Накинутий на плечі шарф із смутку

Накинутий на плечі шарф із смутку,

Рахую вогники схилившихся стовпів.

Так хочеться їм вигукнути: “Струнко!”,

Та сам такий, тому я і стерпів.

Застуда у трамвая, ледве стогне,

Все тулиться до теплих ліхтарів.

Вже час для листопаду, але жодний

Ще попрощатися із небом не хотів.

Цінує листя видихи осінні,

Останні теплі ночі над Дніпром,

Коли лягає місяць під коріння,

Співає колискові перед сном.

А я кохаю, щодо серця близько,

І мерехтіння ліхтарів, і ворожбу

Осінніх злив, Пегас на пасовисько,

А я під вікнами коханої стою.

Як той ліхтар — дивлюсь на хрестик рами,

Як той трамвай — повзу серед зірок,

І зізнаюсь, що ти і є та сама,

Яка на відстані у вічність і за крок…

Костянтин Деркул

30.10.2024