сіль.

Цей механізм вже не спинити,

Я стрибнула у воду, знаючи що піду на дно.

І хтось скаже, що треба радіти,

Тому що нам долею було дано.

Та нехай вдавиться своїми словами,

Цей нестерпний оптиміст в середині мене,

Який обіймає тих, хто не відчуває,

Він вірить у те, що біль цей мине.

Поділили на два всі земні почуття.

Бути чи не бути? Одвічне питання.

Таке неоднозначне самосприйняття,

Таке реальне самоцькування.