П'ятнадцять років — шлях початку

П'ятнадцять років — ще так мало й багато,

Дитинство майорить, мов світла заграва.

А серце шукає свій сенс, свою правду,

У словах, що сплітаються в віршах раптово.

Ти пишеш про те, що душа пережила,

Про біль і про щастя, що гріють думки.

Рядки, мов фарби, малюють картини,

Твій світ розкривають, як ніжні квітки.

У віршах знаходиш ти спокій і силу,

В них голос твій чутний і справжній мотив.

Коли на душі важко й серце безкриле,

Перо — це крила, що дають перспектив.

Ти пишеш, бо в словах знайдеш відчуття,

Що світ тебе чує, що є в ньому сенс.

Це шлях пізнання, дорога життя,

Твоє джерело і натхнення процес.

Тож віршуй, поки серце гуде, мов струна,

Пиши про мрії, любов і надію.

Бо кожен твій вірш — це частинка тебе,

Це світ, що ти даруєш, світлу подібний.