Нявка в кедах
По Замковій прошкує нявка в кедах,
В русяві пасма вплелися вітри...
Шумлять віки в багряночолих кленах
Від доторку дівочої руки.
Бринить бруківка, сонцем розігріта.
Он той камінчик знав іще князів.
Він, може, у двохсотих пряним літом
І ліг в основу Замку на горі.
Старі будинки з-під повік-фронтонів
Шибками вікон зиркають на світ:
В зіницях — зорецвіти пеларгоній,
Забута книга і лінивий кіт.
Кошлаті гори дихають під боком.
Давно відсинявіли полини...
По Замковій легким нечутним кроком
Прошкує нявка у забуті сни.
А поруч десь — півподиху, півжесту! —
Примарні коні вершників несуть...
І простір-час, на мить, мов крига, скресне —
Його козацькі шаблі розітнуть.
Прогрес летить в ракетах, естакадах.
Шалене двадцять перше, як мара...
По Замковій прошкує нявка в кедах.
Краде забуті душі крадькома.
14.09.2015 р.
___________________________________________
Не питайте чому літературна мавка стала менш відомою діалектною нявкою — в часи написання вірша мені чомусь здалося це хорошою ідеєю.
Замкова — вулиця у Львові, замок — Високий самок, козаки Богдана Хмельницького під проводом Максима Кривоноса його справді брали штурмом. Взагалі це дуже ранній вірш з часів, коли трава була зеленіша, небо вище, а ваш бідовий автор ще не скотився остаточно в песимізм, але дуже погано підбирав рими)) І перший з усіх написаних, який я люблю не через ностальгію, а через те, що, не зважаючи на всі мінуси, у ньому вже щось є.
Обкладинка — Forest User
Щоб оцінити твір, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.