***

"Нікчема!", "Невдаха!", "Непотріб!",

Таке тепер в мене клеймо.

Вкарбувавшись у серці моєму давно,

Лишило відбиток - безсмертне тавро,

І буде зі мною назавжди воно,

Осівши в душі, наче попіл.

Я прикидався, що мені все одно,

Мовляв, не чіпають мене всі ті гострі слова,

В яких ані крихти глузду нема,

Тільки ница й жорстока брехня -

Так міркував собі тоді я. І дарма.

Адже тут лише правда чиста сама.

Я бажав довести, що змінюся на ліпше,

Що я чогось вартий, так само як інші.

Пнувся зі шкури, щоб всім догодити. Сміх і не більше,

Який я наївний!

Але ось така от історія вийшла,

Доволі кумедно, я б сказав, іронічно.

Хотів бути кращим, проте став тільки гіршим.